Починаючи з 2000 року, кожної осені українці пишуть Радіодиктант національної єдності, присвячений Дню української писемності та мови. Це такий своєрідний флешмоб, мета якого — єднання людей, а не тільки перевірка знань.
Цього року Радіодиктант проведуть 25 жовтня. Авторкою тексту Радіодиктанту стала письменниця та есеїстка Оксана Забужко, читатиме його Павло Вишебаба, військовий, музикант й письменник.
В ефірі Українського радіо Оксана Забужко поділилася досвідом написання диктанту: «Це був дуже важкий текст, я з ним неймовірно намучилася і продовжую мучитися до останнього, бо ще вчора довелося викреслювати з кров’ю та м’ясом кілька особливо «смачних» шматочків». Й додала, що є багато технічних моментів, яких творчій людині важко дотримуватися. Водночас письменниця підкреслила, що старалася, щоб унікальний «забужківський» не деформувався.
Про який же стиль мовиться? Насамперед Оксана Стефанівна відома своїми довгими — деколи напрочуд довгими — реченнями. Усі, хто читав бодай одну книгу авторки, це зауважив. Наведемо, з дозволу сказати, короткий приклад так званого забужківського речення з книги «Шевченків міф України»:
«Пропаґандивні кліше на взірець «“Кобзар” — Біблія нашого народу», незліченні міфологізаторські художні тексти, як «Молитва» Д. Павличка («Отче наш, Тарасе всемогущий…»), та й навзагал ціла українська «шевченкодіцея» із супровідним, дуже навіть розвиненим культом: іконічними зображеннями, календарними святами, паломництвом до Канева та інших «священних місць», а також ритуальними «відправами» з обов’язковим хоровим виконанням «Заповіту», — це явище, яке саме по собі давно вже заслуговує на те, аби стати предметом не так іронічної настанови, як ґрунтовного філософсько-антропологічного дослідження, бо ж незаперечно, що простір для релігійно-емотивної рецепції створює не тільки «житіє», тобто біографія Шевченка, вже сама собою достатньо унікальна й, казати б, «агіографічна», — а й, що значно цікавіше, текст «Кобзаря», у якому з далеко меншим розумовим зусиллям, ніж соціалізм або націоналізм, можна «вичитати» коментарі та апокрифічні додатки до Святого Письма, — зарівно Старого, як і Нового Заповіту».
Як бачите, у нас з одного речення майже вийшов матеріал для рубрики «Літтред». «Шевченків міф України» вийшов ще у далекому 1997 році, й відтоді книгу неодноразово перевидавали. Конкретно цей уривок взятий з видання 2009-го.
Що пишуть у соцмережах
Довгі речення Забужко давно стали мемом. Й українці, почувши, що текст писатиме Оксана Стефанівна, напружилися.
Хтось задля бездоганно написаного диктанту ладен просити у вищих сил допомоги.
Оксана Стефанівна теж долучилася до соцмережевих обговорень.
Окрім коментарів про «забужківські» речення, люди писали, що Радіодиктант повинна читати людина з філологічною освітою або диктор, які можуть тримати темп й інтонаційно наголошувати усі розділові знаки.
Можливо, що українцям досі болить Радіодиктант, який написав й прочитав Юрій Андрухович у 2021 році. Бо швидкість диктування та його асфоделі вкарбувалися не тільки у пам’ять, а й у меми.
Лишається тільки дочекатися 25 жовтня. Й такий «підігрів» аудиторії перед Радіодиктантом досить доречний. Ймовірно, що багато хто вирішить спробувати свої сили й написати текст Оксани Забужко. Навіть задля спортивного інтересу. А ще поки є час нагадати собі правила пунктуації, зокрема про розділові знаки у складних реченнях, підготувати ручку й подвійний листок. Або ватман.
Водночас розмови про довгі «забужківські» речення свідчать про те, що українці знають і впізнають стиль своїх письменників. Що не може не тішити.
Крім того, у коментарях пропонували у майбутньому долучити до роботи над Радіодиктантом Леся Подерв’янського, художника й автора сатиричних п’єс. У такому разі доведеться не тільки правопис перечитати, а й словник обсценної лексики Лесі Ставицької.
