Він був українцем, але майже не жив в Україні, помер у США, але за 20 років по смерті був перепохований на рідній землі. Знав, що таке бути переміщеною особою, але немов носив свою батьківщину із собою у валізці, куди б не закидала його доля. Не уявляв свого життя без творчості, але довго шукав з-поміж сотні доріг свою… Він – це Яків Гніздовський (1915 –1985 рр.), якого язик не повертається назвати просто художником, бо встиг зробити чимало. Напевно, всі чули історію, що деякі його роботи є в колекції Білого дому. Та це лише дрібка з його доробку, епізод із надзвичайного життя.
Львівська Shum Art Gallery ще місяць демонструватиме виставку «Світи далекі і близькі» Якова Гніздовського, яка дозволяє значно краще пізнати його постать і філософію мислення. Куратори Марія Цимбаліста, Роман Зілінко та Олег Пеленичка вибудували експозицію, зосереджену на графіці, але не в хронологічному порядку, а тематично. Експозиція містить сім розділів: «Дерево мандрівника», «Жак Гніздовський», «Птахи і звірі», «Український гротеск», «Колекція екзотичних рослин», «Епілог», «Знак і слово». Завдяки такому підходу близько 90 робіт, представлених для огляду, творять у галереї переплетені дороги пошуків і знахідок митця. Це дивовижний світ, у якому рослини, тварини і навіть шрифти стають повноправними героями. При всьому бажанні мені не вдасться описати його словами, тож спробую кількома штрихами зобразити ключ до його розуміння.
«Дерево мандрівника»
«Дерево мандрівника» (1980 р.) – це книга віршів Вільяма Джея Сміта, проілюстрована трьома дереворізами Якова Гніздовського, зокрема й однойменним. Так називають багаторічник родини стрелітцієвих, у трубчастому стовбурі якого збирається вода. За легендою завдяки цьому подорожні могли тамувати спрагу.
Яків Гніздовський народився в сім’ї дяка у Пилипчому Борщівського району на Тернопільщині. Був наймолодшим із семи дітей. Його улюбленою іграшкою став двоколірний олівець. Навчався у Чортківській гімназії та Львівській семінарії. Завдяки стипендії Андрея Шептицького вступив до Віденської академії мистецтв. Вторгнення в Польщу нацистів змусило студента переїхати до Рима, а відтак до Загреба, де він здобув академічну освіту, вивчаючи живопис і скульптуру. Там він познайомився з українським подружжям Івахнюків, для яких у 1942 році створив свій перший екслібрис. Отримав стипендію для навчання у Дрезденській академії, захопився гравюрами Дюрера і японською ксилографією. Гніздовському вдалося урятуватися під час бомбардування Дрездена 13–15 лютого 1945 року, але його майстерню і майже всі роботи було знищено, окрім кількох рисунків та кліше дереворізів, які він мав зі собою. На виставці у львівській галереї представлений один із цих перших дереворізів – «Підготовка до сну» (1944 р.).
«До мене війна була трохи ласкавіша, ніж до мільйонів моїх однолітків, і склалося так, що протягом усіх років її, хоч і в голоді й холоді, я мав навіть змогу вчитися. Але буруни, розбурхані війною, що й досі ще не втихли, кидали мене з місця на місце. Відтоді, майже все моє зріле життя, я – емігрант, – згадує ті часи Гніздовський у тексті «Пробуджена царівна» (1966 р.). – Але я ніколи не почував себе емігрантом. Я вважав себе туристом, що не завжди з власної волі переїжджає з країни в країну і не завжди має для цього бодай мінімум засобів. Проте я й так зазнавав багато радости. Був молодий і відвідував усе нові й нові країни».
Із 1945 по 1949 рік митець перебував у Вайарнському таборі для переміщених осіб під Мюнхеном. Там він познайомився з багатьма українськими митцями, працював над книжковою графікою. А ще став головним художником і дописував на мистецькі теми до місячника «Арка», який виходив у 1947–1948 роках як додаток до газети «Українська трибуна» в межах діяльності Мистецького Українського Руху, або МУРу (так, того самого, на честь якого називався проєкт, що видав реп-мюзикл «Ти [Романтика]»).
Роль дерева у творчості Гніздовського величезна. Передусім тому, що зобразив чимало різних дерев. Марічка Цимбаліста пояснює: «Після кризи в 1950-х і довгих пошуків власного творчого шляху він повернувся до дереворізу. Відчув, що ця техніка поєднує все, що для нього важливе. Це корені, бо зв’язок із давніми майстрами для Гніздовського був дуже важливий. Йому подобався спротив матеріалу – вважав, що це робить його досконалішим. Та й кліше і папір, із якими працював, зроблені також із деревини».
Розділ «Дерево мандрівника» показує час навчання митця, його мандрівок різними країнами, культурами і звернення до деревориту та екслібрису. Дереворіз «Ялиці ІІ», який став поверненням Гніздовського до цієї техніки, був створений у 1958 році – через 14 років після першого дереворізу митця. Також роботи художника, пов’язані з рослинним світом показує ще один розділ – «Колекція квітучих рослин», названий на честь альбому Flora Exotica (1972 р.), для якого Гніздовський створив 15 дереворізів.
«Жак Гніздовський»
Яків став Жаком завдяки майбутній дружині Стефанії Кузан. Вони познайомились у колі української громади Парижа, куди Гніздовський поїхав у 1956 році після набуття американського громадянства. «Я жартома сказала, що тепер зватиму його по-французьки – Жаком, бо він є у Франції. З того часу він назавжди був для мене Жаком і латинкою підписувався теж так», – згадує його дружина Фанні.
У 1949 році Гніздовський виїхав до США. Оселився у Сент-Полі, влаштувався у дизайнерську фірму і намагався провадити звичне життя. Але випадкова зустріч спонукала його до подавання двох робіт на конкурс і на виставку графіки в Інституті мистецтва у Міннеаполісі. Його робота «Кущ» (1944 р.) – одна з перших проб у дереворізі – здобула другу премію, її придбали в колекцію. Ця подія перевернула життя Гніздовського з ніг на голову: він вирішив покинути роботу та поїхати в Нью-Йорк, щоб стати вільним художником.
Однак здобути славу в цьому місті не так просто. 1950-ті роки стали для Гніздовського часом внутрішньої кризи та пошуків. Він перебивався випадковими заробітками, щоб мати за що жити. Переходив від одного до другого виду мистецтва, аби знайти свою дорогу. Експериментував із абстракцією, працював зі скульптурою та керамікою, але відчував, що все «не те».
«Так я тоді працював. Не бачив успіху назовні, а що гірше – не мав його всередині. Це тривало довго, роками. Аж одного дня – майже чудо […]. Признаюся: я зовсім не намагався знайти одну дорогу. Я навіть боюся однієї дороги. Моє відчуття мені підказує, що одна дорога, як і всі, нікуди не веде […], – пише Гніздовський у «Пробудженій царівні». – По таких довгих пошуках я в кінці знайшов і мотив, і, здається, також дорогу до нього (вони завжди – разом). Роками шукав за ними всюди, а знайшов у моїй власній кімнаті, у власній кухні, у власному коридорі і на розі власної вулиці. Все це було біля мене, але немов сховане мрякою від мого зору. Це були мої сплячі царівни».
У 1961 році його робота «Вівця» здобула премію на Бостонській щорічній виставці графіків. Зокрема і завдяки цьому Гніздовський купив собі будиночок. Відтоді він поступово ставав відомим у мистецьких колах і, нарешті, здобув славу. Дуже багато працював: днями малював, вечорами творив графіку, вчився сам робити папір. Брав активну участь у подіях на українську тематику, творив на резиденціях. Дружина Фанні допомагала чоловіку в співпраці з галереями і в організації виставок. Дочка Марія-Марта (народилася в 1959 р.), яку в родині звали Міра, дуже багато часу проводила з батьком у майстерні.
Ця родинність відображається в творчості митця, особливо 1970-х років. Він створював дуже теплі кольорові дереворити, зображаючи прості речі, які його оточували в побуті. Завжди волів робити замальовки з натури, тому постійно забирав у майстерню кошички з ягодами та яблуками, зібраними дружиною у їхньому саду.
«Цікавою є історія створення роботи «Червона капуста» (1971 р.), якою з нами поділилася дружина Гніздовського. Якось вони прогулювалися Нью-Йорком, аж раптом Яків закричав: «Біжімо за цією вантажівкою!». Не розуміючи, що діється, жінка побігла разом із чоловіком до гуртівні ринку, де фермер, відкривши вантажівку, забирав товар. Гніздовський умовив його продати йому ящик… капусти. І з однієї, розрізаної одразу ж, змалював ескіз для деревориту, а ящик з капустинами став образом для його живописної роботи», – веде далі Марічка Цимбаліста.
За задумом кураторів розділ «Жак Гніздовський» демонструє становлення митця, його пошук себе, своєї дороги. Тут представлені знакові роботи, які змінили долю і зробили Гніздовського таким, яким він став відомий світові.
«Птахи і звірі» та «Український гротеск»
«Птахи і звірі» (1990 р.) – це книга віршів Вільяма Джей Сміта, написаних до дереворитів, які Гніздовський перед смертю встиг зробити для цього видання. «Український гротеск» (1947 р.) – стаття митця, написана для «Арки». Він багато роздумував над темою жарту, іронії, присутньої в українській культурі, що відрізняє її від європейської. Вважав, що незлостивий гротеск допомагає нам говорити про дуже складні драматичні речі.
Гніздовський дуже любив малювати портрети, працювати з людьми. Завдяки класичній мистецькій освіті вмів це робити добре. Але після переїзду до Нью-Йорка йому банально бракувало грошей, щоби платити моделям за позування, а підійти просто так до когось і попросити його змалювати в Америці було не прийнято. Якось Гніздовський зауважив старшого чоловіка. Часто зустрічав його, вітався, намагався заприязнитися. Планував змалювати його для роботи із серії «Голови». І нарешті наважився підійти та попросити про позування. Але чоловік злякався, бо малювати когось означає добре його знати, зблизитися, а тут чужа людина таке пропонує.
Митець знайшов інший вихід із цього становища: почав малювати птахів і звірів. Їздив до зоопарку Бронксу та робив замальовки з його мешканців. І хоча доводилося витрачати багато часу на те, щоб дочекатися, коли його «моделі» всядуться, нарешті, це було варте можливості працювати з натури. Саме в тому зоопарку він створив замальовку для деревориту «Енді» (1965 р.) з орангутанга, який через ожиріння сидів майже непорушно. Коли Енді помер, дирекція зоопарку на знак пам’яті про нього придбала цю роботу.
«Мене часто запитують, чому на моїх дереворитах майже нема людей і чому я так багато уваги приділяю природі. Спочатку дерева і тварини були для мене лише заміною людської фігури. Я звернувся до них через труднощі. Але якщо спочатку дерева, рослини і тварини були лише моєю другою любов’ю, то потім віднайшов у них стільки краси, що стали першою», – пояснював Яків Гніздовський.
А ще він дуже любив малювати котів. Як згадує донька Міра, ніколи не малював їхнього. Але на роботах художника часто можна бачити Жерома – кота директора Вірджинського центру творчих мистецтв, де Гніздовський часто бував на резиденціях у 1960–1970-х роках. Він відчиняв кватирку майстерні, і кіт застрибував у приміщення, коли хотів і міг годинами не рухатися, за що й полюбився митцеві.
Ці два розділи виставки демонструють роботи-портрети птахів і звірів, змальованих, зокрема, й у зоопарку Бронксу, куди Гніздовський приходив як на роботу і проводив там цілі дні.
«Епілог»
У розділі «Епілог» зібрані останні роботи митця. Тут ви побачите дереворізи будівель, зокрема першої української церкви в Америці у Шенандоа (штат Пенсильванія), зведеної в 1884 році. Серед експонатів і вежа Харкнесса в Єльському університеті, названа на честь Чарльза Вільяма Харкнесса, брата найбільшого благодійника згаданого університету. А також інтер’єр і вигляд ззовні катедри Святого Івана Богослова. Гніздовський дуже любив це місце, бо там відбувалося чимало різних подій. У катедрі можна було послухати київські напіви, візантійську літургію, відвідати концерт класичної музики і навіть чайну церемонію.
У 1975 році декан катедри звернувся до митця з проханням створити роботу, на якій була б зображена ця будівля, і таким чином допомогти зібрати кошти на реставрацію й добудову двох веж. Натомість запропонував на майбутнє 50-відсоткову знижку на поховання в колумбарії катедри, якщо художник того забажає. І Яків погодився.
«Коли він прийшов додому, то одразу сказав дружині: «Фанні, ти матимеш великі проблеми з українською громадою після моєї смерті. Я вибрав зовсім не відповідне місце, на погляд українців, для свого поховання, – розповідає Марічка Цимбаліста. – Жарти жартами, але Гніздовський і чимало людей з його оточення не могли собі уявити, що Україна стане незалежною, що їхні твори зможуть показати на рідній землі, що про них говоритимуть не лише в світах».
Яків Гніздовський помер через десять років, у 1985-му. Це сталося несподівано: був ще сповнений сил, готував виставку в Торонто і мав дуже багато планів. І таки був похований у колумбарії катедри Святого Івана Богослова. Але не назавжди.
«Знак і слово» та повернення додому
«Знак і слово» (1981 р.) – це назва збірки поезій естонського поета і мистецтвознавця Алексіса Ранніта, емігранта і друга Якова Гніздовського, до якої ввійшли два дереворізи митця.
Останнім розділом виставки куратори показують знаки і слова художника, в яких ми досі, після його смерті, можемо шукати сенси й натхнення.
«Вони настільки універсальні, позбавлені плинності часу, немов у вічності. Ми й далі можемо на них дивитися, зосереджуватися, медитувати, шукати в них власні цінності та важливі речі. Яків Гніздовський вважав, що ілюстратор не має щось явно показувати, буквально ілюструвати поезії або тексти, лише давати певний натяк, гачок, щоб людина сама шукала і знаходила відповідний мотив», – пояснює Марічка Цимбаліста.
В останньому розділі, як і в «Епілозі», представлені пізніші екслібриси, в яких митець велику увагу приділяє шрифтам – ще одному своєму захопленню. Серед них книжковий знак, створений для журналіста Романа Ференцевича (1930–2021 рр.), який товаришував із митцем, а за 20 років по його смерті допоміг перепоховати прах Гніздовського в Україні.
«У 1992–1993 роках я був кореспондентом радіостанції «Голос Америки» в Києві. Мене мучила думка: чи не повернути тлінні останки Якова Гніздовського із США в рідну Україну? В Києві я познайомився з громадською діячкою Вікторією Губською та її чоловіком Григорієм, – писав Роман Ференцевич. – Завдяки їхній всебічній безкорисливій допомозі, за згодою Стефанії й Міри Гніздовських і за сприяння низки щирих поклонників таланту Гніздовського нам вдалося подолати безліч бюрократичних та організаційних труднощів і 5 листопада 2005 року перепоховати урну з прахом Якова Яковича Гніздовського на Личаківському цвинтарі у Львові».
Доповнення
Роботи митця на виставці «Світи далекі і близькі» доповнені згаданими книгами, до яких був залучений Гніздовський. Також тут є видання самого митця, каталог-резоне з усіма його творами, афіші, альбом фотографій, наданих дружиною і донькою художника. Особливим акцентом експозиції став Тріодіон великої П’ятидесятниці (1730-ті роки) з колекції Івана Гречка, подарованої УКУ. Видання ілюстроване гравюрами і супроводжується запискою Якова Гніздовського – батька художника.
Окрім самої експозиції, яку можна оглянути в час роботи галереї (з 12:00 до 18:00 із вівторка по неділю), триватимуть кураторські екскурсії та інші супровідні події. Разом із родиною митця творці проєкту підготували набори із семи листівок, які невдовзі можна буде придбати. Як і декілька робіт Гніздовського: сьогодні Shum Art Gallery оголосить благодійний аукціон для збору коштів на підтримку полку «Азов».
