Понад десятиліття в Україні триває війна. Щодня ми зазнаємо болісних втрат… Як гідно вшанувати пам’ять тисяч загиблих Героїв, коли вже бракує вулиць для перейменувань на їхню честь і місць для поховань? Проблема постала особливо гостро після повномасштабного вторгнення і вже давно потребує системних та інноваційних підходів. Як трансформувати наш біль на дію і зберегти живу пам’ять?
Медіа «Львівська Пошта» розпочинає серію матеріалів, присвячену різноманітним підходам до збереження пам’яті про тих, що віддали найцінніше заради України.
Коли пам’ять стає боротьбою
«Є певні очікування, що все буде робитися централізовано. Але ми всі – Україна, від нашої ініціативи залежить те, яким буде простір навколо нас та що пам’ятатимуть наступні покоління», – наголошує громадська діячка та фахівчиня проєктів з меморіалізації Аліна Карбан. Її особиста історія роботи з пам’яттю розпочалася в 2016 році, коли масштаби втрат були інші. Тоді здавалося, що перейменування вулиць та меморіалів буде достатньо. Однак 2022 рік кардинально змінив ситуацію.
Як вшановувати хлопців і дівчат, які загинули за нас? Це питання стало особистим для Аліни після звістки про загибель 12 квітня 2023 року в бою у Тоненькому на Донеччині її батька, бойового медика 116 окремої бригади Сил ТрО ЗСУ. 55-річний Анатолій Карбан був учителем історії, громадським активістом, дослідником Голодомору, депутатом Миргородської міської та районної рад.
«Коли організовували похорон у рідному Миргороді, виявилося, що закінчуються місця в секторі поховань для загиблих військових. У місцевої влади довелося відвойовувати право на нормальне прощання з татом на центральній площі міста. Цей гіркий досвід став поштовхом до системної роботи. Згодом три школи, де працював тато, захотіли встановити меморіальні дошки. А пам’ять про нього почала жити у фестивалях і турнірах, показуючи, як вона може набувати нових форматів», – пояснює співрозмовниця.
Наприкінці травня організація «Веста» представила аналітичний звіт «Вакцинація пам’яттю: дослідження меморіалізації в українській системі». Опитування в фокус-групах родин загиблих провели в шістьох великих містах України: Києві, Львові, Чернігові, Вінниці, Дніпрі та Одесі. Результати дослідження підтвердили: системи вшанування пам’яті та віддавання останньої шани Героям досі немає. Так, на центральних площах міст встановлюють їхні портрети та описи їхніх історій, але пам’ятування потребує значного масштабування.
Перетворюючи втрату на дію
Олеся Жук є співзасновницею ініціативи пам’яті Кості (Стамбула) Юзвюка – рівненського активіста, зоозахисника, вегана. 23-річний військовослужбовець 117 окремої механізованої бригади загинув 18 липня 2024 року через важке поранення на Запорізькому напрямку.
«За місяць після його загибелі ми зрозуміли, що люди дуже хочуть творити пам’ять про нього. Разом із дівчиною Кості – волонтеркою Сашею Луцак – вирішили систематизувати численні звернення», – розповідає Олеся Жук. Дівчата створили гугл-форму, через яку зголосилося понад 150 охочих долучитися.
Так сформувалися напрямки роботи ініціативи пам’яті Кості Юзвюка, над якими працює команда з більш ніж 30 активістів. Метою було показати Костю не лише як військовослужбовця, а й як багатогранну особистість: мандрівника, вегана, активіста, друга, людину, яка об’єднувала інших.
«Ми не просто організовуємо вечір пам’яті, де розповідаємо про людину від народження до загибелі, а створюємо нові практики, різні заходи, – наголошує Олеся. – Зокрема, 1 листопада до Дня вегана закликали зголоситися охочих прийняти у себе спільні вечері, де люди могли б зібратися й поспілкуватися, як це любив Костя. На шістьох локаціях у Києві, Львові та Харкові зібралось понад 120 людей, і кожна з цих вечерь була унікальною».
Творення спільноти довкола проєкту пам’яті Кості (Стамбула) Юзвюка
Активістки зрозуміли, що уніфікувати пам’ять, відтворювати один сценарій події неможливо. Тому організовують різноманітні події, не тільки персоніфіковані хвилини й вечори пам’яті в Україні та за кордоном (про всі активності можна дізнатися тут). Фотовиставки з роботами Кості вже продемонстрували в Рівному, Львові, Івано-Франківську, Харкові, Києві, а також Чикаго, Афінах, Лондоні та штаті Вісконсин. Десять міст України спільно з «ДонорUA» зорганізуали акцію донорства «Пам’ять – це дія» і підготували з «Агентами крові» веганське меню для донорів.
«Треба відходити від уявлень, що пам’ять – це якась чорна гранітна штука, яку оминають люди. Так, це величезний біль і робота, треба щоразу переступати через себе. Але ми робимо це заради більшої мети – щоб люди зрозуміли, що поширювати пам’ять і долучатися до подій не страшно», – акцентує Олеся Жук.
До річниці загибелі Героя ініціатива готує похід пам’яті на гору Парашка (18–19 липня) і концерт у Запоріжжі (26 липня ). Також уже розробляють онлайн-мапу «Місцями Кості Юзвюка» з локаціями, які він відвідував, міг порадити та на які хотів потрапити, але не встиг. Окрім цього, проєкт розробив мерч «Я – Є» і збирає гроші на банку подяки Стамбулу. Виручені з активностей кошти команда передає на збори захисникам. Тобто навіть по смерті справи життя Героя продовжують.
Шлях БУР: від відбудови до живої пам’яті
Окрім іншого, Костя Юзвюк був волонтером громадської організації «Будуємо Україну разом» (БУР). Вона була створена в 2014 році з кількох людей на базі Львівської освітньої фундації для допомоги постраждалим від російської агресії. БУР пройшов шлях від стихійного вшанування пам’яті до системних практик. «До 2022 року наші дії зводилися до хвилин пам’яті та відвідування місць. Проте після повномасштабного вторгнення ми зрозуміли, що треба змінювати практики й підходи», – пояснює Олеся Жук, яка також є представницею організації.
БУР організовує табори, що поєднують будівельну та освітню складові, допомагає створювати простори пам’яті. З 2023 року на них запроваджені персоналізовані хвилини мовчання. Військові та родичі загиблих розповідають про конкретних людей, яких пам’ятають. «Це не про уявного героя, а про конкретні імена. Персоналізовані хвилини пам’яті дають можливість не тільки вшановувати, а й ділитися особистим болем. А це особливо важливо для тих, хто у звичайному житті не може його висловити», – веде далі Олеся Жук.
Під час таборів кемп-лідери розповідають історії місця та людини, запрошують побратимів Героїв та інших людей, що наповнює відбудовані простори сенсом. Для прикладу, в 2024 році під час табору на Івано-Франківщині БУРівці допомогли облаштувати оздоровчий центр для військових і родин загиблих у селі Ценява на Коломийщині. Його зорганізувала мама 29-річного Героя-льотчика Степана Тарабалки, який загинув 13 березня 2022-го в повітряному бою над Житомиром.
Організація також проводить культурно-освітні програми і через різноманітні активності показує, як можна пам’ятати, формуючи нову культуру пам’яті. БУР провадить системну роботу з військовослужбовцями та ветеранами, розширюючи знання про історії та долі захисників.
Серія матеріалів «Нові традиції вшанування Героїв» створена у співпраці з «Хартія-хабом» у Львові (вул. Гнатюка, 17) та освітньою спільнотою для воїнів та їхніх рідних «Близькі».
Нагадаємо, що раніше ми писали великий матеріал про ситуацію з військовими цвинтарями в Україні «У нас немає фундаменту, до якого ми можемо звертатися».
