“Ніч гніву”: втрата гідності чи артефактів?

“Пошта” з’ясувала, що саме понищили під час погромів адмінбудівель і хто та за які гроші тепер відновлюватиме потрощене. Історик Ярослав Грицак наголосив: “свої” Львів так громили вперше!

фото: Євген Кравс
Ніч з 18 на 19 лютого стала для містян справжнім потрясінням. Згодом її назвали “ніччю гніву”. Тоді розлючені активісти, серед яких, можливо, були провокатори, розгромили з десяток адмінбудівель міста. Львів пам’ятає багато бід і горя: вбивали людей, вивозили цінності, але підняти руку на архітектурні шедеври в знак протесту городяни досі не наважувалися. Чи то рівень культури тодішніх містян був значно вищим, чи не було на те причин...  

Хто відремонтує?!


Понищені вікна та двері у приміщенні прокуратури Львівщини (фото: Андрій Польовий)
Під час лютневих погромів у Львові “постраждало” більше десятка адміністративних будівель, з них три належать до пам’яток архітектури. Йдеться про приміщення обласної прокуратури, міське та обласне управління міліції.  
Прокурор Львівщини Олег Василенко назвав захоплення адмінбудівель “вандалізмом і банальним пограбуванням”. Він каже, що під час погрому дуже постраждав другий поверх, який належить до спадщини ЮНЕСКО. Також пошкодили дерев’яні елементи інтер’єру будівлі. Окрім того, було втрачено і частину вітражу. Як писала “Пошта”, з його слів, збитки відшкодовуватимуть за бюджетні кошти. Окрім того, облрада й органи місцевого самоврядування пообіцяли розглянути питання часткового фінансування відновлення інтер’єру. 
Щодо міського управління міліції, то там великої шкоди архітектурній пам’ятці не завдали. Як зазначив головний міліціонер Львова Сергій Зюбаненко, навіть представники львівського бізнесу готові фінансувати відновлення приміщення.
“Ніч гніву” – кампанія для того, аби вкотре принизити Львів, показати львівську “дикість”
Проте львівські бізнесмени це заперечують. “Підприємці усіма силами намагалися переконати людей, що не потрібно трощити будівлі. Вдалося врятувати тільки податкову. Ми пояснювали людям, що це – майно самих львів’ян. Нам потім доведеться за власні гроші усе відбудовувати, – зазначив учора “Пошті” член Комітету підприємців Львівщини Ярослав Рущишин. – Не відмовляюся фінансово допомогти відновлювати щось після революції, а не після банального мародерства. Я за те, щоби знайти винних і покарати їх. А революціонером потрібно бути в Києві!”
Співрозмовник зазначив, що тримісячні протистояння дуже виснажили львівських підприємців, тож малоймовірно, що знайдуться гроші, аби відновити пам’ятки архітектури. “Хай руку допомоги тепер подадуть нелегальні підприємці, які під час революції ховалися по кутках. Запевняю: бізнесмени виснажені, адже ми допомагали з відправкою активістів на Київ і їх поверненням, харчуванням. Ми шили бронежилети... До прикладу, аби “віджити”, мені треба щонайменше три-чотири місяці. Також усе залежить від фінансової ситуації в країні”, – розповів Ярослав Рущишин. 

Автентика? 


фото: Лілія Онищенко
У “ніч гніву” у Львові в будинках, що є пам’ятками архітектури, побили багато цінних вітражів. До слова, деякі з них лише торік повернули з реставрації. 
“У будинку обласної прокуратури, що на проспекті Шевченка, 17 – 19, розбили ті вітражі, які у грудні 2013-ого тільки встановили у великій залі після реставрації. Загалом у будинку є три великі вітражі: на сходовому майданчику, у великій і в малій актових залах. На сходовому майданчику, на щастя, частини вітражів не було, адже напередодні їх забрали на реставрацію у майстерню”, – розповіла “Пошті” начальник управління охорони історичного середовища міськради Лілія Онищенко. 
Зі слів співрозмовниці, дуже понищили і вхідні двері зі склом, якому сто років! “Окрім того, від рук вандалів постраждали меблі. Зокрема, на другому поверсі побили шафки, а також двері, що ведуть у кабінети (ще з тими старими рідними клямками). Їх повиламували”, – зазначила Лілія Онищенко. Чиновниця запевнила, що в будинку можна все відновити, були б лише гроші. “Наразі говоримо з реставраторами. Можливо, хтось би зміг благочинно допомогти. Поки охочих нема, адже прокуратурі ніхто не хоче допомагати”, – стверджує співрозмовниця. 
До речі, Лілія Онищенко впевнена: прокуратури у цьому будинку не повинно бути, оскільки там – унікальні інтер’єри, а побачити їх ніхто не може.Над входом до адмінбудівлі є два бокові та центральний вітраж. “У соц­мережах люди обурюються, як комусь піднялася рука на центральний вітраж. Справа в тому, що його вже давно не було. Знищили ще тоді, коли прокуратура тільки вселилася. Його без дозволу зняли і вставили скло. Спершу вітраж стояв у коридорі, але коли ми хотіли його забрати – його вже не було”, – зазначила посадовець. 
Поза тим історики зазначають: історичні пам’ятки у приміщенні прокуратури не постраждали…. Зокрема,  історик Андрій Козицький вважає, що в прокуратурі насправді пошкодили автентичне скло міжвоєнного періоду.
“Побили один, але це не вітраж. У словнику вітражем називається конструкція з кольорового скла, поєднана міддю або оловом. Те, що пошкодили, не можна назвати вітражем у прямому значенні. Це, напевно, продукт Леона Аппеля. А постраждало автентичне скло міжвоєнного періоду. Також трохи закоптився фасад будинку. Але чи він автентичний? Ні, його фарбували безліч разів у радянський час. Це треба розрізняти”, – каже історик. 

фото: Андрій Польовий
Він певен: “ніч гніву” – кампанія для того, аби вкотре принизити Львів, показати львівську дикість. На думку Андрія Козицького, окрім цього “вітража”, більш нічого автентичного не знищили. Викинуті радянські меблі та комп’ютери чи понищений євроремонт – це не руйнування самої історичної пам’ятки. Всередині не знищили нічого такого, що дійшло би до нас у незмінному стані.
Зі слів Лілії Онищенко, понищено вітражі також і в обласному управлінні міліції. “Вони, до речі, були в нормальному стані. Проте після штурму залишилися цілими лише бокові. Центральні ж побили. Їх наразі забрали до музею. І в прокуратурі, і в обласній міліції вітражі виготовляла краківська фірма Зеленського”, – зазначила співрозмовниця. А вітраж, який розбили у міському управлінні, не був настільки цінним, як попередні, адже “це навіть не вітраж, а склотравлення”. 
Відновити ці артефакти історії не так легко і дешево, хоча досі суми збитків не підрахували. Наразі чиновники планують у будинку обласного та міського управлінь міліції поставити вікна. У прокуратури немає іншого вибору – треба відновлювати вітражі. Попередньо реставрацію проводив Олесь Янковський. Сьогодні майстер не може наважитися подивитись на те, що залишилося від його роботи…
“В історичній драмі Львова знищували акторів, а декорації залишалися…”
Ярослав Грицак, історик, – про давні погроми у місті, лютневий вандалізм і львівську “оазу спокою”
– Пане Ярославе, як вважаєте: погроми, що відбулися у Львові в ніч з 18 на 19 лютого, – акт вандалізму?
– Певною мірою так. Адже понищили не лише, до прикладу, майно прокуратури (хоча навіть його не треба було шкодити), але й, як мені сказала охорона на вході, мозаїку, що пережила усі війни. Звичайно, хтось може назвати події в ніч з 18 на 19 лютого стихійними протестами. Я не перечу. Але всі розуміємо, що головна лінія фронту проходила тоді вулицею Стрийською. І саме там була більшість свідомих людей. Захоплення ж прокуратури  нічого не вирішувало. Є велика підозра, що цю акцію було сплановано за межами Львова.
– Можливо, пригадуєте, чи були в історії Львова подібні прецеденти.
– Львів, як і кожне велике місто, мав різне у своїй історії. Але в нього була і своя особливість: які би хвилі насильства не проходили ним, страждали або навіть гинули люди – місто залишалося практично непошкодженим. Умовно кажучи, в історичній драмі Львова знищували акторів, а декорації залишалися. Найбільший погром нової історії відбувся у листопаді 1918 року. Тоді поляки після того, як відбили Львів від української влади, вчинили масовий погром у єврейській дільниці. Вони вважали, що євреї були союзниками українців, тому їх треба покарати. 
Також маємо кілька хвиль насильства після відходу радянської влади у червні 1941 року, коли відкрили в’язницю на Лонцького та інші тюрми. Хвилі насильства тривали майже десять днів (передусім проти євреїв, яким мстили за нібито колаборацію з більшовиками, аж до розстрілу  польських професорів). Але знову ж – не маємо випадку нищення будинків. Найбільше страждали люди. Львів пережив дві війни з великими втратами населення, але без великих втрат в архітектурі. Найбільші втрати пов’язані з німцями, коли вони відступали у 1944 році. Ці люди грабували і вивозили все, що вважали цінним. Але це було краплею у морі порівняно з тим, що пережили інші українські міста, зокрема Київ. 
Нині у Львові, за різними підрахунками, зберігається понад 50% пам’яток архітектури й артефактів усієї України. Тому не дивно, що місто є настільки привабливим для туристів. Це той культурний капітал, на якому можна будувати майбутнє міста.
– Прошу сказати, чи коли-небудь львів’яни влаштовували погроми у своєму місті.
– У старі часи були єврейські погроми, інспіровані поляками, були сутички між тодішнім православним і католицьким населенням. У міжвоєнну добу розстріляли робітничу  демонстрацію (у 1936 році). Були й польські погроми українських інституцій у 1938 році. Але все це було досить епізодичним.
Найбільша розруха була пов’язана з революцією 1848 року. Тоді австрійські війська, аби покарати повсталих поляків, декілька днів поспіль з гармат з Високого замку бомбардували центр міста, обравши собі за головну мішень Львівський університет. Тоді він був на тому місці, де зараз Преображенська церква та  кінотеатр на вулиці Театральній. Університет вони тоді зруйнували вщент. Постраждали інші ділянки… Але потім австріяки активно все відбудували.
– Як гадаєте, Львову довго доведеться оговтуватись після “ночі гніву”?
– Як би ми не казали, але ці втрати не є настільки великими. Набагато більші загрози були пов’язані з ситуацією у Києві, тому, як казав, головним завданням було не випустити воєнних частин з вулиці Стрийської до Києва. Це вдалося, і якщо вони врятували життя бодай однієї людини на Майдані – це вже добра ціна, яку можна було заплатити. Ми звертаємо увагу на ексцеси в центрі міста у ніч з 18 на 19 лютого. 
Але ми мусимо віддати належне тій організованості львівської громади та керівництва міста, які перейняли контроль над містом, аби запобігти безладу. Усі розуміють, як під час революції важко зберігати порядок. Львів’янам це вдалося. Я би не дуже  зараз боявся і хвилювався за Львів. Зараз місто –  оаза спокою. Мене більше хвилює ситуація в Криму, Донецьку і навіть у Києві.
Розмовляла Тетяна Сало
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8253 / 4.5MB / SQL:{query_count}