Які таємниці приховують львівські криниці?

Старі колодязі міста бережуть чимало легенд: з них і воду пили, і дітей там топили… Проте екскурсоводи певні: ці історії не більше, ніж побрехеньки

фото: Марічка Ільїна
Старші люди кажуть, що цінність води ми бачимо лише тоді, коли колодязь пересихає. У Львові криниць висохло чимало, втім цінністю вода для городян так і не стала. 
Колись у княжому місті Лева колодязі й артезіанські металеві колонки були чи не єдиним джерелом питної води, їх берегли як зіницю ока, доглядали за ними, навіть легенди про старі складали… Деякі з них і нині переповідають львів’яни-старожили.

Про австрійські колонки та львівську жадібність

Львівські історики й екскурсоводи розповідають, що проблеми з питною водою у місті Лева почалися, коли Львів “закували” у фортечні мури. Тоді річку Полтву з міркувань оборони за допомогою спеціальних шлюзів пустили в рови фортифікаційних споруд, куди почали скидати міські стічні води. У середмісті міщани рили колодязі, але цієї води катастрофічно бракувало, до того ж часто через поховання вода була недоброю. 
На початку XIV ст. міська влада почала думати про те, як забезпечити місто централізованим водопостачанням, як у тодішніх європейських містах. Відтак львів’янин Петро Штехер на завдання магістрату почав розробляти плани водогонів і збірників у місті Лева. Як розповів “Пошті” львівський екскурсовод Петро Мацук, перші збірники – водяні скрині – були побудовані на площі Ринок і називалися “мелюзінами” на честь міфологічного бога Нептуна й водяної німфи Мелюзіни.
“Середньовічне місто до кінця XVII століття було у межах проспекту Свободи – вулиць Лесі Українки – Підвальної – Братів Рогатинців. А все за межами – передмістя, у якому жили селяни. Вони брали воду з Полтви. Коли прийшли австрійці, аби вирішити проблеми з питною водою, встановили у місті металеві колонки, так звані артезіанські криниці”, – зазначив екскурсовод. 
Про розвинене водопостачання в нашому краї свідчить спеціальна металева колонка, яка збереглась у селищі Вовків, що неподалік Львова. “Колись це було місто. Там також є площа Ринок, але вона не прямокутна, як у нас, а трикутна. На ній збереглася колонка початку XX століття. Там навіть є знак Львівводоканалу, що доводить, наскільки у Львові була розвинена мережа водопостачання. У часи українсько-польської війни “усуси” перекривали водогін, розташований у Волі-Добростанській, залишаючи місто без централізованого водопостачання. Тоді польське населення користувалося водою саме з артезіанських колонок”, – розповів львовознавець Петро Радковець. 
Середньовічне місто до кінця XVII століття було у межах проспекту Свободи – вулиць Лесі Українки – Підвальної – Братів Рогатинців. А все за межами – передмістя, у якому жили селяни
До слова, у Львові також збереглося кілька таких колонок, зокрема на вулиці Академіка Богомольця в районі Галицького базару. “Там є курдонер (прибудинкова територія), де збереглася трохи примітивна колонка тих часів. А ще у місті є діюча колонка в провулку Топольний у приватному секторі. Вона має свердловину і до сих пір працює. Проте люди зловживають цим джерелом питної води: приїжджають автомобілями з великими об’ємами баків під воду, беруть звідти воду і продають з комерційною метою. Ще одна артезіанська криниця є на Погулянці за озерцем у глибині лісу”, – розповів Петро Мацук.
Ще одним доказом того, наскільки розвинутим було у місті водопостачання понад сто років тому, є спеціальні невеликі таблички на старих будинках. Ймовірно, багато хто ставив собі питання, що вони означають. 
“У Львові на будинках можна побачити металеві таблички, а на них – букви. До прикладу, “Н” означає “гідрант”. Це робили австрійці для пожежників, аби ті знали, звідки у випадку пожежі можна брати воду. Шкода, що нині багато таких речей стає надбанням мисливців за кольоровими металом, – каже Петро Радковець. – Також є ознакування з буквою “Z”, що означає “засув”; за його допомогою можна перекрити воду в усьому кварталі. Сам бачив, як працівники Львівводоканалу піднімають його гачком, вставляють туди спеціальний ключ і прокручують за годинниковою стрілкою, таким чином перекриваючи воду”.

Про дерев’яні водотяги і водяні “бунти”

Відомий львівський екскурсовод Петро Радковець розповів “Пошті”, що криниці у місті були зазвичай там, де торгували. Згодом, у XV столітті, у Львові встановили централізоване водопостачання, спеціальні водотяги. Спочатку були дерев’яні, а згодом і керамічні. 
“До слова, не всі знають, але у місті ще збереглася частина дерев’яних водотягів, які ще можуть функціонувати. Та під час ремонтних робіт їх знищують ще до того, як приїде археологічна служба, мовляв, аби не зволікати з ремонтом”, – розповів Петро Радковець. 
Перші львівські водогони були гравітаційного типу: джерельна вода з навколишніх пагорбів самопливом дерев’яними трубами надходила до середмістя. Середньовічні водогони будували з дерев’яних стовбурів із просвердленою серединою, які з’єднувалися за допомогою металевих втулок і клямр. Стики конопатили і смолили. Такий екологічний водогін справно працював багато років, допоки не згнивав. 
Колись, як і сьогодні, за воду потрібно було платити. У середньовічному Львові інколи відбувалися водяні “бунти”. З мурованих водяних скринь на площі Ринок вода подавалась до житлових кварталів і кам’яниць у криниці з дерев’яними цямринами. Коли громада єврейського кварталу боргувала за воду, магістрат просто перекривав водяні засуви, залишавши жителів без води. 
Спрага змушувала найвідважніших євреїв вибігати на площу Ринок по воду. Міська сторожа безжалісно заганяла їх назад у квартал, розбиваючи глиняні глечики, виливаючи дорогоцінну рідину з дерев’яних відер на бруківку, примушуючи таким чином єврейську громаду розрахуватися за борги.

Легенди чи небилиці?

Про львівські криниці склали багато оповідок і байок. Та не всі вони правдиві… 
До прикладу, є у місті криниця, споруджена в 1620 році. Вона розташована праворуч від головного входу в костел святого Андрія у Львові у глибині подвір’я. Із цим колодязем пов’язано декілька легенд і переказів. Кажуть, що в ньому монахи-бернардини топили дітей, які народжувалися від їхніх зв’язків із монахинями-кларисками, монастир яких розташований майже навпроти – за якихось 200 метрів. Вважалося, що їхні зустрічі були можливими завдяки підземному ходу, викопаному монахами між двома монастирями. Ще одна байка розповідає, що монахи буцімто в криниці заховали розчленовані трупи ворогів.
 До теми                               
Символіка криниці тісно пов’язана із символікою води. Майже всі народи світу обожнювали водну стихію. У слов’ян володарками колодязів вважалися Віли – чарівні дівчата із крилами. За словами митрополита Іларіона, українці вірили, що “в криниці живе окремий криничний дід – криничник”.
Із криниць щодня брали воду для пиття, варіння їжі, прання, купання дітей. Саме біля них збиралася молодь на свята, водила хороводи, жартувала, освідчувалась у коханні. Біля колодязів ворожили, їх щоразу очищали, освячували. Традиційними були і походи всім селом до криниці. Парубки спільно чистили їх, упорядковували, дівчата ж прикрашали їх вінками, клали на цямриння запашне зілля, у воду кидали аїр чи любисток. Це, за віруваннями, проганяло злих духів, умилостивлювало русалок і криничників.
Символом чоловічої вірності була так звана криниця-вдовиця. Коли раптово помирала кохана, парубок, бувало, вже не одружувався ніколи і “на віки залишався вдівцем”. Тоді він сам, без сторонньої допомоги, копав у полі криницю. Часто вода з’являлася на глибині 20-30 метрів. Щоправда, дозволялося допомогати парубкові витягувати нагору землю. І все ж така робота тривала часто-густо кілька місяців. У давнину криниці були громадськими, їх копали кутком біля перехрестя доріг, інформує сайт mamajeva-sloboda.ua. 
Проте екскурсоводи мають власну думку щодо історії цього колодязя. “Легенда має право на життя, коли вона хоч трошки має стосунок до правдивої історії. Якщо говорити про криницю, що в подвір’ї монастиря бернардинів, то вона була єдиним джерелом води в цій обителі. Тому коли розповідають про всілякі трупи, це абсолютна нісенітниця! Хто в той час забруднював єдине джерело води?” – зазначає Петро Радковець. 
На його думку, байки краще запам’ятовуються, бо вони тлумачаться подробицями-вигадками. “А історія ж банальна: жодна фортифікація не може обійтися без джерела води. Дуже часто криниці використовували як елемент комунікації – через них дуже легко прокласти підземний хід. Ймовірно, ця криниця була також ним обладнана. По-перше, це була межа міста. По-друге, у монастирі любили проводити всілякі таємні переговори”, – пояснює екскурсовод. 
Найглибша криниця у Львові була на Високому замку. “Її глибина була майже сто метрів. Звідти воду діставали діжками. У XVII століття криницю засипало. Тоді до замку воду завозили діжками, збирали дощівку.
“Про цей колодязь також розповідають легенди. Після того, як криницю засипало, влада міста була готова багато заплатити тому, хто зможе відкопати джерело. Та це було не під силу місцевим жителям. Нарешті один хлопець зголосився взятися за цю справу. Як тільки він почав копати, перед ним з’явився маленький бородатий чоловічок і запитав, навіщо той копає колодязь, – переповідає легенду Петро Радковець. – Юнак пояснив, що йому потрібні були гроші, аби одружитися з коханою, яка походила з багатого роду. Дідок же запропонував молодику угоду, мовляв, криницю відкопати дозволить лише тоді, коли хлопець під час виконання своєї роботи не вимовить жодного разу імені коханої. Той погодився. Коли робота наближалася до завершення і почала прибувати вода, хлопець побачив свою дівчину... і вона раптом зникла! Він забув про угоду, покликав її і не зчувся, як криниця почала осипатись…”
Свою історію має і криниця на вулиці Коперника. “Нині джерело пересохло, залишилася лише ванна та два кам’яні леви. Вони слугували консолями на ратуші, яка завалилася ще в 1826-ому. Леви тримають щити з гербами багатих львівських родин. У цій криниці напували коней, своїх напував і Антось, який під час чуми вивозив померлих на кладовище. Кажуть, він був останнім, хто помер від цієї хвороби. А застала його смерть біля тої криниці, коли звідти пили його коні”, – розповів Петро Радковець.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.2792 / 4.18MB / SQL:{query_count}