Щороку в третій четвер травня вулиці міст у понад 100 країнах світу, а разом з ними стрічки новин і соцмережі розквітають українськими орнаментами. Суспільство звикло сприймати День вишиванки як даність – красиву, безтурботну та органічну традицію, яка нібито існувала завжди. Однак за лаштунками цього масштабного дійства роки жорсткої боротьби з бюрократією, рейдерами та імперським минулим.
Яким насправді був і є День вишиванки, розповідаємо в новому випуску рубрики «Літтред», де медіа «Львівська Пошта» ділиться уривками найновіших книжок українських авторів. Сьогодні зануримося в історію свята і розглянемо ближче книгу його співзасновниці Лесі Воронюк «День вишиванки – свято мільйонів: від студентської акції до світового масштабу». Видання побачило світ у видавництві «Видиво» до 20-річчя свята.
Ефект документального кіно від книги «День вишиванки»
Книга Лесі Воронюк «День вишиванки – свято мільйонів» має документальний формат і побудована як жива розмова. Текст повністю сформований із прямих коментарів, спогадів та рефлексій авторки та інших безпосередніх учасників подій. Зокрема співзасновника свята Олександра Ткачука – військового, режисера, сценариста. Завдяки такому підходу під час читання створюється ефект документального кіно, де ви бачите історію очима людей, які її створювали.
«День вишиванки – свято мільйонів» – якісне 224-сторінкове кольорове видання у твердій палітурці. Книга логічно та хронологічно поділена на шість розділів, що розкривають еволюцію свята День вишиванки.
У «Витоках» описано зародження ідеї на перерві та формування першої команди. Розділ «Становлення та виклики» розкриває закулісся боротьби з бюрократією, рейдерами та битву за сквер Дня вишиванки. «Міжнародний масштаб» розповідає про перехід до глобального руху в понад 100 країнах світу. У «Проєктах, якими ми пишаємось» описано круглорічну дослідницьку роботу команди. «Повномасштабне вторгнення» показує вишиванку як символ ідентичності та інформаційну відсіч ворогу. А розділ «Що далі?» демонструє візію збереження спадщини та амбітні плани.
Така продумана структура робить книгу не лише історією одного свята День вишиванки. Вона стає справжньою покроковою інструкцією для тих, хто мріє перетворити власну маленьку ідею на міжнародний феномен.
День вишиванки: як студентська перерва змінила історію
Усе почалося рівно два десятиліття тому у Чернівцях. Місцем народження масштабної ініціативи став факультет історії, політології та міжнародних відносин місцевого університету. Ідея виникла просто на великій перерві, біля студентського буфету. Студентка Леся Воронюк побачила свого знайомого, Ігоря Житарюка, який прийшов на пари у чудовій сорочці. Тоді ж пролунала пропозиція обрати один день і всім разом прийти на заняття у вишиванках.
Сьогодні це складно уявити, але тоді День вишиванки точно не був мейнстримом. Молодь переважно слухала російську музику та носила футболки з голлівудськими кіногероями. Одягнути вишиту сорочку в будень вимагало сміливості та чіткої проукраїнської позиції. На першу таку акцію зібралося лише близько двох десятків студентів та кілька викладачів.
Проте ідея свята День вишиванки об’єднала її прихильників у команду. Біля його витоків разом із Лесею стояли студенти Олександр Ткачук, Оксана Шородок (Добржанська) та Сергій Бостан. Їх підтримали викладачі Михайло Павлюк і Павло Катеринчук, а також тодішній декан факультету Олександр Добржанський. Згодом до команди приєдналися Ірина Мітнович, Таїса Ковбасюк та Валентин Грінберг. З цієї студентської іскри розгорівся рух, який сьогодні охоплює понад 100 країн світу.
Перепони на шляху свята День вишиванки
Будь-яку успішну справу рано чи пізно намагаються привласнити. Історія свята День вишиванки має свій кримінально-політичний трилер. Київський бізнесмен вирішив «запозичити» і запатентувати назву «День вишиванки» на себе. Він планував збирати роялті з усіх, хто б використовував цей бренд. Команді засновників довелося пройти через суди. Та вони виграли битву, зареєструвавши торгову марку «Всесвітній День вишиванки».
Але найзапекліші бої велися за міський простір у самих Чернівцях. Оргкомітет ініціював створення скверу Дня вишиванки на місці старого безіменного парку. Та деякі місцеві політики і українофоби захищали пам’ятник радянському солдату, який там стояв. А дехто пропонував навіть назвати площу на честь австрійського імператора Франца Йосифа, аби тільки розмити українську ідею. Попри все, сквер вдалося відстояти, декомунізувати та перетворити на надсучасний етнопростір.
А ось вам історія вже не з книжки «День вишиванки – свято мільйонів». 14 травня ГО «Захист Держави» у своїх соцмережах оголосила про збір підписів за надання Дню вишиванки статусу державного свята. Та виявилось, що з організаторами свята День вишиванки про це ніяк не прокомунікували. Понад те, не згадує в цих дописах про людей, які заснували і підтримують традицію 20 років. Тож Леся Воронюк озвучила офіційну позицію організаторів свята і закликає не долучатись до цієї ініціативи.
«Кілька місяців тому невідома організація «Захист держави» почала збір підписів за визнання Дня вишиванки державним святом. Оргкомітет свята та я особисто категорично проти цієї ініціативи. Спираючись на наш 20-річний досвід, ми чітко бачимо недобропорядність цих намірів. «Захист держави» – це політичний проєкт, який не має жодного стосунку до культурної спадщини, політики пам'яті чи деколонізації. Їхня мета – зібрати політичні дивіденди на популярності Дня вишиванки. Натомість ми всі ці роки працюємо над тим, щоб зберегти свято кришталево чистою, щирою та об'єднавчою ідеєю, вільною від політики. Закликаємо вас не долучатися до цієї ініціативи. Будьте вкрай обережні, коли сумнівні новостворені організації збирають ваші персональні дані. Існує ризик, що ці підписи будуть використані не для статусу Дня вишиванки, а для просування лідерів цієї організації на виборах. Будьте обережні». – пояснює вона.
Ініціативи у День вишиванки: вишита стрічка пам’яті і кіно про свято
21 травня, у День вишиванки, ГО «Всесвітній день вишиванки» і платформа «Меморіал героїв» започатковує нову традицію вдячності полеглим захисникам та захисницям України. Вони закликають всіх охочих долучитись до акції, яка посилює культуру пам’яті. Для цього пов’яжіть вишиту стрічку біля портретів героїв, памʼятних дощок чи на алеях пам’яті у вашому місті. Стрічку можна вишити власноруч або придбати готову в магазинах для рукоділля. «Це символ нашого нерозривного зв’язку, бережності та любові до тих, хто віддав життя за країну. Пам’ятаймо тих, завдяки кому ми сьогодні маємо свободу вільно одягати вишиванки!», – наголошують організатори.
А ще 21 травня о 18:00 у Львові відбудеться передпоказ документального проєкту «Суспільного» про феномен Дня вишиванки. Якщо хочете його відвідати, то зареєструйтесь отут, вам надішлють підтвердження і адресу події. Творча команда «Суспільне Чернівці» зібрала для проєкту історії співзасновників свята, майстрів, колекціонерів, етнографів, переселенців та військових. У фільмі використали архівні відео «Суспільне Медіатека» та архіви ГО «Всесвітній день вишиванки». Також до зйомок долучилися українці, які організовують події до Дня вишиванки за кордоном.
Для кого книжка «День вишиванки – свято мільйонів», а кому краще пройти повз
Видання «День вишиванки – свято мільйонів» буде цікавим для культурних менеджерів, дипломатів, студентів та всіх свідомих громадян. Ця книга – практичний посібник для тих, які цікавляться процесами деколонізації. Вона надихне вас вірити у власні сили та покаже, як перетворити локальну ідею на міжнародний феномен. Видання точно не підійде любителям поностальгувати за імперським чи радянським минулим. Також краще пройти повз тим, хто шукає у Дні вишиванки лише веселий флешмоб або модний лук на один раз.
Кожна традиція жива лише тоді, коли має відгук у серцях. А якою була ваша найперша вишиванка, яку ви наважилися одягнути в будень? Або, можливо, у вашій родині є старовинна сорочка, яку ви бережете? Поки згадуєте власні історії, пропонуємо зазирнути за лаштунки створення цієї книги у нашій розмові з її редакторкою. А відтак – насолодитися уривками з тексту книги «День вишиванки – свято мільйонів».
Таїса Ковбасюк, головна редакторка видавництва «Видиво»: «Сорочка завжди була маркером ідентичности «свій-чужий»
– В анотації вказано, що Дню вишиванки лише 20 років. Проте багато хто вважає його давньою традицією. Який ще міф про свято чи його організацію зруйнував цей рукопис?
– Самій традиції носити вишиванку справді сотні років. Вона завжди була сакральною. Сорочки передавали у спадок, одягали на весілля та клали у домовину. У вишивці кодували оберегові символи. Це був маркер «свій-чужий». Під час 70-річної радянської окупації за вишиванку засилали до Сибіру. Росіяни намагалися знищити все українське. Вони вигадали міф, ніби український стрій – це сільські червоні шаровари та пластмасові вінки з маками. Насправді наші регіональні строї вражають унікальними кроями та техніками. Їх доповнювали перли, коралі та баламути.
Після Помаранчевої революції виник потужний запит на українське. Люди шукали відповідь на питання «Хто ми є?». Вишиванка стала свідомим вибором сотень людей. Згодом її підхопили мільйони українців та іноземців. Російська пропаганда постійно знецінює наші традиції. Коли свято стало масштабним, виник термін «вишиватник». Та росіяни здавна вселяють нам відчуття меншовартості. У книзі «День вишиванки – свято мільйонів» є текст про авторів цього терміну. Там також вказано, як протидіяти цій пропаганді аргументами.
– Книга «День вишиванки – свято мільйонів» обіцяє відверту розповідь про роки боротьби та виживання. Який епізод з історії свята видався вам найбільш кінематографічним або напруженим?
– Я дізналася про свято у 2018 році. Тоді воно вже було дуже масштабним. Леся Воронюк із командою працювала над фільмом «Соловей співає». Його прем’єра відбулася у 2019 році. Ми познайомилися на культурній події у столиці. Згодом Леся запросила мене допомогти з першим показом фільму.
З рукопису книги я дізналася багато нового. Наприклад, засновників свята п’ятеро, а не лише Леся та Сашко. Також на свято зазіхали недобросовісні ділки. Вони хотіли зробити з нього карнавал і заробляти гроші. Окремим відкриттям стала історія Скверу Дня Вишиванки у Чернівцях. Місцеві депутати перешкоджали його створенню всіма способами. Після початку російського вторгнення більшість із них виїхали на росію. Вони відстоювали саме ворожі інтереси. У книзі є поіменний список їхнього голосування за сквер.
Ці події яскраво підсвітили сильний характер Лесі. Вона вміє дипломатично будувати діалог. Проте може готувати і холодну публічну помсту ворогам. Леся вміє твердо казати «ні», коли українців намагаються використати. Саме її непохитність та бачення допомогли святу вистояти ці 20 років. Її вміння згуртовувати людей є справді кінематографічним.
– Свято виросло від кількох студентів у Чернівцях до понад 100 країн світу. У чому полягає секретна формула цього успіху?
– Усе, що робиться з примусу чи «згори», не має відгуку в серцях. Майбутнє має лише те, що створюється щиро, професійно та з душею. Секрет Лесі в тому, що вона не вигадувала свято з нуля. Вона популяризувала те, чим жила сама. Її бабуся, Вікторія Китайгородська, була відомою ткалею. Родина зберігає велику колекцію вишиванок і рушників. Для Лесі вишиванка – це буденність. Тому головна ідея свята – одягати сорочку у звичайний робочий день. Кожна людина сама надає їй сенсу. Саме в цій щирості прихована наша нескореність. Ворог досі не може розгадати цей секрет.
– Як книга «День вишиванки – свято мільйонів» розкриває вишиванку не просто як одяг, а як точку опертя в часи криз? Який емоційний меседж ви б виділили найбільше?
– У книзі є пронизлива історія про Ярослава Левицького. Він був одним із героїв фільму «Спадок нації». Його дід-повстанець відбув заслання. Онук випадково знайшов у гаражі його весільну сорочку. Ярослав носив її на згадку про діда. З перших днів повномасштабної війни хлопець пішов до ЗСУ. Він загинув у боротьбі за вільну Україну. Я дізналася про його смерть саме з рукопису.
Історія є циклічною. Наші предки боролися з одвічним ворогом. Тепер цю боротьбу підхопило наше покоління. Якщо ми не впораємося, воюватимуть наші діти. Тому ми мусимо єднатися навколо речей, які дають нам силу. Військові часто надсилають фото з фронту у вишиванках під бронежилетами. Сорочка береже їх на полі бою. Це наш найпотужніший символ.
– Бачачи 20-річний шлях команди, яку головну пораду ви дасте молоді, що лише починає власні проєкти?
– Робіть свою справу від щирого серця. Не шукайте в ній лише збагачення чи слави. Працюйте на совість. Лише час та історія покажуть ваші справжні результати. Як казав Степан Бандера, ніщо не зупинить ідею, час якої настав.
20 років тому
За результатами дослідження 2025 року (натисніть на виділений фрагмент, за ним доступне дослідження) Центру соціяльних і маркетингових досліджень «Социс» на запит Zagoriy Foundation та проєкту «Витоки», День Вишиванки став найвпізнаванішим сучасним святом українців. 20 років тому, будучи студентами факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, ми й уявити не могли цього фантастичного, унікального шляху, справжньої пригоди першопрохідців – вигадати ідею і присвятити їй життя. Велика перерва. Повторюємо з подругами біля буфету теми з німецької мови. І ось бачу знайомого Ігоря Житарюка. Він – у чудовій сорочці, вишитій блакитними, жовтими та золотими нитками. А я одягнула вишиванку на пари вчора. Кажу: «Пропоную обрати день, усім разом одягнути сорочки і запросити друзів, може, і викладачів». «Гарна ідея», – відповідає Ігор. Так все й почалося. На честь 10-річчя свята Ігор подарував свою сорочку факультету, де вона й досі зберігається. Ось так з кількох фраз на перерві й розпочалася історія свята. Іноді замислююсь – ми обрали цю ідею, чи ідея обрала нас? Навряд чи вона виникла б у моїй голові, якби я народилася у якійсь іншій родині. Чим більше мені років, тим чіткіше усвідомлюю – спочатку ти тягнешся пагонами вгору, вважаючи, що це виключно твоя сила, і лише згодом розумієш, що сила в тобі прибуває з коріння. Перший День Вишиванки абсолютно не був масовим явищем, нас зібралося близько двох десятків студентів та кілька викладачів. Це були найсвідоміші, найпатріотичніші, найінтелігентніші й, звісно, наймудріші студенти. Такий висновок я роблю аж тепер – через два десятиліття існування свята. Тоді одягнути вишиванку молодій людині було неабияким виявом своєї української позиції та глибини розуміння історії, культури та ціни незалежности. Це сьогодні День Вишиванки є звичним явищем. А тоді необхідно було мати справжню сміливість та мудрість, аби в будень на пари одягнути вишиванку. Це точно не було мейнстрімом серед студентства того періоду. І хоча вже відбулася Помаранчева революція 2004 року, молодь слухала здебільшого російську музику, дивилась російські фільми, носила футболки із російськими та голлівудськими кіногероями. Утім, наша невелика команда однодумців – Олександр Ткачук, Оксана Шородок (Добржанська), Сергій Бостан, викладачі Михайло Павлюк та Павло Катеринчук, – не здавалася, а пізніше долучилися Ірина Мітнович, Таїса Ковбасюк, Валентин Грінберг. Ідею підтримав тодішній декан Олександр Добржанський та всіляко примножує історію свята нинішній декан Василь Карпо.
Корупціонер у вишиванці та інші маніпуляції
Ось одна з моїх «улюблених» маніпуляцій про вишиванки. Якось задовго до повномасштабного вторгнення на День Вишиванки з самого ранку один з міністрів внутрішніх справ запостив у Фейсбуці новину: «Затримано корупціонера у вишиванці». Технологічно розставлені акценти в повідомленні зводились до наступного: одягати вишиванку – ще нічого не означає, це не є цінністю чи досягненням, а лише прикриттям злочину. Сама ж вишита сорочка є «невідʼємною складовою» образу хабарника. Досі навіть в деяких культурних діячів, волонтерів, які справді багато роблять для країни, я іноді зустрічаю кліше «корупціонери у вишиванках», «депутати-злодії у вишиванках», «ура-патріоти у вишиванках» тощо. Ось на що пропоную звернути увагу: 1. У кожній країні є корупція і корупціонери. Вишиванка не має жодного відношення до цих процесів, не несе відповідальности за людину, яка одягає її. Не є субʼєктом прийняття злодійських рішень. Таке спеціяльне поєднання двох протилежностей – злочин і цінність – використовують для того, щоб створити додаткову негативну емоцію довкола вишиванки. 2. Маніпуляція та змішування понять. Чому, коли вживають «корупціонер у вишиванці», додаткову характеристику дають саме словом «вишиванка»? Чому не корупціонер, дружина якого має російський паспорт; корупціонер, в якого замість дивану – пакети з доларами; корупціонер, який є держслужбовцем; корупціонер, який є прихожанином МП-кдб? Скільки значно більш увиразнених характеристик можна підібрати, правда? Якщо виходити суто з фактів і оприлюднених доказів, зокрема плівок, то найбільші корупціонери, які обкрадають нашу державу, якраз не у вишиванках, а російськомовні не етнічні українці. Але ви скажете: та все ж є ті, хто одягає вишиванку і коїть злочини. Відповім – звичайно, і серед українців є негідники. Але в даній ситуації важливий наступний пункт – фокус уваги. 3. Фокус уваги. На кожного негідника я назву 100 або й більше прізвищ героїв у вишиванках. Фокус має значення. 4. Хто з нас чим наповнений. Якщо обожнюєте каву, ви знайдете в мережі сотні статей про її користь, якщо не пʼєте – сотні статей про шкоду. Тому люди, які тягнуться, лайкають і хочуть за основу свого самопочуття брати визначення «вишиванка ще нічого не означає», вони й тягнутимуться до цих маніпуляцій, поширюватимуть і матимуть як арґумент. Бо руйнувати – це не будувати. Руйнування не потребує надзусиль, інтелекту, часу та відповідальности. Це все дуже тонкі ігри розуму з нашою свідомістю та базовими налаштуваннями. Я це ідентифікую як пряму маніпуляцію та спеціяльне знецінення важливого елемента нашої культури та ідентичности, але не всі мають достатню інформаційну стійкість, тому у когось зафіксується сталий образ: вишиванка – це нічого особливого. Цього не можна допустити.
Термін вишиватництво: хто й навіщо придумав?
Російська інформаційна війна – це радіація. Невидима для багатьох, але руйнівна. Від неї неможливо сховатись, ким би ви не працювали, де б не жили, скільки років вам не було б – вона до вас дістанеться. Іноді навіть світлі уми теж стають жертвами російських гібридних пасток. Скільки разів доводилося чути від українських інтелектуалів слово «вишиватництво»! У різних контекстах: «скільки можна займатись вишиватництвом», «це – поп-культура, це вишиватництво, тут нема нічого вишуканого», «вишиватники люблять країну лише на словах», «вишиватники нічого не розуміють в національній ідеї, їм лиш би пострибати в вишиванках на майданах», «та ви – вишиватники, кого ви там читали – Шевченка? А що ви знаєте про норвезьку поезію 1890-х років» тощо. Щойно вперше я натрапила на цей термін в якійсь з публічних дискусій, зрозуміла – це не слово мого опонента, не ним і не українцями придумане. Вдумайтесь в етимологію: «виши-ватник», перший корінь «вишиваний», другий – «ватник». російський ворог спеціяльно знівелював та надав максимально негативних асоціяцій тому, що є для нас цінним – українській вишивці – сорочкам, рушникам, подушкам – всьому тому світу красивого і домашнього, який більшість з нас ще памʼятає як теплий, безпечний дім дитинства. Такими знеціненнями росіяни користуються століттями, саме так вони постійно вимивають цінність української мови в тому числі. «Вишиватник» – українофобський термін, який згенерували російські спецслужби у 2014 році у відповідь на визначення «ватники», яким називали проросійських зомбі-громадян України. Визначення «ватник» влучно ідентифікує любитетів «руского міра» – це гострий сарказм на всю російсько-радянську систему ставлення до особистости – ким би ти не був, чого б не досягнув – опинишся в брудній робі, набитій ватою, в голоді і холоді далеко від дому. Нам підсунули готове слово, щоб знецінити важливе, і мені глибоко прикро, коли українці його підхоплюють. Закликаю вас, щоразу, коли чуєте нівелювання певного явища української культури чи видатної особистості, перевіряйте 1) де ви це прочитали чи почули – джерело; 2) що відбулось насправді, ким була ця людина – перевірка інформації; 3) чому саме зараз змінився фокус оцінки – причина; 3) які емоції ви відчуваєте – хочете відмовитись, засудити, злитесь, відчуваєте зраду – мета.
Рівні занурення
Кожен з нас має свій рівень занурення в культуру. Хтось народився на Гуцульщині, де локальна традиція загалом ніколи не переривалася, а хтось на Слобожанщині – де впродовж десятків років паразитував радянсько-російський колорадський жук. Є майстер, який все життя займається вишивкою і може вишити на домотканому полотні сорочку білим по білому десятьма складними давніми техніками. А є зросійщений стоматолог, таксист чи програміст, який щойно почав цікавитися рідною українською культурою (всупереч вихованню батьків), в ньому лишень прокидається клич крові, і все, на що він готовий – погуглити і обрати першу вишиванку в списку – з машинною вишивкою і ШІ-орнаментом. Кожен наздоганяє свій шлях, і кожен з них є українцем. Їх не можна порівнювати чи ставити під сумнів рівень любови до батьківщини. Усі досвіди цінні, якщо наразі в моменті людина намагається докопатися до коріння. Кожен із нас в штормі зовнішнього світу пробує впіймати рятівний радіозвʼязок із дуже глибоко захованими потребами – знати, ким є насправді. За 20 років свята я особисто спостерігала, як безліч знайомих від «фу, не одягну вишиванку в жодному разі й не буду вишиватником, як ти» зростали до «а я вже мав колекцію вишитих сорочок». Нам як суспільству потрібен був час, щоб по зернині віднаходити, відроджувати, переосмислювати. Тому щиро прошу не знецінювати, а всіляко підтримувати намагання тих, хто повертається до української мови та української культури. Не бути токсичними «вчителями», а мудрими співгромадянами.
Чи щось закодовано у вишивці?
Безкінечну кількість разів спостерігаю, як схрещують мечі прихильники і противники віри у закодовані символи у вишивці. Перші переконують – кожен символ, колір вишиття мають глибоко сакральне значення, мовляв, ромб – символ землі, коло – сонця, дубочки примножуватимуть чоловічу силу, а калина – жіночу вроду. З приводу дубків, калини та інших квітів – це взагалі модерні взори, які зʼявилися кілька десятків років тому. Найдавніші орнаменти – геометричні. Другі переконують – вишивка взагалі нічого не означає і є суто естетичною складовою вбрання, а вишиванка – це лишень натільний одяг, а не оберіг. Працюючи з темою вишитої сорочки понад двадцять років, я так і не змогла знайти обґрунтованого, науково доведеного чи етнографічно зафіксованого комплексного давнього трактування символів. Чимало носіїв вишивальної традиції, яким 80-90 років, теж не змогли надати чітких розʼяснень, що який символ означає. Та все ж, досліджуючи тему української вишивки стільки часу, я зрозуміла й те, що вишиванка є надзвичайно потужним культурним артефактом. Не лише одягом. В іншому випадку це все різноманіття вишиття залишилося б лиш в холодних моргах музейних фондів. Якщо ви запитаєте мене, чи вірю в символи на вишивці, я відповім, що вірю в силу вишивки. Її сила, в першу чергу, від того, хто її вишив, для кого, за яких обставин. Я вірю, що вишита матірʼю сорочка для сина-воїна буде оберегом, вірю, що подарована мені батьками вишиванка приносить удачу, вірю, що орнаментований камінчик у формі сердечка, який знайшов у дворі та розмалював для мене син, є моїм талісманом у відрядженнях. У численних експедиціях ми натрапляли на різноманітні локальні традиції, повʼязані із магічною силою вишитих сорочок. Наприклад, у Космачі майстер вишивки Дмитро Пожоджук розповідав, що у сорочки зашивали кошіль – дрібних комах, які начебто захищають здоровʼя. В інших гуцульських селах фіксували розповіді про те, що манжети на сорочках молодих (наречених) мали бути зшиті, аби злі сили не могли проникнути до тіла. На Полтавщині майстрині вишивки пояснювали традицію вишивати «захисні» сорочки, дотримуючись посту, або ж весільні сорочки створювати потайки від сторонніх очей. Не потрібно вимагати наукових пояснень у людей, які намагаються утриматись за нитку віри. Водночас злочинно і спекулювати почуттями, продаючи їм орнаменти, в яких «точно» зашито успішну співбесіду, виграшну лотерею, шлюб за пів року… Чи є вишиванка оберегом? Так, вона є оберегом для тих, хто в це вірить. Чи є вишиванка символом любови? Безперечно вона є символом любови для тих, хто намагається її вберегти. Чи є вишиванка символом нескорености? Не лише нескорености, а й перемоги.