«Коли він вперше мені зрадив, я за ніч посивіла. Хотіла викинутися з вікна (хмикає). На сцені тисячі разів помирала і тридцять років пробачала. Змирилася з тим, що він зраджує мені як жінці. У нього – нові коханки, у мене – нові ролі. Та коли він зрадив мене як актрису, цього я вже пробачити не змогла», – каже мені Марія Заньковецька, в помешкання якої я постукала цього четверга.
Ні, з глузду я не з’їхала. І з мертвими ще не навчилась говорити. Та на цій і ще 13 локаціях театру Заньковецької справді спілкувалась і переживала життя першої народної артистки України. Ви теж так можете, якщо після прочитання цього тексту для медіа «Львівська Пошта» купите квитки на останню прем’єру сезону «Марія Заньковецька. Заручена зі сценою».
Голенко сказав – Голенко зробив
В серпні 2024-го в розмові для мого проєкту «Культури на РАЙОНі» я питала Максима Голенка про підготовку до 170-річчя з народження і 90-річчя з дня смерті патронеси театру. Тоді він анонсував на кінець виставу про Марію Заньковецьку за п’єсою-біографією драматургині Людмили Тимошенко:
– Це буде імерсивна вистава-подорож всіма закапелками театру. Ми розповімо історію життя Заньковецької. Кожна актриса нашого театру зможе зіграти її, відчути себе Марією Заньковецькою в певному просторі.
Повна відеорозмова з Максимом Голенком тут. Гляньте, може що наобіцяв, але не втілив (то я трохи піджартовую, бо насправді продуктивність театру під його керівництвом вражає).
З виставою «Марія Заньковецька. Заручена зі сценою» Голенко сказав – Голенко зробив. Роботу над постановкою доручив Ігорю Білицю, про фільм за п’єсою якого я писала отут. На початку сезону він вже втілив виставу-подорож «Кайдаші», до якої я ще не дійшла – при всьому бажанні не можу зробити як каже моя колега: «Хоч бери і не вилазь з тої Заньковецької».
Але на допрем’єрний показ нової постановки я ішла дещо насторожено. Муляло, що над історією життя жінки знову працює чоловік. Як і в попередніх заньківчанських постановках за п’єсою Івана Рябокляча «Марія Заньковецька» 1972-го її інсценізував Іван Ріпко, 2017-го – Федір Стригун, щоправда тут разом із Таїсією Литвиненко. Відеозапис другої навіть знайшла на просторах інтернету та подивилась вже після відвідин «Зарученої зі сценою». І зловила себе на думці, яких разючих змін зазнав театр, та й ми самі, за ці вісім років.
Чому я раджу постановку «Марія Заньковецька. Заручена зі сценою»
Зізнаюсь, що Марія Заньковецька зачарувала мене ще в дитинстві. Знайшла в селі розтріпану книжку з обірваними палітурками в 11 чи 12 років, коли читала все, що попадеться під руку (лиш вчора з’ясувала, що то «Народна артистка» 1961 року Володимира Суходольського). «Буду сильною і досягатиму цілі як вона», – вирішила собі я. Про обережність з бажаннями, які втілюються, але не так, як ми собі задумали, я ще тоді не знала. Але в підсумку не пошкодувала. Бо пори непросту долю Мані, яка стала першою народною артисткою України, ця жінка стала для мене чудовим прикладом, як вигрібати. І гірко, але сміятись з давнішнього бажання викинутись з балкону через зраду.
«Марія Заньковецька. Заручена зі сценою» могла б стати черговою одою персоні недосяжної висоти. В кількох сценах – з Альбіною Сотниковою і Іриною Швайківською – Марія Заньковецька буквально постане перед вами на постаменті, як пам’ятник. Але за кілька митей ви знову побачите її живу, зачаруєтесь силою її особистості і буйністю емоцій.
На ділі п’єса втілилась в інтимну історію про боротьбу і посттравматичне зростання талановитої і пристрасної жінки, неготової миритись з тим, що їй підкидає доля. Для якої краще кинути виклик батькам, суспільству, світу, але не зрадити собі. Навіть коли їй все життя болить, навіть коли їй десятиліттями зраджує кохання її життя.
14 локацій, на кожній з яких інша Марія Заньковецька – від юності до останніх днів – загрожували перетворити цю виставу на метушливу біганину кабінетами і коридорами театру Скарбека. Проте таке рішення дарує відчуття, наче вас за руку ведуть через знакові точки історії акторки, та перш за все – жінки. В кожній з них Марія Заньковецька діє, приймає рішення, обирає Україну і стає новою собою. Унікальною Заньковецькою, а не другою Сарою Бернар, з якою її порівнювали. Зрештою вона не падає до ніг жодного чоловіка – ні Чехова, ні російського імператора, ні навіть кохання її життя Миколи Садовського.
До чого варто бути готовими, ідучи на виставу
«Марія Заньковецька. Заручена зі сценою» – це подорож театром. Тож перш за все подбайте про зручний одяг і взуття, бо доведеться багато ходити. Ви опинитесь на сцені і під сценою, біля директорської ложі і навіть в тісних коридорах (зрозуміти, що саме вас очікує, допоможе наш текст-екскурсія будівлею театру). Тому покази організовують для груп до 20 глядачів і кожна наступна стартуватиме що 10 хвилин.
Вас зустрінуть на службовому вході театру і проведуть по усіх локаціях, тож не бійтесь загубитись. Тим паче, що ви отримаєте програмку з мапою і усім маршрутом вистави. На деяких локаціях можна буде сісти і перепочити, на деяких доведеться стояти під стіною ледь не затамувавши подих. Але вам це сподобається. Раджу бути уважними і не поспішати, бо багато місць погано освітлені. Також приготуйтесь до ковзких сходів і низьких дверних порталів. Звучить страшнувато, та повірте – «Марія Заньковецька. Заручена зі сценою» того вартує.
Після побаченого вам скоріш за все захочеться залишити щось на пам’ять про це дійство. Не проблема – команда театру підготувала до цієї вистави особливий мерч. Це дещо зухвалі комірці, ніжні торбочки, красиві листівки і ручки. А до початку наступного сезону вже мало б побачити світ двомовне подарункове видання п’єси Людмили Тимошенко, за якою поставлена вистава. Також вже зараз ви зможете придбати в театрі дві книги театрознавиці Ганни Веселовської – «Микола Садовський. Актор, режисер, антрепренер. 1856–1906» і «Театр Миколи Садовського».
Про постановку «Марія Заньковецька. Заручена зі сценою» можна писати довго і багато. Та як би не старалась, я не зможу передати те, що побачите і відчуєте саме ви. Тож ідіть і дивіться самі – покази будуть ще сьогодні, а також 8 серпня – поки не почався ажіотаж і плачі, що квитків годі дістати. До слова, плачів цих можна й поменше, бо все доступно, це ми вже довели текстом «Театр: дороге задоволення чи доступний кожному». А за наш театр можна хіба потішитись. І подякувати всім, що його творять. Бо такі постановки і метаморфози даються їм ой як непросто.
