Давно я не писала суб’єктивних оглядів. Цей – про виставку «Франко. Калейдоскоп», яка відкрилась у Домі Франка 25 вересня – буде саме таким. Не чекайте від нього академічного критичного аналізу, то залишимо для професійних критиків і мистецтвознавців. А моя справа проста: поділитись враженнями від побаченого для медіа «Львівська Пошта» і вас. Вражінь багато, тож вирішила поділити огляд на дві частини (зробимо такий собі мінісеріал).
Якщо коротко, то «Франко. Калейдоскоп» я б описала одним словом – багато. Багато всього: робіт, сенсів, постатей, емоцій, вражень і того, над чим треба думати. Тож якщо ви відкрили це матеріал лише для того, щоб дізнатись, раджу я цю виставку чи ні, то однозначна відповідь – так, раджу, йдіть. А кому цікаво глибше і більше – ходіть читати.
«Франко. Калейдоскоп»: «День» і «Ніч»
Якісь нюанси про «Франко. Калейдоскоп», як одну із подій в межах проєкту «Великі уродини: 170 років з Франком» за підтримки УКФ, виринали задовго до відкриття виставки. Коли я почула про перефарбовані стіни в музеї, цікавість до виставки виросла в рази. Подумалось, що ж там такого революційного готує куратор Павло Гудімов із командою Дому Франка, якщо потрібні аж такі зміни?
Виявилось, що стінами все не обмежилось. Змінився нижній, підвальний поверх-укриття музею, навіть фіранки в одному із залів першого поверху замінили. Останнє, як я вловила краєм вуха, Гудімов пояснював зміною впливу сприйняття через світло. Навіть навів приклад ефекту: як у кліпі Imagine Джона Ленона, де Йоко Оно відкриває вікна. Осьо вам кліп, а от чи працює задум на виставці, то вже визначитесь для себе самі (бо хто я така, щоб сперечатись).
Експозиція «Франко. Калейдоскоп» складається з двох частин. «День» розмістився у залах першого поверху. Тут ви дізнаєтесь про людей довкола ювіляра, мистецькі переосмислення його постаті, працю і творчість Івана Яковича. І не те, щоб я вередувала, але чогось геть несподіваного, окрім символічного застілля, я тут не побачила.
«Ніч» захопила нижній, підвальний поверх-укриття, в якому більш особиста Франкова історія – хвороба, безсоння, смерть, пам’ять про нього. От друга частина експозиції викликала у мене значно більше емоцій і роздумів. Там багато непублічного, такого, про що ми не замислюємось і що часто не враховуємо, бо воно начебто не пасує образу Каменяра (але про то у другій частині).
«Лабіринт»
Але про все за порядком. Заходжу у «День», який починається «Лабіринтом» у першому залі-фоє, де мене обступають 13 Франків. Точніше, в основному його погрудь, створених в радянський період. Ніби й від хороших скульпторів, але образи стереотипні і стандартні (а чого ж чекати від радянської ідеології). Тому й окреслено цю частину експозиції, як лабіринт, крізь який не так і просто продертись.
Відчуття від нього, м’яко кажучи, не надто приємні – чуюсь, наче опинилась посеред взірців нагробних пам’ятників у якійсь конторі ритуальних послуг…
Лабіринt | Labyrinthus: Лабіринт – просторова метафора таємниці і водночас дезорієнтації. Таїна особистості Франка – в її дивовижній багатогранності і множинності. Водночас ця символічна «багатоликість» спричинилися до надмірної розтиражованості, міфологізації, сакралізації і водночас профанації. Франкових масок так багато, що годі відшукати між них справжнє обличчя. Тоді культ підміняє розуміння. «Заблуканість» Франка в лабіринті створених довкола його постаті кліше викликає бажання «вичаклувати», визволити його з полону стереотипів - і поглянути на нього власними очима.
«Бенкет»
Далі – зала «Бенкет» (це та, де описані вище фіранки). В її центрі – стіл, за яким «зібрались» на забаву до ювілею сучасники Франка. Скульптури цих історичних постатей із різних матеріалів, створені різними митцями у різні часові періоди. Гіпсове погруддя Грушевського 1907 року авторства Михайла Паращука із колекції Львівського нацмузею не гордує «сидіти» за одним столом зі свіженьким шамотним портретом Кравченко від Дениса Шиманського.
Ви теж можете долучитись до того застілля, як це зробив голова ЛОВА Максим Козицький, тут все демократично, як бачите. На стінах довкола – колективні фото з колекції музею із різних офіціозів Франка, переважно зі студентами і викладачами (то як тодішні селфі з подій «були-виділись-фіксуємо для історії»).
Бенкет | Symposium: Бенкет – учта життя і духу, де ніхто ніколи не сам. «З людьми і для людей», – таким було гасло Франкового батька. Життя його сина теж було щедрим на людей. Інтелектуальний і мистецький полілог із Франком творили його великі сучасники, друзі і приятелі, наставники й послідовники. Франкова епоха -це епоха титанів. А водночас вони зустрічалися не тільки в часі, а й у просторі: на міських вулицях і в каварнях, в саду і вдома, у театрах, музеях і бібліотеках. А сьогодні ми зібрали їх за одним столом, у колі друзів на гостині у Франка.
«Робітня»
Відпочили і досить! Пора до роботи, тобто в залу «Робітня». Бо то лиш здається пересічним обивателям, що тоті письменники хіба по фестивалях і презентаціях катаються. А направду писати – тяжка щоденна праця, яка відбирає сон і спокій (повірте, знаю, про що пишу ото вкотре посеред ночі). Але про наслідки ви дізнаєтесь далі.
А от про роботу – якраз тут. Найбільше роздумів у цій залі збурив величезний Франковий стіл, за яким Якович відгарував як журналіст 10 років у щоденному Kurjer Lwowski. На зеленому оксамиті по центру стола лежать чернетки, ліворуч книжка, праворуч перо в чорнильниці. Здається, Франко от-от всядеться за нього дописувати чергову статтю.
Ліворуч від столу – різностильові портрети Франка від Михайла Жука, Дмитра Стецька, Івана Труша, Петра Обаля (останній використали для візуальної реклами виставки, Гудімов каже, що то якраз для молодого покоління). У іншій частині «Робітні» – ілюстрації до франкових творів Базилевича, Караффи-Корбут, Якутовича і не тільки.
Навпроти столу – величезна, але дуже тепла скульптура Василя Одрехівського «Захар Беркут» 1966 року, створена з єдиного шматка липи. Цікаво, що його онук, теж Василь Одрехівський співтворив і курував попередню виставку у цих залах –«Franko Laboratorium 4.0. Рукописи». А ще я зависла біля великого колективного вишиття-ілюстрації до «Лиса Микити» (воно як килим біля ліжка, яке в дитинстві розглядала у бабусі, поки засинала).
Робітня | Laboratorium: Іван Франко передусім асоціюється з колосальною працездатністю, тож недарма здобув неформальні титули «титана праці» й «каменяра». Його кредо: «Працювать, працювать, працювати, / В праці сконать...» Його життя це передусім робота, багатогранна й велеплідна діяльність у різних галузях суспільного й культурного буття. Література, наука, політика, економіка, публіцистика і журналістика – усюди він устигнув залишити свій оригінальний творчий слід. Його дім був робітнею, лабораторією ідей; його родина творчою спілкою і фамільним брендом, відомим сьогодні як Франківська династія. А він - не просто фанатичним творцем, а Майстром-Деміургом. Саме тому його думки й образи живі і донині.
Чому «Франко. Калейдоскоп»
На тому й перервемось на сьогодні. Хоча ні, ще таки віддам один розділ творцям виставки, бо ж певно вам цікаво, чому виставку назвали «Франко. Калейдоскоп». Директор Дому Франка Богдан Тихолоз пояснює це так: «Життя – це калейдоскоп. Здавалося б, де забавка-калейдоскоп, а де Франко? Але у поемі «Іван Вишенський» він писав, що весь всесвіт є калейдоскопом. Наше завдання: донести меседж про складність постаті Франка й водночас її близькість до нас. «Франко. Калейдоскоп» – це результат співпраці та спосіб скласти новий візерунок. Калейдоскоп спершу був винайдений як науковий прилад для дослідження природи світла. А ми й досліджуємо природу світла, Франко був ним, бо хоч помер 110 років тому, а далі світить нам!».
Богдан одразу пояснив, що йому, як директорові музею, було важливо дати право на кураторське висловлювання Павлу Гудімову. І він розуміє: якби Дім Франка робив суто музейну виставку, то б не наважився на порушення багатьох канонів. До прикладу, так густо зібрати видатних діячів, за що вже отримав й ще отримає критику. Мимоволі й у мене проскочила крамольна думка, що це зібрання ризикує перетворити сприйняття Франка, як «людини серед людей», на новий, ще щільніший, іконостас. Але тут ніколи не вгадаєш, хто як подивиться і сприйме (зрештою, то не цукерка, щоб всім подобатись).
Куратор «Франко. Калейдоскоп» Павло Гудімов твердить: «І наше життя – калейдоскоп. Візерунки, дні й ночі змінюються. Метод сучасного мистецтва, інсталяції, меморіальних об’єктів присутній скрізь у Європі. Коли їдеш до Польщі, то потрапляєш одночасно і на меморіал, і на сучасну інсталяцію. Слава Богу, Дім Франка працює з сучасним мистецтвом, з Академією мистецтв, тому музейний колектив був підготовлений до такого експерименту».
Найцікавіше для мене, що «Франко. Калейдоскоп», яким бачила його я – це ескіз, work in progress. Виставка буде змінюватися до 15 листопада неодноразово, з’являтимуться нові експонати й прочитання. Добре сказав Богдан: основне, щоб Франко був текстом, який ми постійно перечитуємо й щодня знаходимо в ньому щось нове. Я от ще піду перечитувати. А ви доти читайте першу частину огляду і ходіть дивитись наживо, поки я другу ще не написала. Бо там для мене цікавіше. А як для вас?
