Модні пристрасті по-львівськи

“Пошта” довідалась, яке вбрання носили львівські панянки різних епох, чи визнавали європейську моду і яких жертв потребувала їхня краса

фото: star.korupciya.com, lovelylife.in.ua
Львів’янки в усі часи були завзятими модницями, тож наввипередки шили собі нові сукні, аби сподобатись імпозантним кавалерам. Найкращий одяг справляли при королівських дворах, а ескізи найпомпезніших платтів тримали під замком. Красиві вбрання забирали у них здоров’я і навіть змушували втрачати свідомість. Здається, що мода була своєрідною релігією, яку вони ревно сповідували. Справжній львівський бомонд хизувався вбраннями на балах і з’їздах, а ті, що не відповідали модним тенденціям, не виходили в люди. Історики кажуть, що красуні міста Лева не пасли задніх – одягалися не гірше за парижанок і, бувало, давали їм фору. Зрештою, саме місто просто зобов’язувало жінок одягатися відповідно.
“Скільки існує Львів, стільки існує львівська мода. Спеціалісти стверджують, що мода змінюється приблизно тричі на століття. Насамперед тенденції диктували функціональні речі, тобто аби було насамперед зручно (у побуті, на вулиці, в дощ або сніг, у храмі чи на гостині). Що цікаво, до ХІХ століття не було правого та лівого чобота, а були два однакові: людина розходжувала взуття, і воно адаптувалося до її ноги. Одяг теж був універсальним”, – розповідає “Пошті” львовознавець Петро Радковець. 

 Мода вміє дивувати

“У XVIII столітті навіть виходив журнал “Вісник мод паризьких”! Львів жив за останніми тенденціями європейської моди. Купували видання і жінки, і чоловіки для своїх дам. Якось, гортаючи його в бібліотеці, натрапив на ескіз жіночої сукенки в розрізі для походу в костел. Виявляється, під довге плаття була змога прикріпити спеціальний дерев’яний стілець, на який пані могла сісти так, щоб оточуючі не помітили”, – зазначив львовознавець. 
Одягати і знімати шати було настільки важко та довго, що жінка апріорі не могла зрадити чоловіка
У різні часи та епохи мода вміла дивувати. Наприклад, ідеалом жіночої краси у XІV-XV ст. була вагітна. 
“Ходити вагітною було настільки модно, що більшість жінок запихали під сукні спеціальні подушки, аби інші думали, що вони чекають на дитину. Вважалось, якщо жінка при надії, то вона здорова, сильна і прекрасна”, – каже Петро Радковець.
“До початку ХІХ століття жінка самостійно одягнутися не могла (якщо, звісно, вона стежила за модою). Кожна пані мала служницю, яка їй допомагала вбиратись. Одягати і знімати шати було настільки важко та довго, що жінка апріорі не могла зрадити чоловіка”, – розповідає Петро Радковець. 

Дихати на повні груди немодно

Краса потребує жертв. Тут мова про корсети… До XVIII ст. ідеальним об’ємом талії вважали 40 см. Пізніше його зменшили на 7 см. Якщо у знатної жінки талія була товстішою, їй забороняли з’являтись на людях. Таку моду започаткувала Катерина Медичі, дружина короля Франції Генріха ІІ.
Талію звужували за допомогою корсета, якого в потрібний момент інколи фіксували кілька слуг. У такі моменти жінка могла втратити свідомість. Знущання над тілом призводило до неабияких проблем зі здоров’ям. 
Найперші корсети виготовляли з дерева та металевих прутів, які вшивали у підкладку суконь. Їх туго стягували шнурівкою на спині. У XVIII ст. прути і дерево замінили на вуса кита. Дівчатка мали носити корсет із семи років, тож для них шили спеціальні дитячі. Після 16 років у їхньому гардеробі мали з’явитися жорсткі. Навіть будучи вагітною, жінка не переставала ходити в корсеті. Це тривало майже до шести місяців вагітності! Саме тому жінка, бувало, не здатна була виносити дитину. Багато ставали безплідними.
Найперші корсети виготовляли з дерева і металевих прутів
“Жінки навіть видаляли ребра, аби влізти в корсети. Згодом у них деформувалася грудна клітка. Чоловіки розуміли, що така жінка може не виносити їм здорової дитини, адже сама вже хвора, тому брали собі за дружин панянок із сіл. Саме тоді з’явилося поняття “жінка-годувальниця”, тобто та, що може вигодувати дитину. Через трохи корсети виходять з моди, жінки починають носити сукні з талією під груди”, – каже Петро Радковець. 
Співрозмовник розповідає, що у ХІХ ст. популярними стають турнюри – модне в 1870-1880-их роках пристосування у вигляді подушечки, яку дами підкладали ззаду під сукню нижче талії для додання пишності фігурі. Турнюр міг бути у вигляді зібраної складки, що розташовувалася трохи нижче талії на задньому полотнищі спідниці та формувала характерний силует із дуже опуклою нижньою частиною тіла.
“У різні часи підкреслювали різні частини тіла. Демонстрували і груди, і талію. Кожна епоха диктувала свої тенденції”, – каже Петро Радковець.

Фризура на місяці

У стародавні часи жінки могли дозволити собі зробити зачіску лише раз на кілька місяців, тож мусили докладати всіх зусиль, аби її підтримувати. 
Потрібно вдягати те, що личить саме вам, а не тільки модне
“Жінки навіть спали сидячи, аби вберегти локони. Оце були жертви моди! У кожному місті були цирульники. Не думайте тільки, що вони – всього лише перукарі. Цирульники пропонували значно ширший спектр послуг: і кров спускали для зниження тиску, і педикульоз лікували (адже тоді це було дуже поширено), і, звичайно, наводили красу”, – каже львовознавець. 
Із його слів, для того, аби гарно пахнути, панянки сушили трави і носили їх при собі. Оце так альтернатива парфумерії!

Убрання на вагу золота

Серед відомих львів’я­нок, на яких орієнтувались у моді жінки Львова, була Марія Сольська. Її малювало багато художників, адже вона була і моделлю, і актрисою театру Скарбика. Жінка пропагувала сценічну моду в місті Лева. Соломія Крушельницька та Марія Заньковецька також гарно одягалися. “Найбільшою модницею міста була кохана короля. Побачивши її вперше на балконі, король не втримався і закохався з першого погляду. Вочевидь, і вбрання прекрасної дами зіграло далеко не останню роль. До слова, одяг у ті часи коштував дуже дорого. Якщо в жінки було три і більше суконь, вона була  першою красунею і модницею. Саме тому одяг носили дуже довго”, – розповідає Петро Радковець. 
Саме тому модельєри працювали здебільшого при багатих дворах і вбирали львівський бомонд. У місті також були спеціальні школи, де вчили шити одяг.  “Цікавий факт: багаті жінки і чоловіки могли подарувати одяг зі свого плеча бідному. Це вважалося найбільшим подарунком”, – каже Петро Радковець. 
Навіть будучи вагітною, жінка не переставала носити корсет
Із його слів, перше, що здивувало радянську армію, яка прийшла у місто в 1939-ому, – море взуття, що лежало біля кожного будинку і кожної львівської брами. Солдатів це дуже вразило, тому вони за тиждень усе гарненько згребли, додає співрозмовник. 

Колорит Львова диктує моду

“До революції у Львові існували так звані артілі. Там працювали також представники європейських шкіл моди: австрійської, польської та паризької. Навіть із Європи до нас їздили вдягатися, хоча вона однозначно впливала і далі впливає на моду львів’ян. Українські будинки моди з’явилися значно пізніше, ніж у Європі, а після війни їх узагалі не стало”, – зазначає “Пошті” дизайнер Марія Костельна. 
“Львів завжди був своєрідним Лас-Вегасом: тут працювали казино, банки, зрештою, будинки розпусти. Міські панянки хотіли одягатися не лише зі смаком, а й за останніми тенденціями європейської моди. Тішить, що й зараз хочуть одягатися гарно. Навіть якщо вони у кросівках, то все одно можуть бути жіночними”, – каже Марія Костельна. 
З її слів, нині в моді автентичні мотиви. “Трендом на наступні п’ять років буде повернення до свого коріння. Нам же нічого змінювати не потрібно, адже кожна справжня львів’янка часто носить вишиванку чи будь-який інший етнічний одяг. У цьому всі ми. Цієї весни можна одягнути вишиванку, джинси, кросівки – і бути найстильнішою”, – каже Марія Костельна. 

Зі століття в століття

“Мода повторюється. Та й Львів завжди був міні-Парижем, отже, модним містом. Наприклад,  мені дуже імпонує мода 20-30-их років минулого століття. Тоді міські пані були напрочуд жіночними. У своїх роботах я теж, зізнаюся, використовую тодішні тенденції. Ще у дитинстві моя мама мала багато журналів із того часу. Я їх завжди перечитувала і захоплювалася! Львів у модних тенденціях міг спокійно конкурувати з Віднем чи Парижем. Жінки дуже ретельно за собою стежили. Львівська мода також мала право на життя і відрізнялась. У ті ж 20-30-ті роки в одязі були етнічні мотиви”, – зазначає “Пошті” модельєр Роксолана Богуцька.
Під довгу сукню прикріплювали спеціальний дерев’яний стілець, на який пані могла сісти так, щоб оточуючі  не помітили
З її слів, теперішні львівські жінки повинні стежити за модою, але пам’ятати про індивідуальний стиль.  “Мода зараз дуже демократична. Кожна львів’янка може мати індивідуальний стиль. Потрібно вдягати те, що личить саме вам, а не тільки модне. Вам повинно бути комфортно в одязі. Не забувайте, що ваш вигляд має справляти лише правильне враження”, – радить Роксолана Богуцька. 


“На моду впливає все: політичні та економічні справи, розвиток медицини і культури”

Зеновія Тканко, мистецтвознавець, професор кафедри моделювання костюма Львівської академії мистецтв, – про те, як виглядали львів’янки сто років тому, чи впливала політика на модні тенденції та в чому полягала модна першість Львова 
– Розкажіть, будь ласка, як виглядала модна львів’янка сто років тому? Чи надавали значення жінки своєму зовнішньому вигляду? 
– Звичайно. Усі модні процеси, що відбувались у світі, мали місце й у Львові. До Першої світової війни місто Лева було частиною Австро-Угорської імперії. У ньому були будинки моди, салони, художники і багато шкіл. Кравецтво було одним із найпоширеніших фахів, якому навчали дівчаток. Ті потім ставали відомими кравчинями або просто для себе вчилися. Були у Львові як дуже дорогі елітні ательє, так і простіші. 
На початку ХХ століття панував ще стиль попередньої доби – модерн, який на Галичині називали сецесією. Одягали приталені корсетні сукні. Характерними для того часу були великі капелюхи. Жінки тієї доби носили блузи з коміром-стійкою і довгими рукавами буфами. Щодо кольорів – здебільшого пастельні, з додаванням чорного або фіолетового. Характерною була дуже затиснена талія, довга зі стрейчем спідничка. Також були популярні мереживні сукні. Яскрава представниця тієї доби – Соломія Крушельницька. 
– А яким тканинам віддавали перевагу? Які аксесуари використовували?
– Тканини були дуже різноманітні: і оксамит, і шовк, і мереживні. Багаті та розкішні. Сукні часто розшивали бісером. Популярною була вишивка. У Галичині містянки активно використовували її і в повсякденному одязі, і у святковому. Любили оздоблювати, зокрема, верх суконь. Громадські діячки-патріотки вишивкою намагалися підкреслити свою українськість, адже Львів – місто багатонаціональне. Навіть у формі дівчаток, які навчались у жіночих гімназіях і школах, здебільшого на кишеньках була вишивка. А взагалі мода була європейська. Аксесуари також були дуже актуальні, і їх було багато. Особливо полюбляли одягати прикраси на вуха і на шию. На жінці завше була низка якихось коралів. 
– Що можете розповісти про білизну?
– Білизна до Першої світової війни була ускладнена, багатошарова (наприклад, штанці з мереживом). Пізніше все спростилось. Почався період активної реформації жіночого одягу. Йшла боротьба, зокрема, за відмову від корсетів. Прогресивні люди на чолі з медиками й активістами вимагали звільнити жінку від них, бо це шкодило здоров’ю, пропагували вільний одяг. З’явилася так звана сукня-реформа. Вона була вільного крою, починаючи від плечей, з прямим силуетом. 
Перша світова війна взагалі поставила хрест на історичному корсетному костюмі. Саме життя до того змусило. Прийшла війна, і настав час, коли жінка замінювала чоловіка. Тож навіть штани необхідно було одягти. На моду впливає все: політичні справи, економічні, розвиток медицини та культури. 
– Чи можна говорити, що Львів у розвитку моди був прогресивнішим, аніж інші міста країни?
– Так, бо у нас були безперервні традиції розвитку моди. Ще в середньовічному Львові були високі художні ремесла, які продовжували розвиватися незважаючи ні на що.  Модні процеси у Львові до Другої світової збігалися з європейськими. У нашому місті виникла перша школа моделювання в Україні. Перший будинок моделей виник у Києві, другий – у Львові. Місто Лева завжди було модним осередком. Уже з 1939-го багато до Львова по одяг приїздили зі Східної України, з Росії. Здебільшого це були актори, генерали, письменники. У Львівському будинку моделей працювали кравці, які пройшли паризьку, варшавську і віденську школи моди. 
– Як виглядала радянська жінка? Чомусь цей час асоціюється з сірими тонами…
– Кожне десятиліття було різним. Жахливі часи були після війни. У 1944 році на руїнах Києва починає розбудовуватися Київський будинок моделей. Але виключно для того, щоб просто одягати людей. Про моду не йдеться. Радянська жінка відстає на багато років. Художники намагалися якось на це впливати, та в них не було ані тканин, ані аксесуарів. Брежнєву з Парижа везли замочки! Якщо митці й виготовляли якісь особливі речі –  то лише на виставку, аби показати, що все у Союзі добре і що все розвивається. А для людей усе було по-іншому. 
– Що колись вважали поганим тоном? 
– Багато років тому не носити капелюшка було поганим тоном, бо голова мала бути покритою. Жінка в історичному одязі виглядала довершеною, композиційно цілісною. У радянські часи під забороною, крім капелюшків, були ще й аксесуари. Не можна було сережок носити. Навіть часом парасольки вважали поганим тоном, мовляв, це було ознакою буржуазії. Тепер же ця культура ношення одягу повертається. 
– У Львові модна історія тягла, і одяг на жінках був вишуканим та стильним. Чи сучасні тенденції і вигляд львів’янок не бентежить вас, не дисонує зі славетною минувшиною?
– Ми дещо консервативні у моді. Елегантність і культуру в ношенні одягу бачу здебільшого на людях похилого віку. Мені би більше хотілося це бачити на молоді, а вона в нас різна. Зараз важливо не модно одягатись, а виглядати стильно. 
Розмовляла
Вікторія Савіцька
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6985 / 4.51MB / SQL:{query_count}