Мабуть, важко знайти людину, яка, будучи у Львові, не заходила на Личаківський цвинтар. Навіть ті, хто не навідував наше славетне місто, називають цей некрополь однією з локацій, які вони обов’язково хочуть побачити на власні очі. Його історія налічує понад 200 років, і за цей час тут знайшли вічний спокій тисячі людей, а скульптури на їхніх могилах розповідають їхні історії. Так, символи на надгробках буквально промовляють до перехожих, варто тільки їх розшифрувати. Й у цьому допомагає гідеса Гандзуня Гошко.
На її екскурсію я давно планувала потрапити, і от одного літнього ранку ця мрія нарешті збулася. Й почутим ділюся з читачами медіа «Львівська Пошта». Бо одна річ – гуляти алеями Личаківського некрополя, а інша – дізнаватися про похованих тут людей через символи на їхніх могилах.
Слово про історію цвинтаря та як йому вдалося вціліти
Отже, почали ми свою мандрівку його закрученими стежками з площі перед входом, оточеної великими склепами, де спочивають шляхтичі та промисловці Львова.
Історія цвинтаря розпочинається у XVIII столітті, коли почала діяти заборона на захоронення біля міських храмів через поширення смертельно небезпечних хвороб. Тому кладовища винесли за тодішні межі міста, й Личаківське єдине, яке вціліло до наших днів. Серед причин – це поховання у гробівцях (родинних і професійних, у найбільшому з них знайшли вічний спокій близько 100 людей), а також те, що цвинтар одночасно є також своєрідним парком, а скульптури часто «дивляться» на алеї, промовляючи до людей через символи та написи.
Тож з часом Личаківський цвинтар розрісся до 43 гектарів, а це майже як площа Ватикану. «Дослідивши спеціальні книги, науковці нарахували, що тут поховані майже 400 тисяч осіб. Це люди понад 20 народів, є надписи 17 мовами світу. Й тут захоронені не тільки християни. Нема поділу на частину єврейську, православну чи католицьку», – каже Гандзя.
Міфологія як натхнення для створення надгробків
Частину Личаківського цвинтаря – якщо точніше, то та, що праворуч від входу й піднімається догори – заснували у часи, коли в архітектурі панував класицизм. А це час, коли натхнення черпали у грецькій та римській міфологіях. Й тут підходимо до пам’ятника, який часто називають «Собача вірність».
Тут поховане подружжя, й на могилі є фактично дві скульптури: Матері Божої, яка топче голову змії – символ того, що, народивши Ісуса Христа, вона дала людям змити первородний гріх Адама і Єви. А трохи нижче стоїть бюст чоловіка, біля якого лежать два пси.
За легендою, чоловік дуже сумував за померлою дружиною, тому завів собі двох собак – Плутона і Нерона. Звідки така впевненість щодо кличок? Бо вони викарбувані на нашийниках. І, як кажуть, тварини так сумували за господарем, який відійшов у засвіти, що не відходили від його могили й плакали. Й у Плутона на очах більше сліз, бо він тужив не тільки за чоловіком, а й за другим песиком, який помер раніше.
Але, каже гідеса, є така наука, як некрополістика, що займається вивченням кладовищ. І фахівець-некрополіст, ймовірно, «прочитає» цей пам’ятник зовсім по-іншому. Раніше ця скульптура була помітна з входу – зараз її затуляє пам’ятник композитору Ігорю Білозору. Це можна трактувати як розділення на світ живих, за огорожею, і світ померлих. «Собаки тут сидять і нас лякають. Але не так, як Цербер, який охороняв перехід між світами, своїми трьома головами та виглядом. Вони лякають своїми іменами. Плутон – римський бог царства мертвих. Нерон – імператор, який спалив Рим і славився своєю жорстокою поведінкою», – пояснює Гандзуня та додає, що подібних натяків на античну міфологію на цвинтарі не бракує.
Чи існувала мода на пам’ятники?
Можливо, ви здивуєтеся, але так. Сьогодні це надгробки з граніту, базальту або пісковика, у радянський час – з бетонної крихти, а у XIX столітті було популярним розповідати про померлого через символи, навіть не читаючи таблички. Ось, наприклад, пам’ятник юристу Станіславу Зборовському. Зламана колона під його головою означає, що він відійшов у вічність молодим, дві книги юридичного спрямування натякають на те, що це юрист. Скульптуру підпирають орли – символ Польщі, отже, хлопець – поляк.
Ще один промовистий пам’ятник належить меценату Юзефу Торосевичу, засновнику школи для сиріт. Своєї родини він не мав, тому зароблені кошти віддавав дітям. Скульптор є його вихованцем, й свою подяку він висловив у пам’ятнику. Зробив його настільки деталізованим, що вдається розгледіти найменші елементи, а також зашифрував інформацію про померлого.
«Дівчинка демонстративно показує босу ногу, бо в той час сиріт називали босотою. Книжечка в руках – символ того, що він допомагав цим дітям отримувати хорошу освіту», – розповідає екскурсоводка. А його брат був фармацевтом і першим довів, що трускавецька мінеральна вода має лікувальні властивості.
А скульптуру «Спляча красуня», яку називають однією з найкрасивіших на Личаківському цвинтарі, має моторошну історію. Про неї розповідають безліч легенд: що це акторка, яка померла на сцені, дівчина, що отруїлася через невдале кохання тощо. Але, посилаючись на розповіді скульптора Юліана Марковського, говорять, що це була родичка, й вона померла у 27 років внаслідок туберкульозу. А через місяць тут поховали її маленьких синів.
«Насправді вона не спить – очі розплющені. І це рука ще живої людини, тому що руку померлої людини зображали опущеною. Це агонія, останні подихи. А на місці, де видніються сліди бетону, була раніше конструкція, на якій тримався величезний ангел смерті, який хоче забрати її дух. А позаду на подушці є зламана троянда, яка символізує передчасно обірване молоде життя. А от у незаміжніх дівчат на пам’ятниках можна побачити лілії», – пояснює Гандзя.
На Личаківському кладовищі є багато дитячих поховань, адже в минулих століттях смертність серед дітей, на жаль, не була рідкістю. Й у них є своя специфіка. Якщо хлопчик або дівчинка не дожили до шести років – на їхніх могилах стоять ангели з крилами, у старших вже такого не було. Вгорі ще могли додати голуба або метелика – символ чистої дитячої душі, відлетівшої до Бога.
Але нашу увагу звертають на поховання Дзюні та пам’ятник авторства Леонарда Марконі. Воно цікаве тим, каже Гандзуня, що в його основі є композиція – гора каміння і хрест, яку на дитячих могилах зазвичай не ставили. Її ще назвають Голгофою. А особливість скульптури полягає в тому, що хрест наче вирізьблений з дерева, а на зрубі можна порахувати кількість річних кілець – їх дев’ять, як і років померлій дівчинці.
Знову ж таки, повертаючись до тодішньої моди, на деяких гробівцях збереглися прижиттєві світлини людей, похованих тут. Дивлячись на них, можна буквально роздивитися речі, що були тоді модними: тут і пишні чепчики, піджаки, краватки.
«Греки ховали людей з монетками у роті, аби вони могли заплатити Харону – перевізнику душ померлих через річку Стікс у підземне царство. В XIX столітті виготовляли невеличкі монетки, найчастіше з бронзи. На них малювали Харона на човні й клали під фотографію там, де голова. А люди, що шукали легкої наживи, розбивали фоторамку», – каже гідеса.
Франко і Шашкевич
Ну й за час екскурсії важко оминути пам’ятники на могилах видатних українців – письменника, публіциста й перекладача Івана Франка та священника, засновника «Руської трійці» й натхненника національного пробудження Галичини Маркіяна Шашкевича. Їх обох спочатку поховали не на цих місцях: Іван Франко протягом п’яти років лежав у чужому склепі, бо коли він помирав, біля нього не було рідних й ніхто не міг оформити документи на цвинтарну землю. Водночас тривала Перша світова війна. Шашкевич спочив у селі на сучасній території Золочівщини.
Його останки перевезли у Львів через 50 років. Домовину на Підзамчі зустріли українці, який у тогочасному Львові жило менше, ніж поляків. «Шашкевича ховають на Личаківському цвинтарі. На протилежному боці тягнеться алея відомих польських діячів. Тобто українці творять свій пантон навпроти. І перше місце на ньому посідає Шашкевич. Сьогодні це склеп. Тут поховані його син Володимир та дружина Юлія Крушинська», – розповідає Гандзуня.
Вона пережила чоловіка на багато років, ще й сама вигадала ескіз пам’ятника – боса жінка, яка уособлює бідну Галичину, яка тримає в руках урну з прахом – символом смерті. Водночас на тутешніх землях його ще трактували як символ перенесення останків людини з іншого місця.
Поруч височіє Каменяр – один з найбільш впізнаваних образів Івана Франка. Однак якщо придивитися, їх на пам’ятнику двоє: один працює, а інший лежить позаду, зморений виснажливою працею. Це, пояснює гідеса, є закликом Франка до постійної боротьби і руху вперед. Таким його побачив скульптор з Полтавщини Сергій Литвиненко, який був одним з найвидатніших митців міжвоєнного періоду у Львові.
І він знав, про що казав: за життя чоловік написав близько шести тисяч творів, заснував першу політичну партію в Україні, багато перекладав. Завдяки своїй праці Іван Франко став першим професійним українським письменником, тобто заробляв на життя тільки з написання праць.
Аби текст не вийшов довжиною з Городоцьку, на цьому місці я поставлю три крапки. Зрозуміло, деякі відомі пам’ятники тут не згадали, але поспішаю запевнити, що все буде. Адже в одному матеріалі нелегко вмістити усі цікаві місця Личаківського цвинтаря.
Тож у наступній статті читайте про символи на могилах відомих українців, зокрема музикантів, військових, а також ще більше про античну міфологію, яка лишила свій відбиток на тутешніх похованнях. Також принагідно нагадаю, що восени «Львівська Пошта» ходила на екскурсію територією колишнього львівського гетто. Як це було – читайте в матеріалі за посиланням.
