Учні і школа роблять її щасливою – це її крила. Пишається, що є вчителькою. Любить дітей і живе своєю професією, в якій уже 15 років. 36-річна Вікторія Концева викладає українську та зарубіжну літературу в приватній «Школі вільних та небайдужих» у Львові. Вона яскрава і харизматична особистість, щиро любить свою справу, віддана їй.
Освітянка стала фіналісткою щорічної престижної Національної премії Global Teacher Prize Ukraine 2026, яку заснувала громадська спілка «Освіторія». Вікторія ввійшла до десятки найкращих вчителів і вчительок України. Це визнання її щоденної роботи, любові до дітей та віри в освіту. Сьогодні Вікторія Концева є гостею нової рубрики «Львівської Пошти» – «Віддані професії».
Праця педагогів надважлива, вона надихає і змінює Україну щодня. До 30 вересня триває голосування за звання «Вибір українців» через платформу Дія. Головного переможця і переможців окремих номінацій оголосять традиційно до Дня вчителя, 3 жовтня.
«Сьогодні психоемоційний стан школярів не менш важливий, ніж їхня академічна успішність»
Ми живемо в історичний і тривожний для України час. Українці мужньо захищають рідну державу, працюють, навчають і навчаються. Вікторіє, яка місія вчителів у часі війни?
Окрім передавання знань учням, вчителі дають відчуття безпеки і турботи. Кожен урок – це маленьке життя. Урок в часі війни має бути як промінь світла і надії. Ми з вами робимо важливе для країни – навчаємося.
У кожного школяра свій емоційний стан, тож варто починати урок, запитавши: «Як ви сьогодні?». Важливо підлаштовуватися під клас, якщо діти не спали вночі через тривоги і вибухи. Варто запитати в них, що б їм хотілося саме зараз. Акцентувати на тому, що ми, українці, обов’язково вистоїмо.
У вчителя має бути більше емоційного контакту з дитиною. Учні щодня виходять зі своїх домівок і йдуть до школи, де їх чекають з любов’ю, теплом, підтримкою, з відчуттям, що саме ти важливий/важлива.
Певна, що дуже багато залежить від особистості вчителя. Крім того що маємо знати свій предмет, мусимо мати достатньо навиків, скажімо, з психології, травмочутливого підходу, попри те що й самим буває складно.
Учитель своїм прикладом і словами може розвивати сильні сторони дитини.
«Урок має бути як промінь світла і надії, а в школі на дітей чекають з любов’ю і підтримкою» – дуже цінні ваші слова! Колись були інші підходи й методики.
Саме так. Раніше вчителі були більше сфокусовані на вимірюванні рівня знань, академічної успішності. Тепер цінними є підтримка, тепло, щире спілкування, усмішка. Освітяни мають дбати й про себе, щоб вистачало на це сил.
Я обрала професію вчительки, бо ніколи не переставала бути дитиною. Мені вдалося зберегти в собі щирість і безпосередність, вміння радіти і свободу фантазії.
Колись я запитала у мами: «А з мене вийде добра вчителька?». І у відповідь почула: «Прекрасна, бо ти сама як дитина». Зараз я ставлю себе на місце дітей, у мене також є 10-річна донька.
Дуже важливо ставитися до учнів так, як би ти хотіла, щоб ставилися до твоєї дитини. Сьогодні психоемоційний стан школярів не менш важливий, ніж їхня академічна успішність.
У яких класах ви викладаєте?
Я викладаю українську та зарубіжну літературу. У мене шостий, восьмий і десятий класи в приватній «Школі вільних та небайдужих». Загалом учителюю вже 15 років.
Не розчарувалися в професії?
Ні, навпаки, утвердилася. Тішуся, що не помилилася, обираючи шлях. Люблю свою професію, люблю дітей. У 2022-му через евакуацію я з рідними виїхала до Іспанії. Коли почалося повномасштабне вторгнення, жила в Ірпені.
Опинившись у Іспанії, думала, що це ненадовго. А пробула там півтора року. Вчительство – моя сродна праця. Коли проводжу урок, спілкуюся з дітьми, це робить мене щасливішою.
В Іспанії я працювала в суботній українській школі. Там були різні діти. Хтось народився в Іспанії, був в Україні лише декілька разів і вчив українську мову від батьків, хтось виїхав з родиною через війну. Мені потрібно було об’єднати дітей. Це був спосіб сказати їм, що у вас є дім, історія, мова, культура.
У вихідні Іспанія відпочиває, а мені треба було зробити так, щоб діти хотіли приїхати на урок, щоб їм було цікаво. То був унікальний досвід і велика відповідальність для мене.
Також я почала викладати онлайн у школі. Ми вчили Шевченка українською та іспанською, долучалися до акцій «Говори українською правильно», організовували різноманітні свята.
Для мене це стало розумінням своєї ідентичності: я українка, де б не була. Я мала своїм прикладом незламності показувати дітям, що наш дім – Україна, що ідентичність свою ми не втрачаємо, навіть якщо перебуваємо за кордоном.
«До дітей, на роботу хочеться йти. Це дає крила»
Мільйони українців через війну виїхали за кордон і там залишилися жити і працювати. Ви ж з рідними повернулися. Чому?
Бо зрозуміла, що мав на увазі Тарас Шевченко, коли казав «тужити за Україною». Я фізично перебувала в Іспанії, але ментально ні на секунду не відпускала Україну.
Я пишу вірші. У мене були такі рядки:
Я хочу прокинутися не серед пальм, а серед могутніх сосен.
Щоб за вікнами стиг виноград під сп’янілим від серпня сонцем.
Щоб духмяним був аромат поля, землі, колосся.
Щоб заплющити очі і ніби мені здалося…
Дуже щемливо. Ви щиро, по-справжньому любите Україну!
Я тужила за всім – за повітрям, дощем, сонцем, людьми. Коли повернулася в Україну, до Львова, не могла наговоритися з людьми. Не розглядала можливостей залишитися в Іспанії, шукала способу повернутися, щоб знову стати на ноги. Ось говорю з вами і плачу…
Я родом з Херсонщини, з Берислава. Потім переїхала на Київщину. В Ірпені прожила лише пів року, і почалося повномасштабне вторгнення.
А чому повернулися з Іспанії саме до Львова?
Львів для мене завжди був культурно-освітнім центром. Львів – місто, яке дає можливості. За кордон ми поїхали з донькою, мамою і сестрою.
Мені дуже сподобалася назва – «Школа вільних та небайдужих». Я зателефонувала з Мадрида і сказала, що хотіла би працювати в цій школі.
Пройшла онлайн-співбесіду, і з 2023-го мене взяли на роботу вчителькою літератури. Не пожалкувала, що повернулася в Україну.
Щаслива, що викладаю в «Школі вільних та небайдужих». Це про цінності й свободу вчительства. Тут є сильна довіра і підтримка. До дітей, на роботу хочеться йти. Це дає крила.
Важливо шукати способи і методи розвитку, давати те, що потрібно зараз дітям. Гарна презентація не є запорукою успішного уроку. Включений в урок учитель, його справжні емоції, щирість, відкритість – ось що на часі.
Погляд очі в очі, потрібно йти за потребами дитини: розминка, ресурсна вправа, підтримка. Діти сканують учителя – чи ти проживаєш з ними урок, чи проводиш його формально, чи ти з ними чесна, справжня.
Картинки не замінять живої людини. Є запит на створення спільноти, бачення в кожній дитині особистості. Діти хочуть говорити, чути живі історії.
«В родині має бути культура читання»
Школярі читають, хочуть читати?
Мої – так. В Україні загалом є велика проблема, що діти не хочуть читати. Коли батьки запитують, що зробити, щоб дитина читала. Запитую у відповідь: «А коли ви востаннє читали книгу?».
В родині має бути культура читання. Якщо ввечері батьки відкладають телефони, роблять чай і читають, це дуже добре. Якщо ходять у книгарні та обирають книжки, які воліють прочитати, діти братимуть із них приклад.
Батьки, читайте, відвідуйте книгарні, давайте дітям можливість обирати, що вони хочуть читати! Читаючи, діти збагачують своє мовлення, розширюють світогляд, розвиваються.
У школі я використовую елементи плейбек-театру. Це мій авторський метод, який залучає до читання. Це мій експеримент, вважаю його успішним.
«Змалечку потрібно робити все якісно, щиро, бути відповідальним»
Ви строга вчителька чи демократична?
Демократична і справедлива. Якщо учень не прочитав твір, я не можу поставити високий бал, бо зроблю йому гірше. Дитина думатиме: я можу не читати, можу хитрувати, але вчителька все одно поставить високий бал, бо вона добра. Ні, так не можна.
Школяр має нести відповідальність за навчання – якщо він не прочитав твір, отримає негативний бал, але матиме можливість перездати. Імітувати навчання не можна. Змалечку потрібно робити все якісно, щиро, чесно, бути відповідальним.
«Я безмежно вдячна всім, хто у мене вірив»
Вікторіє, ваші учні знають, що ви подалися на премію Global Teacher Prize Ukraine 2026 і вже стали фіналісткою? Мої щирі вітання!
Дякую! Я безмежно вдячна всім, хто у мене вірив. Так, мої учні знають, вболівають, голосують і вірять у мою перемогу. Кажуть, що я вже перемогла і є найкращою вчителькою. Це так приємно.
Один із десятикласників сказав, що якщо я переможу, це буде один із найкращих для нього подарунків на день народження – 3 жовтня (день оголошення переможців премії. – Ред.)
Діти не дивуються, що я подалася на премію, бо знають, що я вже була учасницею і переможницею конкурсів.
Чому подалася на цю премію? Бо для мене цінно ділитися досвідом з іншими, щоб мій голос був почутий. Відчула, що маю достатньо досвіду для популяризації власних ідей, поглядів, доробку.
Педагогічні конкурси – це фантастичний досвід. З кожним конкурсом ти стаєш сильнішою. Торік я стала фіналісткою конкурсу «Освітня премія Львова».
«Мені дуже подобається «Освітня премія Львова». Пишаюся, що була серед фіналісток конкурсу»
Як писала «Львівська Пошта», в 2025-му на цей конкурс подалася рекордна кількість учасників – 579. Як членкиня журі, пригадую, ви були серед 24 фіналістів третього етапу конкурсу.
Мені дуже подобається «Освітня премія Львова». Під час цього конкурсу всі учасники перебувають на рівних умовах. Ти як учасниця маєш імпровізувати, і це так драйвово.
Пишаюся, що була серед фіналісток і фіналістів Львова. Бути серед лідерок і лідерів неймовірно почесно для мене. А бути зі своїми музичними інструментами в цій когорті – це про залишатися собою і говорити про те, у що віриш і що робиш.
Захоплююся тим, як у Львові дбають про освіту і вчителів у часі війни. У Львові міцний освітній фундамент. Важливо, що вчителі отримують премії в цьому конкурсі, а не лише грамоти і дипломи.
Ця премія – про престиж професії та підтримку вчителя. Кошти – це також ресурс. Як фіналістка я отримала 35 тисяч гривень премії.
Це, зокрема, й можливість купити красиву вишиванку, поїхати відпочити, здійснити якусь мрію. Маю дві гарні вишиванки, придбані за вчительську премію. Для мене це велика гордість і честь.
Освітянські конкурси та премії – це і про важливість професії, про відповідальність. Метою «Освітньої премії Львова» є відзначення найкращих педагогів за професіоналізм, креативність та відданість справі.
Безперечно. Це велика відповідальність. Це ще й дуже загартовує. Люблю і ціную свою професію. Моя професія дає мені крила.
«Мама і донька Катерина – моя опора і підтримка, вболівають за мене»
Рідні стовідсотково пишаються, що ви серед фіналістів премії Global Teacher Prize Ukraine 2026.
Мама і донька Катерина, звісно, пишаються та вболівають. Донька вже звикла до моїх фахових конкурсів. Каже, що я найкраща. Я для неї насамперед залишаюся мамою, з якою вона хоче бути поряд. Ми, вчителі, маємо показувати приклад усвідомленого батьківства.
Відчуваю сильну мамину підтримку. Мамина любов зі мною завжди. Цінно і від мами, і від доньки відчувати, як сильно вони мене люблять. Вони моя опора. Мама зараз живе на Київщині, вона звідти родом.
Тішуся, що моя рідна сестра, якій 15 років, вирішила стати вчителькою англійської мови, бо хоче бути схожою на мене. Каже, що я для неї приклад.
«Для мене вчительство – це місія, покликання, моя сродна праця»
Для вас професія вчителя є покликанням, місією чи роботою?
Це все разом. Для мене вчительство – це місія, покликання, моя сродна праця. Я народилася для цього. Мені пощастило в житті знайти те, що приносить натхнення, радість і любов.
Мені пощастило виграти золотий квиток: я люблю свою роботу, яка є служінням, яка дає мені задоволення. Для мене це робота, за яку я отримую кошти.
Спочатку було важко, бо бракувало досвіду. Спершу ти вкладаєш у себе, йдеш крок за кроком. Я розуміла, що не стану щасливою без дітей і школи.
Сьогодні вже маю досвід, мені легко проводити уроки. Та це все роки праці і віри в себе. Тепер я збираю плоди того, що вклала свого часу в себе. Сьогодні я вже можу ділитися з іншими освітянами досвідом.
Хочете перемогти? Переможець отримає мільйон гривень. У свій 10-ий ювілейний сезон Global Teacher Prize Ukraine робить особливий крок: головну нагороду переможець премії зможе отримати і витратити без будь-яких умов.
Так, хочу перемогти. Розумію, що за цією перемогою стоїть велика відповідальність, та я її не боюся.
«Освітяни, будьте професійними та людяними! Школярі, вірте у себе і в свої сили»
Які ваші меседжі як освітянки до школярів, батьків і вчителів?
Оцінка в атестаті не визначає, наскільки ви гідна людина, наскільки увас вийде. Досягайте свого. Важливо працювати не на оцінку, а для себе, для власного духу. Школярі, слухайте своє серце. Йдіть у ту професію, до якої лежить душа. Пам’ятайте, що кожен може стати успішним. Вірте у себе і в свої сили!
Меседж до батьків – беріть на себе більше відповідальності за виховання дітей. Більше спілкуйтеся зі своїми дітьми, чуйте і підтримуйте їх. Важливо вимагати відповідальності за рішення і вчинки.
Батьки, ви для дітей цілий світ, вони дивляться на вас і ваші дії та вчинки. Розвивайтеся, щоб діти мали на кого рівнятися. Читайте, як я вже казала. Для дітей щасливі батьки – це запорука любові й безпеки. Любіть своїх дітей!
Меседж до освітян – тримаймося разом, не забуваймо дбати про себе, бо сили навчати і розвивати будуть тоді, коли в нас самих будуть сили.
Будьте сміливими і майте позицію. Якщо ті чи інші управлінські рішення на місцях вважаєте недоречними, говоріть про це, не бійтеся. Любіть дітей і свою професію, бо це місія і велика відповідальність перед учнями, батьками, Україною. Будьте професійними та людяними!
«Я вірю в перемогу, вірю, що ми вистоїмо»
Ви вірите в перемогу України?
Так. Я вірю в перемогу, вірю, що ми вистоїмо. Я виконую свою роботу тут і зараз. Це про стійкість. Упевнена, що кожен українець має якісно виконувати свою роботу.
Вікторіє, ви щаслива людина?
Я дуже щаслива і багата людина. У мене є донька, мама, улюблена робота. Я живу в рідній Україні, я роблю те, що люблю, надихаюся книгами, природою, подорожами, людьми.
Я дуже люблю мандрувати. Подорожі – це сильний ресурс. Я вже відвідала 15 країн. Хочу побачити якнайбільше світу. Люблю подорожувати Україною.
У 2026 році відвідала Ужгород, Житомир, Чернівці. Мандрувала й мальовничою Львівщиною: Тустань, Дрогобич, Самбір, Жовква. Мене надихає знайомство та спілкування з людьми.
Вікторія Концева через п’ять-десять років – думаєте про це?
Я житиму в Україні, бачу себе львів’янкою, яка навчає дітей, успішно впроваджує свою практику, ділиться досвідом з освітянами.
Львів став моїм домом. Дуже люблю наше місто, вже полюбила львівський дощ. Львів мене надихає, бо в ньому вирує, розвивається культурно-освітнє життя.
Які маєте бажання, мрії?
Хочу популяризувати серед дітей і вчительства плейбек-театр як освітній інструмент, який реально працює. Щодо особистого, хочу жити у Львові, але не маю власного житла, тому мрію придбати помешкання.
фото: з архіву Вікторії Концевої, Global Teacher Prize Ukraine, ЛМР
