В Україні День матері традиційно відзначають у другу неділю травня. Цього року це свято припадає на 12 число, тобто на сьогодні. Мама – найрідніша людина в житті кожного з нас. Мама завжди вислухає, підтримає, порадить.
Мама щиро радіє нашим успіхам у житті. Мамина молитва найсильніша, мамині обійми найтепліші, мамина любов найщиріша. Мама є нашим ангелом-охоронцем. Особливо зараз, під час великої війни. Молитви найріднішої сильно відчувають захисники і захисниці на фронті.
Подякуймо кожній мамі, чия дитина тепер на передовій. Подякуймо і підтримаймо кожну маму, яка втратила на війні найдорожче – свою дитину. Підтримаймо матерів, чиї діти в полоні або безвісти зниклі. Потрібно поговорити з ними, вислухати їх, обійняти.
Нехай кожен із нас у День матері знайде час на дзвінок, відвідини мами, теплі та щирі слова, обійми. «Мамо, дякую і люблю тебе!» – ось найцінніші слова у цей день.
«Львівська Пошта» поспілкувалася з матерями, запитавши їх про роль мами в часі війни, відповідальність, що дає їм силу жити і вірити, а також про те, як варто відзначати День матері.
«Материнська молитва – це щит»
Ксенія Клим, волонтерка, мама двох синів, один із яких воїн:
Від початку великої війни відповідальність українських матерів стала ще більшою. Матері хочуть вберегти своїх дітей і зробити все для того, щоб із цієї війни вони повернулися живими й неушкодженими. Вберегти і свою дитину, і її побратимів. Мама є тим щитом, тим янголом-охоронцем, тим оберегом, який завжди поруч із нашими військовими – хлопцями та дівчатами.
Для кожної української жінки чужих дітей не буває. Тому жінки активно беруться щось робити, скажімо, волонтерять. Зокрема ті, чиї діти на фронті.
У моєї випадку це було ще задовго до того, як мій син Марко пішов на фронт. Я почала волонтерити у 2014-му. Відтоді робила все, щоби моїх дітей не зачепила ця війна. Зараз Марку 25 років, він боєць.
Силу під час війни мені дає віра – віра в Україну, віра в перемогу, віра в правду. Ми стоїмо на боці правди і обов’язково маємо перемогти. Віра у хлопців і дівчат, які на фронті. Також силу під час війни мені дає молитва. Молитва – це щит. Як каже мій Марко, цю материнську молитву він дуже відчуває. Певна, що вона дуже сильна. Потрібно молитися щодня.
У перші дві великої війни, коли не було зв’язку із сином, я молилася і просила Бога вберегти мою дитину, вберегти мужніх воїнів України. Материнська молитва продиктована серцем. Я молилася своїми словами, щоб Господь уберіг сина і всіх синів та доньок України.
Матерям потрібно вірити в своїх дітей. Матерям військових потрібно вірити, що вони обов’язково повернуться, більше покладатися на Господа Бога, бо все в руках вищих сил.
День матері – одне зі свят в Україні, яке обов’язково варто відзначати. У цей день треба дякувати матерям. Насамперед тим, які вже ніколи не зможуть обійняти й поцілувати свого сина чи доньку, бо їхня дитина загинула, захищаючи Україну.
Подякувати кожній матері, яка виховала воїна – сміливого, незламного і мужнього. Матерів, чиї діти в полоні або безвісти зниклі, потрібно підтримати. Дуже важливо толерантно спілкуватися з ними, щоб іще більше не зранити їхнє серце.
Матерям України зичу спокою на душі, а спокій можливий лише тоді, коли наші сини та доньки повернуться додому. А тим матерям, що втратили свою дитину на війні, вірити і знати, що в Бога немає мертвих, знати, що їхня жертва не була марною.
«Моя дитина дає мені силу!»
Марина Герун-Пітиляк, журналістка, дружина бійця, мама синочка:
Місія української матері в часі війни – виховувати дітей так, аби вони мали розуміння тих подій, які зараз відбуваються в країні. Зокрема, я розповідаю сину Тесею, чого наш тато на фронті, чому він не з нами. Це потрібно робити дуже мудро, і щоб дитина не ображалася чому її тато не з нею, і щоб було розуміння з ким ми воюємо, для чого воюємо.
Маємо нашим дітям все правдиво розповісти про війну. Наше завдання як мам – розповідати дорослі історії. Розповідаю сину, що наш тато нас захищає. Кажу: «Тесейко, тато насамперед тебе захищає». Захищає нас, аби ми тут спокійно жили. Кажу, що тато вбиває росіян. Тобто, я розповідаю сину правдиві історії. Звісно, мені б не хотілося їх розповідати… Але це українські реалії.
Моя дитина дає мені силу! З одного боку, бути мамою в час війни – це велика відповідальність. З іншого, коли поруч дитина, – наше з чоловіком продовження, – це таке щастя!
Я розумію, що Тесейко буде жити за тими цінностями, що й мій чоловік. На ще одну класну людину у цьому світі стало більше. Хоча й чоловік далеко, але біля мене Тесейко – маленька копія татуся! Це мене дуже мотивує і додає сил.
Дякую своїй мамі за життя, за виховання. Юриній мамі вдячна за прекрасне виховання сина – тепер мого чоловіка. Вітаю наших матусь зі святом!
«Місія матері в часі війни – молитися і чекати»
Марія Петришин, волонтерка, психологиня, керівниця Першого жіночого ветеранського простору Re:Hub, мама воїна:
Я та мама, яка пройшла свій шлях, очікуючи сина з фронту. Мій Дмитро служив у 103-й окремій бригаді Сил територіальної оборони Збройних сил України. Я та мама, яка добре усвідомлює, що таке війна, добре знає, як пережити хвилювання, не втратити віру та надію.
Молитися і чекати – місія мами в часі війни. Достойно чекати сина чи доньку. Чекати, але не сидіти склавши руки, а працювати тут, у тилу. За ті півтора року, коли мій син був на сході, день здавався вічністю. Ніколи не забуду той час. Бо ти вболіваєш не лише за свого сина, а за кожного чоловіка, дружину на фронті. Бо це чиїсь діти, сини, доньки. Цей стан триватиме, доки триватиме війна.
У часі війни велику силу має материнська молитва за свою дитину. Я вірю в ЗСУ, вірю, що Бог почує наші молитви, вірю в чудо. У Бога нема нічого неможливого, і я також у це вірю. Ми мусимо перемогти, вірю, що ми переможемо!
Коли Дмитро був на фронті, я вночі, щоб не лізли в голову дурні думки, молилася доти, доки не засинала.
Мені як мамі дає силу віра – віра в перемогу, віра в сина, саме це мене й мотивує. Звісно, мені дуже допомагала робота. Я була цілком занурена в неї, у волонтерство, бо це праця на благо України.
Діяльність Першого жіночого ветеранського простору Re:Hub, який я очолюю, пов’язана з допомогою людям, зокрема родинам воїнів, ветеранів, родинам загиблих і зниклих безвісти. Ти цілком присвячуєш себе війні тут, у тилу. Тому потрібно робити те, що можеш, що від тебе залежить.
Матері, які живуть війною, їхня відповідальність, безперечно, зросла. На жаль, не всі українці усвідомлюють, що в країні війна. 11-й рік війни, третій рік великої війни… Можливо, не хочуть цього бачити. Але, попри біль, тривоги, страхи, з війни ми вийдемо сильнішими, міцнішими.
У День матері суспільство має подякувати українській матері. Святкування мають бути помірні та виважені. Насамперед маємо бути вдячні матерям Героїв, чиї сини та доньки віддали своє життя за Україну. Завдяки їм ми живемо. Коли на Марсовому полі я підходжу до матерів, які стоять біля могил своїх синів, то дякую їм. Щиро дякую.
Подякувати тим матерям, чиї діти зараз мужньо тримають фронт.
Матерів, чиї сини зникли безвісти або перебувають у полоні, потрібно підтримувати щиро, з любов’ю. Особливо це проявляється у вчинках. Дуже відповідально спілкуватися з цими жінками, бо їм так потрібна підтримка! Це важка праця, адже щодня чуєш історії болю.
Поза тим, для мене це велика честь. Перший жіночий ветеранський простір Re:Hub підтримує цих жінок і в наданні медичних послуг, і психологічно. Мусимо щодня пам’ятати, що маємо бути людьми. Це найважливіша місія у житті.
Своїй мамі дякую за любов, тепло і дар материнства. У нашій родині три матері – моя мама, я і невістка. І наша маленька річна Лірочка – також майбутня мама.
«Нехай матері дочекаються синів і доньок з фронту»
Оля Біщук, військовослужбовиця, мама сина:
Я вирішила піти служити у військо в 2022-му заради свого сина. Не хочу, щоб моя дитина йшла на фронт. Але якщо ми зараз не зупинимо окупантів, то наші діти підуть воювати. Мій син – моя гордість! Я вже третій рік на фронті, а він з усім без мене справляється.
Бути на захисті України я хотіла ще з 2014-го, але син ще був малий і я не могла його залишити. Від початку повномасштабного вторгнення пішла служити. На той час син уже підріс, і я знала, що він сам упорається, що я можу піти служити. Зараз я в 103-й окремій бригаді Сил територіальної оборони Збройних сил України.
Я мама і наставниця сина. Щиро тішуся, що син мені довіряє. Звертається до мене, коли йому потрібна моя порада, допомога, підтримка. Ми з ним зідзвонюємося або переписуємося, бо навіть якщо ти далеко, дитині завжди потрібна твоя материнська підтримка. Мені також потрібна його синівська підтримка. Я бачила сина два місяці тому, коли приїздила у відпустку до Львова.
Коли настають важкі моменти, завжди звертаюся до Бога і прошу захисту для сина. Певна, що материнська молитва сильна.
Матерям, діти яких загинули на фронті, потрібно щиро подякувати. Адже їхні сини і доньки зробили великий вклад у захист України. Ці жінки мають пишатися своїми дітьми, бо вони Герої, які віддали своє життя за нашу країну.
Нехай матері дочекаються своїх синів і доньок з фронту. Треба вірити у своїх дітей! Щиро дякую і своїй мамі Валентині за виховання, за любов, за потужну підтримку! Це так цінно – завжди відчувати її підтримку.
«Матері, які виховали Героїв, є прикладом для нас усіх»
Неля Васюта, волонтерка, депутатка Львівської міськради, дружина бійця, мама сина і доньки:
Оскільки мій чоловік зараз на захисті України, то на мене у вихованні сина і доньки покладена подвійна відповідальність. Такий досвід я вже мала в 2014-му, коли чоловік також був на службі. Сину тоді виповнилося три роки.
Від початку великої війни я розуміла, що на мене чекає. Коли чоловік пішов служити, доньці було п’ять років, ми готувалися до першого класу, а синові 11-ть. У нього зараз підлітковий період – йому 13 років. Доньці було дуже важливо, що тато відвів її на свято Першого дзвоника в школу. Це було таке щастя для дитини! Зараз донечці сім років.
Доки тато перебуває на службі, я намагаюся робити все від мене залежне, щоб вони не відчували його відсутності. Це мегавідповідальність. Мама завжди підтримає, вислухає, порадить, бо не може підвести дитину. Але за татом діти, ясна річ, сумують…
Я рівняюся на тих жінок, які виховали Героїв: тих, що захищають, і тих, кого, на жаль, уже нема серед нас. Це велика місія і дуже велике покликання. Я постійно думаю, як виховувати дітей, щоб закласти в них почуття патріотизму, гідності, поваги до нашої культури, нашої ідентичності. Щоб мої діти відчували і знали, що вони – українці.
Матері, які виховали Героїв, є прикладом для нас усіх. Цим жінкам у День матері треба подякувати, підтримати. Ці матері мають знати, що завдяки їхнім дітям ми досі живемо, працюємо, вчимося.
Материнська молитва в часі війни має дуже велику силу. Коли я була дитиною, моя бабуся молилася за мене і за мою маму. Ми разом молилися ввечері. Я також зараз вчу своїх дітей молитися разом вголос. Пригадую, як моя бабуся казала: «Дай Боже дітям доброї долі!». Я так само молюся і прошу доброї долі для своїх дітей. Завжди, коли чую сирену повітряної тривоги, обіймаю їх і молюся.
Важливо молитися і за тих матерів, яким зараз важко. Знаю тих, у кого служить єдиний син … Такою є місія цих жінок. Вони вірять у своїх синів, моляться за них і чекають на повернення з фронту.
Мені як матері під час великої війни дає силу молитва, віра, розуміння, що ми боремося за своє, за свою країну. Відчуття того, що ми продовжуємо те, що робили наші предки. Мусимо вистояти і перемогти!
У нас, матерів, місія полягає в тому, щоб гідно виховувати дітей у той час, коли тати на захисті України. Виховувати, прищеплюючи правильні цінності. Важливим є національно-патріотичне виховання і в родині, і в школі. Я запитала сина, хто для нього Герої, і він відповів: «Валерій Залужний, «Да Вінчі» і наш тато. Я на них рівняюся». Це до щему, до мурашок по тілі. Я була заскочена такою відповіддю.
У День матері зичу жінкам шукати внутрішні ресурси, бо мусимо бути сильними і стійкими. На нас зараз лежить дуже велика відповідальність. Якщо потрібно, то не боятися просити помочі, якщо є потреба, звернутися до духівника, до психолога. Варто дбати про своє здоров’я, зокрема й ментальне. Дітям потрібна здорова мама.
Маємо пам’ятати, що Україну ще треба буде відбудовувати. І це також робитимуть жінки. Потрібно буде підтримувати тих, що повернуться з фронту. І це також робитимуть жінки. Маємо не зупинятися, працювати задля України.
«Подяка матерям, які виховали свідомих дітей»
Оля Тесляк, волонтерка, мама двох синів:
Важливо бути вдячними матерям, які виховали синів і доньок, котрі зараз на фронті. Подяка тим матерям, які виховали свідомих дітей, котрі стали на захист Батьківщини! Тут дуже велика роль мами. Кожній матері відправити свою дитину на війну важко.
Особисто я вже 10 років волонтерю, щоб мої сини не воювали, щоб ця війна закінчилася на нашому поколінні. Молодший син уже рветься в 3-тю штурмову бригаду.
Важливо подякувати і віддати шану тим матерям, чиї сини та доньки загинули за Україну. Я особисто спілкуюся з мамою Руфа – пані Надею. Їй дуже важливо, коли її дитину згадують, цінують. Мовиться не про нагороди, а про теплі спогади. Вона кожен допис у соцмережах, де є згадка про її сина Юрія, перечитує. Мамі важливо, щоби її сина пам’ятали, згадували, що він загинув за Україну.
Для батьків, чиї діти полягли на фронті, важливими є і меморіальні таблички, і різноманітні заходи задля вшанування їхньої пам’яті. У День матері важливо не забувати про них.
Також важливо не забувати про матерів, чиї діти в полоні або зниклі безвісти. Їм особливо важко, бо вони не знають, де їхні діти…. Цих матерів потрібно підтримувати і обнадіювати до останнього!
Силу в часі війни дає розуміння того, що я недарма живу, щодня займаюся волонтерством, що моя щоденна праця наближає перемогу, що я роблю все можливе заради своїх дітей. Кожен із нас має долучатися до перемоги. Кожен із нас щодня має робити все можливе задля допомоги нашим воїнам. Позиція «хтось це зробить» хибна.
Матерям України зичу сили та віри. Віри, що правда буде за нами, віри, що перемога буде за нами. Сили матерям, чиї діти загинули за Україну, чиї діти віддали своє життя заради майбутнього нашої країни! Сили та віри матерям-військовим, які зараз на фронті!
