Кава, бруківка, дощ, вузенькі вулички і групи туристів – ось із чим асоціюється місто Лева в пересічного громадянина, а не з великими заводами, підприємствами, від продукції яких вгинаються полиці магазинів по всій країні.
Проте так було не завжди. Ще кілька десятків років тому львівська промисловість виробляла різнопланову продукцію: від телеграфів і кольорових телевізорів до автобусів. Львів був одним із центрів збирання електронної апаратури в усій Україні.
«Львівська Пошта» дізналася про історію міської промисловості та з’ясувала, чому індустріальні гіганти Львова припинили або суттєво зменшили обсяги виробництва.
Львівська промисловість
Ще кількасот років тому Львів як найбільше місто в регіоні став важливим адміністративним центром, що вплинуло на розвиток місцевої промисловості, зокрема на виробництво сільськогосподарських машин і фермерських знарядь.
На початку XX століття місто Лева було ремісничо-торговим, зі слаборозвиненою промисловістю. До основних галузей належали швейна, взуттєва, будівельна й харчова промисловість.
У 1910 році вирішили створити банк для кредитування промисловості, що сприяло зростанню місцевої економіки. Напередодні Першої світової війни у Львові діяло близько 100 промислових підприємств, на яких працювало вісім-дев’ять тисяч осіб, що сприяло збільшенню кількості зайнятих працівників у промисловості та використанню парових машин і моторів.
«Львівсільмаш»
У радянські часи Львів продовжував розвиватися як промисловий центр. Ще одне старе виробництво – Львівський завод автонавантажувачів «Львівсільмаш». Міські підприємства адаптувалися до нових економічних умов, зокрема в галузі виробництва електроприладів.
«Львівсільмаш» спеціалізувався на випуску сільгосптехніки, зокрема машин для хімічного захисту рослин і внесення рідких мінеральних добрив. Заснований у 1945 році на базі авторемонтних майстерень завод став одним із провідних виробників сільгосптехніки в Україні.
Його продукцію (обприскувачі, культиватори, косарки та картоплесаджалки) експортували в Молдову, Білорусь, Казахстан, країни Балтії та Словаччину. Підприємство також виготовляло товари народного вжитку: каністри, відра й туристичні набори, мало розвинену інфраструктуру виробництва пластмасових деталей.
На початку 2000-х років завод стикнувся з глибокою економічною кризою. У 2008 році на ньому працювали майже 472 особи, а в 2011-му лише 41. Після спроби санації в 2003 – 2006 роках ситуація не покращилася. Частина майна заводу була передана в комунальну власність міста, а кількість працівників значно скоротилася. Тепер цехи заводу в напівзруйнованому стані.
«Електрон»
Напевно, один із найвідоміших львівських заводів, який також переживає важкі часи. Завод «Електрон» – відоме львівське підприємство, яке почало свій шлях у 1918 році як електромеханічна майстерня, а згодом перетворилося на машинобудівну корпорацію, яка спеціалізується на виробництві міського електротранспорту.
Проте підприємство не завжди спеціалізувалося на такому виробництві. Наприкінці 1950-х концерн почав виробляти перші телевізори марки «Львів». Із часом масштаби виробництва розширилися, і в 1966 році львівські телевізори експортували в більш ніж 30 країн світу.
До того ж «Електрон» став першим у СРСР підприємством, яке розпочало серійний випуск кольорових телевізорів: пробну партію випустили 1968 року, а від 1970-го налагодили серійне виробництво.
У 1990 році підприємство досягло максимальної кількості випущених за рік телевізорів – 1 232 800. Львівські телевізори були єдиною вітчизняною маркою телеапаратури, їх експортували в Західну Європу.
Окрім телевізорів, завод «Електрон» виготовляв спеціальну техніку для військового флоту, зокрема телевізійну апаратуру для важких крейсерів і протичовнових кораблів, а також системи наведення ракет «повітря-земля» та авіаційні лазерно-прицільні системи.
Для космонавтики на «Електроні» створювали авіакосмічні тренажери, проєкційну апаратуру для Центру керування польотами, а також бортову телеапаратуру для космічних станцій «Салют», «Союз» та інших міжнародних проєктів.
У 1990 році виробниче об’єднання «Електрон» було одним із найпотужніших на Львівщині, випустивши продукції на 1,5 млрд карбованців, що становило 25% валового продукту області та майже 1% валового продукту України.
У 2011-му було створене спільне підприємство «Електронтранс», яке займається випуском трамваїв, тролейбусів та електробусів. Серед його розробок трамвай «Електрон T5L64» і тролейбус «Електрон Т19101». Окрім громадського транспорту, підприємство випускає вантажівки і комунальний транспорт.
ЛАЗ
Львівський автобусний завод був заснований у 1945 році як підприємство для виробництва автобусів і спеціалізованого транспорту. Спочатку на ньому випускали електромашини й вантажівки, відтак почали виробляти автобуси. Перші серійні моделі зійшли з конвеєра в 1956 році, коли була випущена модель автобуса ЛАЗ-695, яка стала надзвичайно популярною в СРСР та за його межами.
Упродовж свого існування ЛАЗ випускав різноманітні моделі автобусів для міських, міжміських і туристичних перевезень. Важливу роль у розвитку заводу відіграла модернізація виробництва у 1970 – 1980-х роках, коли завод перейшов на випуск нових моделей з поліпшеними технічними характеристиками і дизайном. Однією з найвідоміших стала модель автобуса ЛАЗ-699, який використовували на протяжних міжміських маршрутах.
Після здобуття Україною незалежності в 1991 році завод стикнувся із серйозними викликами через економічну кризу, падіння попиту та скорочення державних замовлень. Однак не припиняв виробництва, зокрема для міжнародних ринків, навіть випускав автобуси для Євро-2012. Підприємство намагалося модернізувати свої потужності, пропонувати сучасніші моделі для міського транспорту.
Нагадаємо, що мажоритарним власником Львівського автобусного заводу у межах санації стало ТОВ «Львівінвестактив». Після приватизації в 2001 році, коли понад 70% акцій заводу придбала компанія «Сіл-Авто», пов’язана з росіянином Ігорем Чуркіним, завод почав занепадати. В 2014-му ЛАЗ зупинив роботу, а в 2020-му оголосив про банкрутство.
У квітні 2023 року Господарський суд Дніпропетровської області затвердив план санації заводу, залучивши «Львівінвестактив» як нового інвестора. За кілька місяців були погашені борги ЛАЗу на суму 178,65 млн грн. Після цього арешти з нерухомого майна скасували. Тим часом проти Чуркіна в Україні порушені дві кримінальні справи, пов’язані із заволодінням майном заводу обманним шляхом.
ЛОРТА
Ще одним відомим львівським підприємством був завод «ЛОРТА», заснований у 1944 році. В період розквіту тут працювали до 17 тисяч людей.
Підприємство виробляло широкий спектр техніки, зокрема побутові прилади, лічильники води й радіолокаційні станції. У 1987 році розпочало виробництво персональних комп’ютерів ПК-01 «Львів», випустивши їх загалом до 90 тисяч одиниць.
Нині завод продовжує випуск продукції цивільного призначення, зокрема акустичних систем і лічильників води. Проте за останні роки виробництво товарів дуже скоротилося.
«Кінескоп»
Підприємство «Кінескоп», яке починало роботу як довоєнний електроламповий завод, у 1954-му стало електровакуумним заводом. Саме в цьому році були виготовлені перші зразки кінескопів для телевізорів. До 1964 року завод повністю перейшов на виробництво кінескопів, а в 1980-х об’єднання «Кінескоп» уже мало філії в Стрию та завод електровакуумного скла у Вільногірську.
Проблеми почалися ще до розпаду СРСР. Завод досяг успіху у виробництві чорно-білих кінескопів, однак випуску якісних кольорових кінескопів, навіть на імпортному обладнанні, налагодити не вдалося. Після краху планової економіки продукція «Кінескопу» стала непотрібною, і 11-тисячний колектив залишився без ринку збуту.
Протягом наступних років завод намагався вижити, продаючи верстати й технологічні лінії, але в 1999-му був визнаний банкрутом.
Чому Львів не став індустріальним гігантом
Дослідивши історію шести найбільших львівських заводів, можна зробити висновок, що Львів кілька десятків років тому був досить значним індустріальним центром регіону та всієї України. У різний час тут виготовляли різноманітне електричне обладнання і техніку, проте сьогодні більшість заводів або збанкрутували, або відчутно скоротили виробництво.
«Львівська Пошта» поговорила на цю тему з колишнім керівником управління інвестиційної політики Львівської обладміністрації Романом Матисом, щоби дізнатися причину занепаду львівської промисловості за останні десятиріччя:
«У той час ми мали справу з економікою Радянського Союзу, тобто економікою, регульованою державою. Держава повністю проводила економічну політику країни, вирішувала, в яких містах які заводи потрібні та чому саме там. Отже, більшість підприємств у Львові та в усьому Союзі з’являлися в якомусь логічному патерні, який створила політична еліта. Еліта розробляла план, як працюватимуть підприємства, які функції виконуватимуть, яким повинен бути зв’язок між регіонами.
Цей зв’язок виконував функцію клею, який фіксував економічні зв’язки між Україною та іншими союзними республіками, між Львовом і кількома десятками інших міст Союзу. Приміром, автобуси збирали у Львові, а всі потрібні елементи виробляли по всьому СРСР. Такий формат передбачав, що розпад Союзу буде складним, бо навіть в економічному сенсі підприємства, пов’язані між собою, не зможуть існувати в різних державах. Це була одна з обставин, один із наріжних каменів формування міці радянської держави. Через розпад СРСР ці зв’язки якщо не втратилися, то були ускладнені, через що більшість підприємств опинилися в такому стані, коли були не здатні функціонувати повноцінно як окремі виробничі майданчики. Ці складнощі виникли, тому що залежність від постачання різних частин та елементів була стовідсотковою, а можливість їх постачання доволі проблематичною».
Експосадовець також розповів про труднощі львівських підприємств з виходом на європейський ринок:
«Проблема з постачанням елементів та продукції відчутно зросла в 90-ті роки. Тоді тривав переділ влади між різними угрупованням бандитського та напівбандитського політичного характеру, коли ці всі зв’язки і впливи встановлювалися. Тоді не було певності у виконанні контракту. В таких умовах гарантування будь-яких безперебійних ланцюжків постачання елементів для випуску тих чи інших товарів було неможливим. Планова економіка закінчилася, а в ринкових умовах 1990-х років ми ще не могли перебувати, оскільки не мали багатьох інструментів і механізмів для функціонування повноцінного ринку. І ось цей перехідний період спричинив те, що підприємства, котрі звикли працювати в умовах планової економіки, не змогли пристосуватися до правил ринку. Коли розпався Радянський Союз, логіка діяльності більшості підприємств припинила існування».
У наступній статті на цю тему «Львівська Пошта» розповість про теперішню ситуацію в міській промисловості та про можливі бізнес-інвестиції у Львівщину.
