Як говорити про те, що не можна виразити словами? Як передати втрати, біль, боротьбу, свободу, пам’ять, історію, мрії? Коли слів бракує, на допомогу приходить мистецтво. Саме воно промовляє голосніше, ніж тисячі слів, які свідомість відмовляється приймати. Бо говорить не з розумом, а з душею, емоціями і досвідами. А от як і про що говорило мистецтво в межах культурної програми ХІ Lviv Media Forum (LMF), партнером якої було медіа «Львівська Пошта», розповідаю у цьому матеріалі. Завдяки ньому ви зможете не тільки прочитати, а й побачити, почути і, сподіваюсь, відчути те ж, що й учасники та гості LMF.
«Єдиний матеріал» і «Імена, які ми зберігаємо»
Основна програма подій ХІ LMF тривала у Lviv Tech City по сусідству з зруйнованими ракетним обстрілом 6 липня 2023 року будинками. Заходи напряму Smartly Done – на першому поверсі будівлі, напряму Frankly Spoken – в підземному паркінгу, який в часі війни слугує сховищем. Саме на другій локації демонстрували інсталяції та фото. Перед входом до імпровізованої зали, де тривали світоглядні панелі і точились дискусії, гостей зустрічали дві інсталяції.
Перша – «Єдиний матеріал» – розповіла про теми, з якими українські журналісти прийшли у професію. Адже більшість з них точно не мріяли писати про війну, як і гості форуму. Цей проєкт демонстрував, як мрії та амбіції змінюються під тиском воєнної реальності. Він занурював в особисті історії адаптації медійників до ролі військових репортерів. Впродовж форуму «Єдиним матеріалом» майже весь час у задумі блукали українські й іноземні гості. Бо як не задуматись, читаючи про особисті жертви і докорінну зміну життя таких же журналістів, як ти сам.
Другу – «Імена, які ми зберігаємо», інсталяцію «Меморіалу» – бачив ліворуч кожен, хто входив до зали. Її присвятили українським журналістам, загиблим від рук росії, та полеглим захисникам. На дошці, схожій на шкільну, білим маркером каліграфічно хтось написав їх імена. Гості сканували qr-код в правому кутку дошки, дізнавались історії наших полеглих, пізнавали високу ціну, сплачену за свободу слова та захист нації. Кожен міг дописувати нові імена тих, чиї історії не мають стертись чи забутись.
«Під стіною»
Одразу за входом до зали на лівій стороні простяглась інсталяція львів’янки Терези Барабаш «Під стіною». Цей проєкт створений у Польщі у 2022 році, відтоді він мандрує світом. У 2024-му я мала нагоду побачити «Під стіною» в Центрі інтелектуального мистецтва «Меркурій», і з того часу він розрісся, на жаль. Ця інсталяція – поле паперових квітів, створених з аркушів із дитячих альбомів та зошитів. Кожна символізує дитину, загиблу внаслідок війни, яка не зможе використати цих зошитів. Гості LMF також додавали квіти на це поле наших втрат.
Тереза Барабаш пояснює: «25 лютого 2022-го я вивезла нашого сина зі Львова з думкою про те, що за лічені години мені не буде куди й до кого повертатись, бо окупант фізично знищить мою країну. Зараз моя країна є і відстоює нашу свободу й життя. Та масові вбивства мирного населення, зокрема дітей, тривають. Дивлюсь на сина, який в безпеці й думаю чи реально з цим миритись і змиритись? Чи можуть батьки це пережити? На час створення інсталяції офіційні дані говорили про понад 205 закатованих і вбитих дітей. З кожним днем ця «цифра» зростає…».
«Аккерманська фортеця»
Праворуч від входу до зали розмістили чорно-білі роботи з серії «Аккерманська фортеця» Олександра Населенка. Зараз він працює локальним продюсером для американського медіа: допомагає з логістикою, перекладом і організацією роботи. Олександр робив ці фото у рідному Білгороді-Дністровському. Фотограф виріс поблизу однієї з найбільших середньовічних фортець України, та до цього проєкту не звертався до неї, як до героїні своїх фото. Це змінилось з ізоляцією, спричиненою обстрілами та неможливістю перетнути Дністровський міст.
Олександр Населенко розповів нам історію створення цієї серії: «Ця серія почалася в 2023-му без конкретного задуму чи мотивації. Я вчергове приїхав додому, потрапив в фортецю і зрозумів, що довго не думав про це місце. Не звертав на нього уваги і не сприймав, як важливе для мене. Фортеця спорожніла: тут не було звичних туристів, торгівельних майданчиків. Територія заросла травою, там було багато птахів.
І раптом вперше за довгий час я відчув спокій, захищеність. Ці старі мури заспокоювали. Та водночас я відчув вразливість фортеці, яка мала би захищати. Перш за все тому, що в цій війні будь-що в будь-яку секунду може бути зруйноване. Мій внутрішній стан перегукувався з тим, що я побачив в фортеці. На жаль, зараз вона запущена, розсипається на очах. Адміністрація не реставрує її…
Я побачив це місце геть іншим – не історичною спадщиною чи туристичним об’єктом, а лендартом в степу. Мені цікаво було думати про взаємодію фортеці з ландшафтом, як він змінювався під впливом людини. Тому продовжував фотографувати цей об’єкт. Вже є чимало матеріалів, треба їх опрацювати. Запит Жені Нестерович спонукав мене показати цю серію вперше саме на Lviv Media Forum. Вона просила чогось великого з півдня, що б давало відчуття простору.
Згодом сподіваюсь зробити виставку за цією серією. Хочу, щоб її побачило багато людей. Щоб ми на ній більше говорили про південь, його важливість, тяглість історії і цінність. Вже маю усні домовленості, але це плани без конкретики, тому поки не анонсуватиму. Та й окрім планів вижити зараз нічого конкретного нема».
«Ланівщина»
Біля серії фото Олександра Населенка стояв стіл з купою техніки для відтворення аудіо, переплетеної і пов’язаної дротами, немов судинами. Щоб почути цю роботу, волонтери або кураторка культурної програми Євгенія Нестерович мали зробити низку маніпуляцій, вмикаючи чимало кнопок і перевіряючи з’єднання. Для чого ця складність? Чи вартує почуте цього? Зараз розповім. Але спочатку варто розказати про її творця.
Саундартист Принц Буба родом з Луганщини. Переїхав до Львова в 2022 році і почав створювати експериментальну електронну та електроакустичну музику у Львові у 2022 році (отут можна послухати його роботи). Співзасновник та активний член колективу Radical Sound, що просуває місцевих експериментальних музичних виконавців. Саундартист досліджує пам’ять через звук, а не лише через візуальність чи інші сенсорні якості. А також вплив особистої пам’яті на колективну історію і природу реальності та уяви.
Митець мобілізувався і вже як військовий повернувся на Луганщину. Там вже під час служби він записав звуки, не пов’язані з військовими діями, які творять аудіоінсталяцію «Ланівщина». Це аналогова звукова композиція степу, що відтворюється за допомогою котушкових та касетних магнітофонів. «Ланівщина» – дуже персональна історія і особливий спосіб пам’яті про його Луганщину.
Ви натягаєте навушники і шум голосів та палкі промови спікерів зникають. Бо «Ланівщина» переносить вас в неозорі луганські степи. Спочатку ви губитесь в дивному хорі звуків. Потім починаєте відчувати вітер на шкірі обличчя, чуєте шелест трав, спів пташок. І раптом перед очима постає дивовижна в своїй первісній красі природа – чи то з марева, чи з далеких спогадів. Та «Ланівщина» записана на касетні плівки, які стираються при кожному прослуховуванні, як наша пам’ять, що затирається з плином часу.
Power Tracks
Вечірні події LMF за моїми спостереженнями особливо запам’ятались гостям форуму з 26 країн, та й українським учасникам також. Перший вечір Power Tracks став своєрідною домашньою барбекю-вечіркою на гостинному подвір’ї креативного простору KIVSH і «Львівського медіафоруму». Тут можна було не лише перекусити смачними наїдками, як от пловом чи канапками з меленим приправленим салом. А й роззнайомитись і поспілкуватись з медійниками з різних куточків світу.
І цьому якнайкраще сприяла музика. Як зауважила в розмові для мого відеопроєкту «Культура на РАЙОНі» керівниця «Львівського медіафоруму» Оля Мирович, вона чудово об’єднує. Люди розуміють, що ми слухаємо те саме, що й вони, що ми в контексті: «І притім не треба казати «ми такі, як ви». Не треба хапати людину за сорочку зі словами «зрозумійте нас». Коли ми кажемо: «Нам подобається та сама пісня, що й вам», це промовляє до них навіть голосніше».
Саме тому LMF потурбувався про спільний музичний плейлист заздалегідь. Учасникам і гостям форуму запропонували поділитись їхніми особистими саундтреками для підзарядки. Розповісти, які пісні вони слухають, коли бракує енергії. І які композиції піднімають їх настрій, надихають і допомагають рухатися вперед. Незмінний діджей LMF Тарас Дмитрів (T-One) створив і зіграв із запропонованої гостями музики унікальний сет. А я, скориставшись давнім знайомством з Тарасом, попросила поділитись ним. Тож прошу слухатись і занурюватись в атмосферу того вечора.
Let the song be among us
Другий день LMF завершився вечором місцевої гостинності у Львівському скансені «Живі культури, спільні столи». Про цю особливу подію, господинь, які її творили, історії поданих ними страв і переписи я робила окремий матеріал. А третій вечір LMF Let the song be among us провели на локації, яку до останнього тримали в секреті.
Таємним місцем виявився регіональний хаб Академії Суспільного мовлення, відкритий в жовтні 2024-го, де проводять тренінги та події для журналістів, активістів, дослідників. Для гостей події його працівники провели екскурсію навчально-презентаційним простором, будівлею. Показали експозицію музею телерадіомовлення та розповіли про історію і теперішні проєкти Суспільного.
Також ми зазирнули в святая святих – архів медіатеки, де зберігаютьсядесятки тисяч годин оцифрованих і тих, що ще чекають на оцифрування, годин теле- і радіоматеріалів. Сподіваюсь ще повернутись до цієї теми, а до того раджу зазирнути сюди, де вже збережені оцифровані матеріали від 1950-х і до історичних подій сучасності.
Музичний супровід цього вечора творила діджейка Анна Хвиль. В своєму сеті вона міксувала декілька стилів – чиказький house, нью-йоркський garage houseі українську естраду 1970-80-х. Діджейка продемонструвала, як музика в різних кінцях світу допомагала просувати ідеї свободи та дозволяла бути собою навіть в непрості часи. Вона зводила композиції наживо, тож всього унікального сету ви не зможете почути. Але на моє прохання Анна спеціально для вас записала невеличку його частинку.
Анна пояснює: «Вся музика, яку я грала сьогодні, про те, як бути собою, розуміти, хто ти є – а це вже політичний акт. Ці здавалося б різні стилі існували приблизно в один час. Якщо не знати контексту створення цих пісень, вони сприймаються як дуже веселі. От візьмемо пісенну творчість Івасюка – потужного прикладу талановитого музиканта і громадянина. Його пісні радісні і стильні. Тому людям, які не знають його історії, важко повірити, що їх творця вбили за його проукраїнську позицію. А хаус в чиказькому клубі Warehouse і гараж у нью-йоркському Paradise Garageтакож виникли внаслідок прагнення створити простір свободи і можливості бути собою. Ця музика сповнена сили, енергії, хоч вона створена в складні часи цензури і утисків. Я зробила все для того, щоб гості цього вечора змогли зарядитись цією енергією, силою, поповнити свої емоційні ресурси. Часто чую, що вечірки недоцільні в час кризи, особливо в Україні в часі війни. Але вони, як і зустрічі з друзями, кава, книжки, навпаки допомагають залишатися в реальності, а не тікати від неї в аскетизм».
