Нещодавно 3-тя окрема штурмова бригада ЗСУ відкрила у Львові школу Kill House, де навчають пілотування дронів. Журналістка «Львівської Пошти» Валерія Саранча відвідала одне із занять і готова поділитися з вами тим, як на курсі готують майбутніх операторів FPV.
Поки на просторах X, колишнього твітера (а може, й не тільки) гуляють жарти про те, що зараз усі хочуть бути операторами дронів, але користуватися «лопатою» все одно треба навчитися, я йду знайомитися зі школою FPV-дронів Kill House від 3-ї штурмової бригади.
Раніше мені випав шанс тримати в руках пульт керування дроном і навіть мати бодай мінімальне уявлення, як ним користуватися. Тож хвилююся дещо менше, аніж могла б. Спойлер: влаштовувати «дідівщину» за відсутність навичок вам тут ніхто не буде.
Після перевірки документів на прохідній потрапляю вже на друге заняття денної групи. Одразу заважую, що в аудиторії доволі тепло (вдяглася я, сподіваючись на іншу ситуацію).
«Спочатку проведемо дві лекції, а потім по обіді зможете потренуватися», – озвучує плани на наступні шість годин інструктор.
На першій лекції нас знайомлять із різними видами акумуляторів для дронів, як їх правильно заряджати. Що все не так просто, стає зрозуміло не тільки з самого викладу матеріалу, а й із попередження інструктора:
«Зараз будемо багато говорити про те, що щось вибухне або піде не так».
За фактом усе, про що нам розповідають далі, можна потримати в руках і добре розглянути. І навіть попри те, що з фізикою і електронікою я здебільшого на «ви», теорію пояснили доступно.
Наступну лекцію присвятили протоколам керування, тобто різним нюансам, пов’язаним із радіосигналами та зв’язком між дроном і пультом керування. Можливість перехоплення частот і те, що при цьому можна вивести на екран оператора інші зображення або відео, запустила в моїй голові генерацію підхожих до цієї гіпотетичної ситуації мемів. Один зі студентів озвучив радикальніше рішення: «Порно, наприклад, вивести можуть».
Всі присутні сміються. Підозрюю, що ця історія може бути прикладом із життя.
І ось уже починається найбільш очікувана частина заняття – практика. Сідаю за вільний ноутбук, поряд із яким лежить знайомий для мені пульт керування. В аудиторії поступово збирається, здається, більшість інструкторів проєкту. Нам розповідають про вправи, які треба виконувати. Згодом вони перетворяться на нормативи під час іспиту.
Один з інструкторів помічає мій манікюр: такий собі відгомін новорічних свят, коли я вирішила поекспериментувати з довжиною нігтів. Хто ж знав, що невдовзі я буду в ситуації, де це матиме комічний вигляд?
«Щасти вам із такими нігтями!» – добродушно жартує він.
«А в мене і з ними виходить, дивіться», – таким самим жартівливим тоном відповідаю я. І не брешу, бо справді виходить.
Далі ми тренуємося, змінюємо карти в симуляторі (до речі, школа використовує Liftoff). Інструктори ходять поміж студентів і підказують, як зробити краще, уточнюють, що саме незрозуміло. Все це відбувається в дусі студентських років, коли ви мали найдобрішого викладача, якого можете згадати. Єдине, що нагадує про військову підготовку, це цілком справедливе зауваження всій аудиторії: «Не натискайте постійно на рестарт (перезапуск. – Ред.), на полі бою у вас його не буде. Ви маєте навчитися виводити дрон із будь-якого положення».
Звісно, іноді це все-таки доводиться робити: після кількох невдалих «маневрів» у об’єкти та падінь дрон виходить із ладу. Подумки рахую, скільки роботи волонтерам додали б мої сьогоднішні невдачі.
На вулиці починає сутеніти, і аудиторію тепер освітлює різноколірна світлодіодна стрічка.
Час від часу нам радять піти покурити або просто «провітритися». Навіть попри те, що кисті та кінчики пальців уже починають сильно нити, процес затягує. Не встигаю помітити, як час заняття минає і нам оголошують, що залишилося буквально кілька хвилин.
А оскільки я вже не матиму нагоди побачити всі приміщення школи як студентка, мені проводять нетривалу екскурсію. У величезному ангарі так само протягнуті світлодіодні стрічки, стіни стилізовані графіті та гобеленами, зокрема з символікою бригади. Також тут стоять перешкоди для майбутніх занять зі справжніми дронами. Керівник школи Ілля демонструє мені режими кольорового освітлення: «Ну як вам? Не знаю, наскільки це схоже на школу дронів, а от на місце для рейву точно».
Відповідаю, що тут віє атмосферою кіберпанку.
Після обміну жартами заходимо до наступного приміщення – майстерні, де проходить інженерна частина курсу. Після мого здивування, що тут теж дуже тепло, Ілля ділиться планами покращення умов у ангарі: тут поставлять кабіну, з якої оператори зможуть тренуватися в теплі.
На навчання в школі FPV–дронів Kill House від 3-ї штурмової бригади можна записатися на сайті. Для цивільних курс коштує 8 тисяч гривень, для учасників бойових дій – 4 тисячі. В школі є як денний, так і вечірній курси – тривають шість і дев’ять днів відповідно.
Додаткові запитання можна поставити, зателефонувавши на номер +38 068 877 58 85 або ж написати на електронну пошту: Fpv.ab3@gmail.com.
