У ХХІ столітті, коли технології розвиваються і змінюються зі швидкістю світла, важко уявити себе без смартфона. Ще років 20 тому ми думали, чим би зайнятися ввечері: погуляти в парку, почитати книжку чи подивитися улюблене талант-шоу й побачити сходження нової зірки українського шоу-бізнесу. Тоді ми не перемикалися між додатками в смартфоні під час перегляду і дуже переживали, коли улюблений учасник покидав «гру».
Колись різні талант-шоу, такі як «Голос країни», «Україна має талант», «Фабрика зірок», «Х-Фактор», були доброю можливістю потрапити в український шоу-бізнес, і шансом, щоб тебе помітили. Адже рейтинги українських шоу та українського телебачення загалом були доволі високі, для того щоб тебе побачила твоя потенційна авдиторія у праймтаймі.
Поступово шлях до сцени здавався «легшим»: приходиш на шоу, тебе показують по телевізору, підписуєш контракт із лейблом і чекаєш, як кажуть, з моря погоди. А що далі, якщо участь у шоу закінчилася, лейбл, окрім тебе, займається іншими артистами, а ти маєш непереборне бажання творити й бути поміченим? Сьогодні «стандартна» схема більше не працює – її змінили соцмережі.
Артисти зі смартфона
Instagram, TikTok, YouTube і навіть Telegram стали новими «продюсерами». Щоб заявити про себе, на початку вистачить ентузіазму й харизми. Потім важливі систематичність і структура. Яскравим прикладом «артистки зі смартфона» стала Jerry Heil, авторка відомих тікток-хітів «Охрана отмєна» та «#ВІЛЬНА КАСА».
Свій творчий шлях дівчина почала як ютуб-блогерка, записуючи кавери здебільшого на пісні Святослава Вакарчука. Зірки її помічали й репостили, що додавало їй пізнаваності серед користувачів інтернету. Але артистка Яна пішла далі і, як більшість сьогоднішніх музикантів, почала активно використовувати TikTok як інструмент здобуття популярності.
В ті часи й з’явилися згадані хіти, адже вони чіпляють користувачів своїм звучанням і текстами. До речі, про тексти: ранні пісні артистки не так про сенси і посил, як про звучання та легке запам’ятовування. Тепер таку практику можна часто бачити серед артистів, які самотужки розвивають власний бренд.
Спочатку ти пишеш пісні як у Шугара, потім ти і твоя авдиторія ростуть і шукають сенси. Змінюється звучання, тексти стають складнішими, а авдиторія лояльнішою, бо бачить зростання артиста, який є частиною стратегії. Тому Jerry Heil поступово почала випускати серйозніші альбоми, брати участь у пісенному конкурсі «Євробачення» і стала тою, ким ми її бачимо: не просто артисткою з відео на 15 секунд, а співачкою, на концерт якої квитки розлітаються.
У 2024 році Jerry Heil на пісенному конкурсі «Євробачення» представила пісню Teresa&Maria разом із реперкою alyona alyona. До початку музичної кар’єри виконавиця надавала психологічну допомогу людям, які її потребували, згодом працювала вихователькою в дитсадку. Зрештою, своє покликання alyona alyona знайшла у музиці.
В 2018 році її трек «Рибки» став вірусним і приніс перше визнання. Після цього реперка серйозно взялася за творчу кар’єру і вже у 2019 році випустила дебютний альбом «Пушка», а видання Vogue назвало її «найнесподіванішою зіркою репу».
Нові методи просування
Піар-менеджери, продюсери та всі дотичні до цієї сфери люди не пропустили можливості скористатися стрімким розвитком соцмереж, щоби просунути свою музику. Фронтмен гурту «Уляна Дель Рей» Коля Капішон поділився з «Львівською Поштою» тим, як соцмережі допомогли йому в просуванні гурту:
«Отже, знімаєш відео, ріжеш на тіктоки, на рілзи і закидаєш. Якщо новий трек подобається людям, вони можуть його поширювати. Що більше поширень, то більша ймовірність, що його почують. Яскравим прикладом став кавер на пісню «Мамина світлиця». У сукупності (тіктоки, рілзи) трек набрав близько двох мільйонів переглядів. На ютуб-каналі – 300 тисяч. Після того авдиторія Уляни виросла, можливо, вдвічі, бо багато людей відкрили для себе новий гурт.
Після того як залітає якийсь один трек, стає плюс-мінус вірусним, люди заходять послухати інші треки і або залишаються з цим гуртом, бо розуміють, що їм подобається, або ж просто один трек додають і все, забувають про тебе. У нашому випадку авдиторія збільшилася завдяки цьому каверу. Це радує.
Плюс багато ще в нас набрали лайввідео з концертів. Ми передавали концертну атмосферу, тому що любимо робити всякі фішечки, якісь перфоманси, якісь танці, якесь масове караоке. І ми це показали на своїх відео. Людям, які це бачать уперше, також, може, «заходить» якийсь відгук, тому вони йдуть на концерти за цією атмосферою».
Можна сказати, що соцмережі демократизували творчість: будь-хто, маючи електронний пристрій,може записати пісню, зняти відео і знайти свою авдиторію. Але постав інший виклик – конкуренція. Тисячі виконавців щодня змагаються за кілька секунд уваги. І саме ця увага є головною «валютою» сучасного шоу-бізнесу.
З економічного погляду зміни ще очевидніші: якщо колись просування потребувало великих бюджетів, то тепер TikTok і Reels стали безкоштовною рекламою. Плейлісти Spotify або Apple Music виконують функцію сцени. Потрапляння туди може забезпечити тисячі прослуховувань, а малі бренди й незалежні артисти об’єднуються задля колаборації без участі великих компаній.
Глядач більше не хоче ідеальної картинки. На перший погляд популярність здобувають ті, що показують реальність без фільтрів, без глянцю, без дистанції. Нові артисти ведуть блоги, діляться побутом, показують процес створення пісень і свої емоційні зриви. У підсумку між артистом і публікою стирається межа: «фанат» стає частиною історії виконавця.
Соцмережі – нові продюсери?
Коли береш до уваги велику популярність соцмереж і споглядання ідеальної картинки успіху інших артистів, виникає враження, що все доволі просто: пишеш музику, робиш короткі відео, заливаєш у соцмережі і все, завтра на тебе чекає успіх. Однак за цим стоїть інший виклик – встигнути все. Якщо ти молодий артист, який береться за своє просування сам, перше, з чим ти стикаєшся, це те, як поєднати основну роботу і творчість.
«Львівська Пошта» запитала про це в репера Polamav:
«Якщо ви плануєте провадити музичну діяльність більш-менш професійно, треба бути готовим, що у вас буде дві повноцінні роботи. Якщо ви працюєте повний робочий тиждень з понеділка по п’ятницю з 9:00 до 18:00, то зовсім не просто репетирувати, проводити студійні сесії вечорами в будні. Треба бути готовим жертвувати своїми вихідними задля музики. Щодо планування туру я колись практикував таке: не йшов у відпустку, просто накопичував відпустки, в яких не був, і брав з них по кілька днів залежно від потреби під час туру».
Зі слів артиста, соцмережі можна використовувати не тільки, щоби про тебе просто дізналися. Треба будувати зв’язок із авдиторією:
«Ваша активність у соцмережах однозначно допомагає вам будувати вашу авдиторію онлайн, але ви не побачите в якомусь місті всю кількість місцевих підписників у залі. Проте зможете не тільки повідомити їх про наближення дати концерту, а ще й постійно про це нагадувати в тій формі, в якій доносите інформацію про підготовку, на якому ви зараз етапі. І з кожного етапу зможете пояснити якусь додаткову причину відвідати саме ваш концерт. Тому це міцний зв’язок, який може бути або не бути у вас, принаймні з ядром вашої активної авдиторії. Краще, щоб він був».
Справді, зараз набагато легше починати свій шлях. Не потрібно записувати матеріал на твердих носіях і поширювати їх на фестивалях. Та чи зможе молодий музикант дорости до рівня артиста, який збирає палаци спорту?
«Треба залучити команду фахівців, створювати цю команду дуже уважно й оточувати себе не тільки професіоналами, а професіоналами, які зацікавлені безпосередньо саме у вашому зростанні. Тому що можна потрапити до рук не дуже доброчесних людей.
Часто, коли проєкт вистрілює в ТіkТоk, починає бути пізнаваним, збирає стрими, перегляди на кліпах, він тільки підходить до якогось нового етапу становлення. І на цьому етапі часто надсилають запити на підписання контрактів від різних лейблів, що може видаватися молодим артистам здійсненням мрії.
Та чи так є насправді? Те, що ці лейбли та інші промоагенції будуть сумлінно чи несумлінно виконувати обов’язки, які вони на себе взяли, це одне питання. Друге питання – чи вони взагалі зацікавлені саме у вашому зростанні. Можливо, вони вже працюють з артистом, у якого та сама ніша, що й у вас», – розмірковує Polamav про «не все те золото, що блищить»
Отже, існує певне розмежування між артистом і подальшим просуванням творчості. Для старту справді потрібно небагато, але потім що серйозніший артист, то більша команда за його плечима. Організатор подій Роман Івасюк пояснив «Львівській Пошті» цю різницю:
«Артист – це передусім творець емоційного продукту: пісні, сценічного образу, виступів. Менеджмент – це організаційна, комунікаційна, стратегічна робота: домовленості, логістика, фінанси, реклама, піар, аналітика. Поєднати ці два напрями на високому рівні практично неможливо, бо вони потребують різних навичок і типів мислення.
На початку здається, що все під контролем: артист сам веде сторінки, домовляється з клубами, пише пости, шукає зйомки. Але вже за кілька місяців настає емоційне вигорання:
• щодня треба думати не лише про музику, а й про алгоритми Instagram, TikTok, медіаплани;
• замість репетицій відповіді в директ, розсилки, контент–плани;
• замість натхнення дедлайни, звіти, бюджети.
Це поступово вбиває творчу енергію. Тож навіть найталановитіший артист починає втрачати драйв.
Через 8–12 місяців більшість артистів доходять до точки, коли:
• є контент, але немає масштабування;
• є ім’я, але не вистачає ресурсу;
• є ідеї, але нема системи їх реалізації.
І тоді вони усвідомлюють: щоб рости далі, мені потрібен не лише мікрофон, а й менеджер, продюсер, піарник, тобто команда».
Отже, традиційний шоу-бізнес не зник, але його вага зменшилася. Тепер артисти стали контентмейкерами, які щодня конкурують не лише з колегами, а й з будь-яким користувачем, що знімає відео вдома. Можливо, шоу-бізнес у класичному сенсі справді не має такого великого значення, зате контент живий і саме він тепер вирішує, кого помітить публіка.
