Молитися і чекати – місія мами в часі війни. Достойно чекати сина чи доньку. Чекати, але не сидіти склавши руки, а працювати тут, у тилу. Про це у розмові з «Львівською Поштою» зазначила волонтерка, психологиня, керівниця Першого жіночого ветеранського простору Re:Hub, мама воїна Марія Петришин.
«Я та мама, яка пройшла свій шлях, очікуючи сина з фронту. Мій Дмитро служив у 103-й окремій бригаді Сил територіальної оборони Збройних сил України. Я та мама, яка добре усвідомлює, що таке війна, добре знає, як пережити хвилювання, не втратити віру та надію. За ті півтора року, коли мій син був на сході, день здавався вічністю. Ніколи не забуду той час. Бо ти вболіваєш не лише за свого сина, а за кожного чоловіка, дружину на фронті. Бо це чиїсь діти, сини, доньки. Цей стан триватиме, доки триватиме війна», – зазначає співрозмовниця.
У часі війни велику силу має материнська молитва за свою дитину. «Я вірю в ЗСУ, вірю, що Бог почує наші молитви, вірю в чудо. У Бога нема нічого неможливого, і я також у це вірю. Ми мусимо перемогти, вірю, що ми переможемо! Коли Дмитро був на фронті, я вночі, щоб не лізли в голову дурні думки, молилася доти, доки не засинала», – розповідає Марія Петришин.
З її слів, їй як мамі дає силу віра – віра в перемогу, віра в сина.
«Звісно, мені дуже допомагала робота. Я була цілком занурена в неї, у волонтерство, бо це праця на благо України. Діяльність Першого жіночого ветеранського простору Re:Hub, який я очолюю, пов’язана з допомогою людям, зокрема родинам воїнів, ветеранів, родинам загиблих і зниклих безвісти. Ти цілком присвячуєш себе війні тут, у тилу. Тому потрібно робити те, що можеш, що від тебе залежить. Матері, які живуть війною, їхня відповідальність, безперечно, зросла. На жаль, не всі українці усвідомлюють, що в країні війна. 11-й рік війни, третій рік великої війни… Можливо, не хочуть цього бачити. Але, попри біль, тривоги, страхи, з війни ми вийдемо сильнішими, міцнішими», – наголошує психологиня.
У День матері суспільство має подякувати українській матері. Святкування мають бути помірні та виважені. «Насамперед маємо бути вдячні матерям Героїв, чиї сини та доньки віддали своє життя за Україну. Завдяки їм ми живемо. Коли на Марсовому полі я підходжу до матерів, які стоять біля могил своїх синів, то дякую їм. Щиро дякую. Подякувати тим матерям, чиї діти зараз мужньо тримають фронт», – зазначає співрозмовниця.
Матерів, чиї сини зникли безвісти або перебувають у полоні, зі слів Марії Петришин, потрібно підтримувати щиро, з любов’ю. Особливо це проявляється у вчинках. «Дуже відповідально спілкуватися з цими жінками, бо їм так потрібна підтримка! Це важка праця, адже щодня чуєш історії болю, – каже співрозмовниця. – Поза тим, для мене це велика честь. Перший жіночий ветеранський простір Re:Hub підтримує цих жінок і в наданні медичних послуг, і психологічно. Мусимо щодня пам’ятати, що маємо бути людьми. Це найважливіша місія у житті».
Своїй мамі Марія Петришин дякує за любов, тепло і дар материнства. «У нашій родині три матері – моя мама, я і невістка. І наша маленька річна Лірочка – також майбутня мама», – резюмує психологиня.
Повністю опитування матерів про роль мами в часі війни, відповідальність, що дає їм силу жити і вірити, читайте за покликанням:
