Личаківський цвинтар – це давно щось більше, ніж місце останнього спочинку. Це один з найвідоміших музеїв Львова, де є алеї, схожі на міські вулиці. Тільки замість будинків – гробівці. А між ними стоять пам’ятники різних епох, і їх об’єднує одна річ – символіка, завдяки якій відвідувачі можуть довідатися про поховану людину більше, ніж з написів на могилі.
У першому тексті про цей цвинтар ми дізналися, що зламана колона, квітка або ангел з крилами – це не просто декоративні елементи на надгробку. Кожен з них має своє значення.
І у цьому матеріалі для медіа «Львівська Пошта» продовжуємо досліджувати таємні знаки Личаківського цвинтаря. Й зрозуміти мову, застиглу в камені, допомагає гідеса Гандзуня Гошко.
Символи на могилах музикантів
На головній алеї кладовища, майже одне біля одного, поховані відомі музиканти. Однією з перших бачимо скульптуру на могилі композитора і диригента Миколи Колесси. Гандзя каже, що довгий час тут не було пам’ятника, бо не могли визначитися, що ж тут поставити. Але в рідних вдома стояв бюст музиканта, автором якого є Сергій Литвиненко, тому обрали його.
Отже, дві роботи скульптора опинилися поруч – мовиться про Каменярів на Франковому похованні. «Франко помер у 1916 році, Колесса – у 2006-ому. Майже 100 років різниці, а пам’ятники зробила одна людина», – каже Гандзя.
Зовсім поруч могила Соломії Крушельницької – оперної співачки, якій аплодував увесь світ. Хоч вона й жила в Італії, проте приїздила до Львова гостювати в сестри, якій купила цілий будинок – зараз тут працює Музей Соломії Крушельницької.
Один з таких візитів кардинально змінив її життя. У вересні 1939 року в місто заходить радянська армія і влада, тож вона не встигла повернутися в Італію. Будинок націоналізували, жінкам виділили дві кімнати, а без документів співачка не могла працювати й виживала тільки за гроші, які давали знайомі.
«У 1947-му році через те, що за неї просили всі діячі культури і за умови, що віллу в Італії вона продає, а гроші віддає Радянському Союзу, їй дали громадянство. Але не дали пенсію. Тому в віці за 70 років, маючи хворе горло, вона ще пішла працювати в нашу консерваторію», – розповідає гідеса.
Соломія Крушельницька просила, щоб на її могилі встановили простий хрест, але в Радянському Союзі про це й мови не було. Роками на цьому місці лежала звичайна плита.
Сучасний пам’ятник з’явився тут у 80-х роках. Навколо нього точилися довгі дискусії. Проте раптом згадали, що в старій частині некрополя є багато скульптур, натхненних римською та грецькою міфологіями. І могилу Крушельницької увінчує співець Орфей, який зачаровував своїм голосом і як це робила легендарна співачка. Пам’ятник створила скульпторка Теодозія Бриж. І на Личаківському цвинтарі є не одна її робота.
Одна з найвідоміших – надгробок художника Леопольда Левицького. Хтось бачить тут зламані крила, зелену стрічку, проте під одним кутом можна побачити ініціали митця – дві літери «Л».
Неподалік від Соломії Крушельницької похований композитор, який подарував нам «Червону руту» й багато інших пісень – Володимир Івасюк. На пам’ятнику, який поставили у рік проголошення незалежності, бачимо зовсім юного композитора – яким він був, коли виконував «Червону руту» разом з Назарієм Яремчуком і Василем Зінкевичем на сцені всесоюзного конкурсу «Пісня-71». Батько Володимира Івасюка хотів, щоб його сина запам’ятали саме таким.
Композитор помер весною 1979 року, щодо версій його смерті досі точаться дискусії. На його похорон зійшлося дуже багато людей, а на могилі завжди була гора квітів. Вона ховала під собою тодішній надгробок – ним виявився невеликий обеліск з червоною зіркою зверху.
Військові поховання
На Личаківському некрополі є багато поховань військових. Перед нами обеліск з витесаним мечем, навколо якого щось в’ється. Здавалося б, це змія, але якщо дивитися на нього впритул, бачимо жолуді та дубові листки. «Меч і дубова гілка – символи сили і слави. Їх можна побачити на могилах військових, починаючи з XIII століття. А вже у XVIII – XIX століттях стало модно зображати на похованнях вояків головні убори. У старій частині кладовища поховані наполеонівські генерали – на їхніх могилах є характерні трикутні шапки», – веде далі Гандзуня Гошко.
Й на підтвердження своїх слів вона підводить нас до пам’ятника австрійському ротмістрові. Його автором є скульптор Юліан Марковський. Його роботу ми вже бачили – це знаменита «спляча красуня» Личаківського цвинтаря. Як каже гідеса, його роботи вона бачить здалеку завдяки пір’їнкам.
Але цікаві деталі є на самому шоломі – лев душить змію. Величний лев ототожнювався з військовим, а рептилія – з ворогом.
Античні сюжети в скульптурах Шімзера
Наприкінці нашої дуже пізнавальної екскурсії ми повертаємось до вхідної брами Личаківського цвинтаря. Проте повертаємо на одні з найстаріших полів некрополя, розташовані ліворуч від входу.
«Коли мене питають, яке найпопулярніше прізвище на Личакові, завжди кажу, що це Шімзер. Брати Антон і Йоган Шімзери підписували свої роботи. І завдяки цьому їх можна зараз ідентифікувати», – каже Гандзуня Гошко. На творче бачення Антона Шімзера вплинув італійський скульптор Антоніо Канова. Зокрема, у своїх роботах він часто зображав античних божеств.
І щоб підтвердити ці слова, підходимо до однієї з робіт Шімзера – поховання родини Шодуарів. Над ним височіє бог смерті Танатос, якого зображають зі згаслим факелом – символом кінця життя. В руках він тримає маковий вінок.
Взагалі маки можна побачити на цвинтарі дуже часто. Це символ атрибут бога сну Гіпноса, брата-близнюка Танатоса. «Греки вірили, що він літає над містом, шумить маком, занурює людей в сон, а смерть – це вічний сон», – пояснює Гандзя.
Недалеко є дві напрочуд цікаві роботи Шімзера – скульптурні композиції. На відміну від попередньої, на могилах стоїть по кілька скульптур. Й варто не тільки їх розглядати, а й звернути увагу, як і де вони розташовані.
«Гіпнос веде за руку жінку в Царство мертвих. Збоку стоїть хлопець, а в руках він тримає посудину, яка називається лакримаріум. В ній зібрані їхні сльози. Він ніби просить її ще залишитись й показує свою скорботу. Жінка і бог на одному рівні, а хлопець – на іншому, тобто він ще живий», – каже гідеса.
А за ними – композиція з трьох фігур. Римська богиня підземного царства Прозерпіна знімає з жінки зоряну корону, символ життя, але вона ще намагається її втримати. Біля неї стоїть хлопчик і показує на пальмову гілку. Як зауважує гідеса, в християнстві з пальмовою гілкою зображають мучеників – це нагорода за добре прожите життя.
На цьому наша прогулянка Личаківським цвинтарем добігає кінця. Ми ходили його популярними і не надто відомими алеями. Не знаю, як ви, шановні читачі, а я тепер дивитимусь на тутешні пам’ятники зовсім по-іншому. І заодно пригадуватиму героїв і хитросплетіння сюжетів античної міфології.
Нагадаємо, що минулого року змінили правила відвідування Личаківського цвинтаря. Тепер сюди можна зайти тільки через центральний вхід.
