Пронизливий звук у телефоні. Червоний екран. І питання, яке вже стало буденним для мільйонів українців: іти в укриття чи зачекати? За чотири роки повномасштабної війни система повітряних тривог в Україні зазнала суттєвих змін – з’явилися рівні небезпеки, кольорові позначки, геолокаційні сповіщення. Але чи стало від цього безпечніше і чи змінилася поведінка людей?
Як працює система
Система повітряних тривог в Україні централізована: сигнал надходить від Повітряних сил через додаток «Повітряна тривога» та офіційні канали. Але з часом з’явилася диференціація – не кожна тривога однакова за рівнем загрози.
Залежно від типу загрози та її локалізації тривоги умовно поділяють на кілька рівнів. Балістична загроза – найнебезпечніша: ракети летять швидко, часу на реакцію обмаль, часто лічені хвилини або взагалі секунди. Авіаційна загроза, коли зафіксований зліт літаків або пуск керованих авіабомб, дає трошки більше часу. Загроза від дронів – шахедів або ударних БПЛА – може тривати годинами, охоплювати декілька областей і переміщатися непередбачувано. Також є регіональні тривоги, які стосуються лише певних областей або районів.
У додатку «Повітряна тривога» з часом з’явилася функція геолокаційних сповіщень і позначення типу загрози, що дає змогу людині хоча б орієнтовно розуміти характер небезпеки і ухвалювати рішення швидше.
Втома від тривог – реальний феномен
Психологи давно говорять про явище тривожної втоми, коли через постійне повторення сигналів люди починають реагувати на них менш гостро. Це не байдужість і не сміливість, це захисна реакція психіки на хронічний стрес.
Дослідження поведінки українців під час тривог показують невтішну тенденцію: значна частина населення, особливо у великих містах, перестала реагувати на сигнал так само гостро, як у перші місяці вторгнення. Люди продовжують працювати, їсти, спати, і лише коли чують вибухи, починають спускатися в укриття.
Це зрозуміло з людського погляду, але з погляду безпеки вкрай небезпечно, особливо якщо мовиться про балістичні ракети, коли часу на реакцію практично немає.
Рівні небезпеки: теорія і практика
Запровадження різних рівнів небезпеки мало на меті допомогти людям краще орієнтуватися й не ігнорувати справді критичні загрози, але на практиці ситуація виявилася складнішою.
По-перше, навіть «менш небезпечна» тривога може обернутися трагедією – дрон змінює курс, ракета летить несподіваним маршрутом, уламки падають далеко від передбачуваної зони ураження.
По-друге, різниця між рівнями не завжди зрозуміла пересічній людині. Що означає «загроза балістики» проти «загрози крилатої ракети» для киянина, який стоїть біля під’їзду і вирішує, чи бігти вниз?
По-третє, система сповіщень іноді не встигає за реальністю, особливо коли мовиться про гіперзвукові ракети, які долають відстань за хвилини.
Що кажуть фахівці
Фахівці з цивільного захисту одностайні: незалежно від рівня тривоги найбезпечніша поведінка – це рух в укриття. Навіть якщо загроза здається менш критичною, непередбачуваність сучасної зброї робить будь-яке перебування на відкритому просторі або на горішніх поверхах будівлі потенційно небезпечним.
Рекомендації прості та незмінні вже три роки:
- почув сигнал – іди в укриття;
- не оцінюй рівень загрози самостійно;
- не чекай вибухів;
- не дивись у вікно.
Але між рекомендаціями і реальною поведінкою людини, котра живе в хронічному стресі вже третій рік, прірва. І подолати її може, як каже Роман, який мешкає на лівому березі Києва, лише усвідомлення простих речей: тривога є тривога, рівень – лише цифра, укриття – єдиний правильний вибір.
