За час повномасштабного вторгнення Львів неодноразово був атакований дронами та ракетами. «Львівська Пошта» вирішила розповісти, як надати допомогу постраждалим від стресу внаслідок вибуху. Мовиться про першу ментальну допомогу, про повернення до тями людини, біля якої стався вибух.
Для початку ми запитали очевидців вибухів про їхні відчуття в той момент, а відтак попросили психологиню Ілону Шевченко дати поради щодо допомоги потерпілим у такій ситуації.
Березень 2022 року, Кирило
Саме в цей час від одного з перших «прильотів» постраждала міська нафтобаза. Кирило якраз виходив із маршрутки.
«Мені заклало вуха. Я не відразу зрозумів, що сталося. Вибух відбувся метрів за 200 від мене. Люди почали вибігати з маршрутки, а ті, що стояли на зупинці, навпаки, в неї заходили. Я вийшов, напевно, останній. На зупинці всі почали хаотично рухатися, бігти проїжджою частиною, машини почали зупинятися через вибух і через людей, які заважали руху. Моя дівчина теж бігла дорогою. Я розгубився, бо не мав відчуття захищеності, було страшно, що з неба будь-коли може знову щось упасти. В мене виникла протилежна від натовпу реакція – я почав дуже повільно на все реагувати. В моїй в голові було дуже багато аналізу: визначав, з якого боку північ, схід, з якого боку може знову летіти, куди йти, де шукати підвал. Не знаю, наскільки раціонально це було, але, думаю, це добре», – розповідає хлопець.
Коли Кирило з дівчиною відійшов до будинків неподалік, то побачив стовп диму, вогонь і зрозумів, що прилетіло дуже близько.
«У той момент я усвідомив, що мені вже не так страшно, що в мене нема мандражу, але все ще залишається відчуття небезпеки. Недалеко дуже голосно почала кричати жінка, щоб усі прямували за нею в бомбосховище. Частина людей відреагували на це й організовано пішли за нею. Ми теж так зробили і досить довго там просиділи», – пригадує співрозмовник.
Липень 2023 року, Софія
Зі слів Софії, вона майже пів року не реагувала на повітряні тривоги, але все одно не могла заснути або йшла в коридор.
«У ту ніч, коли я почула перший вибух, не дуже поспішала в коридор. Але другий був дуже голосний, тому взяла ковдру та почала зачиняти вікно. Минуло буквально десять секунд, і я почула свист, як потім виявилося, ракети. Пам’ятаю, що закричала, побачивши у вікні спалах. Стало світло, як удень. Побігла в напрямку коридору і знову почула голосний звук, аж у вухах почало дзвеніти. Відчула, як сильно задрижали стіни. Сестра і батьки вже були в коридорі, вагалися, чи йти в укриття, бо страшно було виходити. Вони ввійшли у ступор, а я поводилася так, ніби це буденна проблема. Всіх організувала і почала збирати речі. Вже готова була виходити, аж тут тато каже: «Там вікно вилетіло». Питаю, де саме. Як виявилося, поки я збирала речі, то навіть не зауважила, що в моїй кімнаті на підлозі купа уламків, землі з розбитих вазонів і одного вікна нема», – ділиться спогадами дівчина.
Софія пригадує, що з дому виходити було страшно, лякав звук кожного кроку.
«Аж у підʼїзді я побачила, наскільки це серйозно. Все було в штукатурці й уламках скла. До сусіднього будинку почали прибувати різні служби, ввімкнувши сирени. Тільки тоді я зрозуміла, що все погано, і почала панікувати, ледве дійшла до укриття. Потім почувся ще один вибух. Але найстрашніший момент настав після того, як я вийшла з укриття після закінчення тривоги, дійшла до місця «прильоту» і побачила, як витягають поранених та загиблих з-під завалів. Багато різних звуків – крики рятувальників, пожежників, плач людей, сирени, сигналізація, хрускіт скла під ногами, розгрібання уламків. Я усвідомила, що також могла опинитися під завалами… І тоді вже застигла, було відчуття, як у фільмі: пропадає звук, і ти завдяки сповільненій зйомці бачиш, як усе довкола рухається. Аж потім зрозуміла, що дивилася на цей будинок майже чотири години. Було дуже страшно повертатися додому, біля рятувальників почувалася більш захищеною», – веде далі співрозмовниця.
Після тих подій Софія ще два тижні майже не спала:
«Лякав кожен звук – чи то машини, чи просто відчиняння дверей. Засинала аж тоді, коли надворі розвиднювалося. В темряві постійно ввижалися спалахи, тому я часто вставала і підходила до вікна перевірити, чи це не марево. Досі реагую на всі голосні звуки, іноді сняться «прильоти».
Що робити, коли поруч стався вибух. Дії в умовах стресу:
На пораду психологині Ілони Шевченко, якщо ви самі не постраждали від вибуху і залишаєтеся емоційно стабільними, допоможіть тим, котрі в ступорі або переживають сильну емоційну реакцію (сльози, істерика, крик):
• Підійдіть до людини, представтеся і запитайте, чи можна взяти її за руки. Це допоможе повернути їй відчуття контролю.
• Не можна підходити і просто брати людину за руки – в цей момент вона втрачає відчуття контролю. Це повʼязане з тим, що є речі, які ми не контролюємо, і людина щойно стала свідком цього.
• Поясніть, де ви зараз перебуваєте, ставте звичні базові запитання: скільки вам років? Як вас звати? З якого ви міста? Де мешкаєте? Також можете запропонувати допомогу з добиранням додому.
• Обовʼязково налагоджуйте тілесний контакт – так повертаються відчуття в тілі, бо тіло зазвичай реагує після емоційної реакції.
• Поясніть, що був вибух, але зараз ви у безпеці. Якщо відчуваєте, що загроза не минула, запропонуйте пройти разом в укриття.
• Ніколи не питайте людину про її почуття та відчуття в тілі – це може посилити тривогу, коли людину, навпаки, потрібно стабілізувати.
Також фахівчиня радить техніку «заземлення»: запитайте людину, чи відчуває вона опору під ногами, чи впевнена, що твердо стоїть на землі.
Після базової стабілізації стану завдяки тілесному контакту і простим запитанням запропонуйте людині назвати:
• п’ять речей, які вона бачить;
• чотири речі, яких може торкнутися;
• три речі, які чує;
• дві речі, які відчуває;
• одну річ, яку може скуштувати.
На жаль, війна триває, ризик повторних ракетних атак на населені пункти залишається. Тож радимо не ігнорувати повітряні тривоги, за змоги пройти курси першої медичної допомоги і пам’ятати, як допомогти людям у стресі через вибухи. Дбаймо одні про одних!
