Другий тиждень поспіль в рубриці «Літтред», в якій «Львівська Пошта» ділиться уривками найновіших видань, книжка військового. Сьогодні це «Жмур. Історії з бліндажу, де стерлася межа між життям та смертю». Її автор – командир роти «Гонор» добровольчого батальйону «Вовки Да Вінчі» Олександр Ябчанка. «Жмур» побачив світ у видавництві «Колесо Життя», де ви можете замовити новинку.
А 5 жовтня о 18:00 у межах 31 Lviv BookForum в Львівській обласні бібліотеці для юнацтва ім. Р. Іваничука відбудеться презентація книги і онлайн-зустріч з Олександром Ябчанкою.
Найважливіша справа життя
Олександр Ябчанка до 2022 року був лікарем, викладачем УКУ, експертом з реформи системи охорони здоровʼя, громадським активістом. Зараз він капітан ЗСУ, командир роти «Гонор» батальйону «Вовки Да Вінчі» імені Дмитра Коцюбайла.
Він вирішив написати книжку «Жмур. Історії з бліндажу, де стерлася межа між життям та смертю», бо хоче, щоб те, що робили і роблять його побратими не минуло даремно. На жаль, війна забирає не лише поганих хлопців. А книга допоможе зберегти пам’ять про тих, що полягли, захищаючи нас.
«Жмур» – це назва бліндажу, в якому розгортались описані в книзі драматичні події. Чому він отримав таку назву? Про це читайте в уривку нижче. Скажу тільки, що назва пов’язана з кількома ліквідованими вагнерівцями (вибачте за спойлер, але я не могла втриматись, щоб не розповісти).
Про що «Жмур»
Бліндаж «Жмур» «бачив» багато – хоробрість і підтримку, дружбу і страх, радість та розчарування… Когось він врятував, а хтось навіки залишився поруч із ним. Автор книги розповідає свої історії живою мовою, по-справжньому, нічого не приховуючи і не прикрашаючи… Не зважаючи на жахливі умови, поранення та біль від втрат побратимів.
У виданні «Жмур. Історії з бліндажу, де стерлася межа між життям та смертю» є QR-коди з відео боїв з позиції, зняті на екшн-камеру безпосередніми учасниками подій. Зокрема це зачистка посадки біля бліндажу «Жмур» ротою «Гонор», бій «Гонору» за останню дорогу в Бахмут. Також за QR-кодом ви знайдете анкету, за якою можна доєднатися до героїчного підрозділу.
Зрештою кожен із нас може допомогти автору і героям книги бити ворогів, задонативши на збір для «Гонору» за посиланням у нашому «Зборі тижня». Тож читайте уривок з новинки «Жмур» і підтримуйте наших військових.
Як «Жмур» отримав назву
Вперше я побачив бліндаж під назвою «Жмур» на початку березня 2023 року з камери свого мавіка. Тоді бліндаж цей ще не звався «Жмуром», він був ціллю номер якийсь там, а по факту – передовою укріпленою позицією противника. Позиція ця знаходилась у посадці (лісосмузі), яка впиралась у дорогу Часів Яр – Хромове, ту саму «Дорогу життя», котру супротивник намагався перерізати, аби порушити логістику угруповання ЗСУ, що вело важкі бої у Бахмуті. До запланованої мети вагнерівцям залишалося пройти сотні зо три метрів. Нам же, своєю чергою, потрібно було цьому завадити. Перше, що ми мусили зробити у цій ситуації, – це відкинути противника далі від дороги. Іншими словами, нам потрібно було вибити противника з бліндажа, а по-хорошому – і з усієї прилеглої до дороги посадки.
Слід зазначити, що по обидва боки від нашої посадки були поля, перекопані траншеями, поле праворуч від нас було буквально розкроєне вздовж і впоперек. У тих траншеях точилися не менш запеклі бої, ніж у самій посадці, і від боїв тих великою мірою залежало, чи втримаємо ми позиції у лісосмузі та й загалом дорогу на Бахмут…
…Ми закріпились у самій посадці попереду захопленого бліндажа, якого Кліщ назвав «Жмуром». Таку назву він отримав тому, що там залишилися тіла чотирьох убитих при штурмі вагнерівців. Бліндаж цей був не найкращою позицією для оборони, бо мав усього один вхід, а вести вогонь із нього не було жодної змоги. Тому, аби не помінятися з вагнерівцями ролями з успішно атакуючих на тих, хто неуспішно обороняється, ми вирішили винести передові позиції дещо вперед, щоби мати змогу стримати піхоту, яка штурмуватиме. Ці позиції були двома пору ч викопаними глибокими окопами півтора на півтора метра, з яких можна було перекривати сектори ймовірних атак. За день-другий ми вже врились норами у ті окопи по обидва боки. Таким чином ми мали чотири повноцінні нори, у які ховалися під час обстрілу.
У планах було перекрити позицію брусами. Ми навіть спромоглися привезти ті самі бруси до точки неподалік позиції. Дія ця була ризикована, бо ж поле прострілювалося з усілякої бронебійної херні. А от доволокти бруси від місця, де їх скинули, до окопів із норами ми так і не змогли, бо по нас постійно працював ворог з усього, що мав у наявності. З огляду на все це, чергування на позиції «Жмур» (і бліндаж, і окопи поруч вважалися позицією «Жмур») – то завжди була незабутня пригода, коли у тебе максимально можливо обладнані позиції, що надійно рятують від осколків, але якщо таки прилетить у окоп, то шансів вижити небагато. Позиція ця була вкрай важливою ще й тому, що, контролюючи з неї сектори, ми не давали зайти у фланг нашим побратимам. Такі спроби супротивника супроводжувалися стрілецькими боями, після чого ворог відкочувався на вихідні позиції під супровід нашої арти. А ще у нас були нічні полювання, коли, виходячи на позицію, ти мав прилади для ведення вогню вночі. І час від часу, коли дозволяла ворожа арта, ти вилазив у бійничку і вицілював орка, що необачно вештався посадкою.
Один із побратимів на позивний «Мирон» за ніч уполював десять орків, але тільки на п’ятому навчився включати запис на теплаку. Решту ж часу доводилося проводити у норі, усвідомлюючи, що не бути тут ти не можеш, а бути не дуже прикольно…
Що ще почитати в «Літтреді»
В передостанньому випуску рубрики ви можете ознайомитись з романом «Українець Джонатан і двадцять сім мерців» Віктора Шепелєва від «Видавництва 21». У передніх випусках «Літтреду» ми публікували уривки книг «Безстрашні. Історія українського фемінізму в інтерв’ю» Тамари Марценюк від Creative Women Publishing, Марини Стародубської «Як зрозуміти українців: кроскультурний погляд» від Vivat, видання Юрія Рокецького «Всьо чотко. Сергій Кузьмінський і «Брати Гадюкіни» від «Нашого Формату».
В цій рубриці ви знайдете уривки збірки оповідань «Арабески» Сергія Жадана від Meridian Czernowitz, книги «Залізний генерал. Уроки людяності» Людмили Долгоновської від Vivat, спогадів «Жити переможно: школа Патріарха Йосифа Сліпого» Бориса Ґудзяка від видавництва УКУ, збірки Валерія Пузіка «Мисливці за щастям. Якщо треба буде помирати я тебе розбуджу» від Vivat, видання «Сила опору. Українці в радянських таборах» від «Локальної історії», збірки короткої прози в жанрі фантастики від українських письменниць «Мотанка», книг Артема Чеха «Пісня відкритого шляху», Павла «Паштета» Белянського «Битись не можна відступити».
А починався «Літтред» з уривків роману Юлії Чернінької «Спадок на кістках», видання Олександра Кучерука, Юрія Черченка і Михайла Ковальчука «Євген Коновалець. Історія нерозкритого вбивства», книг Тетяни Рубан «Тимчасово переселені» і Олени Чернінької «Лемберґ: мамцю, ну не плач».
