Мама була, є і буде опорою завжди. Мама має бути тилом для своїх дітей. Мама вислухає, підтримає, розрадить. Мама радіє успіхам своїх дітей. Я дуже щаслива мама! Про це у розмові з «Львівською Поштою» зазначила Дана Лабінська, вчителька, мама «азовця» Святослава Сірого, звільненого у травні 2023-го з полону.
До Дня матері, який відзначатимемо у неділю, 11 травня, «Львівська Пошта»поспілкувалася з матерями, запитавши про цінності, які вони прищепили своїм дітям, про роль мами в часі війни, а також про те, як варто відзначати День матері.
«Я мама чотирьох дітей – маю трьох синів і доньку. Старший син Святослав зараз служить, середній, Северин, якому 19 років, також. Обидва в «Азові». Молодший син, 11-річний Олежик, ще школяр», – розповідає Дана Лабінська.
Її донька Дзвінка Сіра також служить – є керівницею відділу роботи з пораненими Патронатної служби «Янголи»», військовослужбовицею 3 окремої штурмової бригади. Чоловік також служить, і зять.
Родина чекала, вірила, молилися й діждалися Святослава з полону 6 травня 2023-го. Початок повномасштабного вторгнення Святослава Сірого застав у Маріуполі, він служив у «Азові». Потім було 86 днів оборони Маріуполя та «Азовсталі», поранення, полон із 18 травня 2022-го.
«Святослав вистояв, вижив і повернувся, Богу дякувати! Син одружився, в нього народився син Ярополк», – говорить співрозмовниця.
«Полон – це важко, страшно, жахливо… В моєму житті зустрічалися випадкові люди, які мене скеровували. Навесні, коли починали цвісти дерева, я, йдучи до магазину, не дозволяла собі вдихати запах аличі, бо розуміла, що це насолода, а моя дитина її не має… Біля дерев ішла й не дихала, лише коли минала їх, вдихала повітря», – каже мама.
З її слів, той рік полону Святослава їй, родині допомогли пережити віра та молитва.
«Я розуміла, що маю бути сильною, бути здоровою, коли син повернеться з полону. Це було складно… Їздила з кумою вранішнім автобусом до Страдча молитися. Потім ми поверталися, і я встигала на роботу: працюю вчителькою у школі. Дякую всім за підтримку! Багато людей підтримували мене, були й такі, котрі не знали, як поводитися, як спілкуватися з мамою полоненого воїна», – розповідає Дана Лабінська.
Мама пам’ятає той день, коли їй повідомили, що син на волі. Якогось передчуття чи снів, як матері бійців чи дружини розповідають, у неї не було.
«Ми з молодшим сином були в одному з просторів на день народженні, куди нас запросили. Діти собі забавлялися, а я спостерігала. Аж раптом дзвонить телефон і голос із незнайомого номера каже: «Мамо, це я». Ніби голос Святослава, але подумала, що, певно, Северин. Перепитую: «Хто це?». І чую у відповідь: «Я, Святослав, я вдома». Я перепитала декілька разів. Уся в сльозах: мій син повернувся з полону!», – зазначає мама «азовця».
Щодо цінностей, то співрозмовниця каже, що це вона в своїх дітей вчиться, а не вони у неї.
«Горджуся своїми дітьми! Ми завжди на совість жили своїм краєм, своєю землею. Мене так виховували. Певна, що твої діти житимуть так, як живеш ти. Ми завжди святкували Різдво, Великдень, завжди були у вишиванках. Ми завжди підтримували українські традиції. Своїх дітей я дуже люблю і поважаю», – акцентує Дана Лабінська.
З її слів, із Карпат, с. Нижній Березів Косівського району на Івано-Франківщині, походить її мама. З татом (він із Тернопільщини) мама познайомилася у Львові.
«Нас малих, мене і сестер, ще до школи відвозили до діда з бабою в Карпати. Це був острів свободи в радянські часи. Яка там енергетика! Приїжджаємо в ці краї – Ярополк уже сьоме покоління», – зазначає вона.
На думку Дани Лабінської, в День матері побратими мали б відвідати тих матерів, чиї сини або доньки загинули на війні.
«Цих жінок не можна залишати на самоті, їх обов’язково варто підтримати! Побратими мають принести квіти матері. Варто підтримати й матерів, чиї діти в полоні або безвісти зниклі. Потрібно поговорити з ними, вислухати їх, обійняти. Потрібно підтримати дружин, чиї чоловіки в полоні», – наголошує вона.
Жінка розповідає, що допомагає одній сім’ї з Маріуполя – мамі з трьома дітьми – чекати на чоловіка і батька-«азовця» з полону.
«Спілкуємося, запрошую їх на вечерю, щоби побути разом. Цій родині потрібна підтримка, увага, добре слово. Зварю борщ і запрошую їх. Маю пампухи – запрошую дітей. Бог дав мені цю родину, щоби підтримати її, допоки вона чекає на чоловіка і батька», – резюмує Дана Лабінська.
Повністю матеріал читайте за посиланням:
