Під час повномасштабної війни залізниця завжди була однією з мішеней ворога, проте саме з 2026 року росіяни перенесли основну увагу зі стаціонарної інфраструктури – мостів, вокзалів і підстанцій на рухомий склад.
Ось статистика: від початку повномасштабного вторгнення станом на 24 березня 2026 року зафіксовано 4998 атак на залізничні об’єкти України. Але найбільше занепокоєння викликає саме початок поточного року: лише за перші місяці 2026-го відбулося 472 атаки, внаслідок яких постраждали 40 пасажирських вагонів.
Наразі масштаб матеріальних втрат Укрзалізниці колосальний: пошкоджено або знищено 341 локомотив, понад 300 пасажирських і 1704 вантажні вагони. Та найболючіша втрата – 39 залізничників.
З огляду на те, що росія почала нарощувати кількість керованих БПЛА, тепер небезпека спеціального влучання у пасажирські вагони різко зросла. Зрештою, ми вже бачили цілеспрямовані удари по пасажирських потягах у Харківській області, Миколаєві та інших містах. На жаль, не обійшлося без жертв.
Усвідомлюючи зміну характеру бойових дій та нові загрози, Укрзалізниця змушена реагувати й запроваджувати нові протоколи безпеки. Фізичний захист забезпечити вкрай важко, пояснює фахівець із систем радіоелектронної боротьби та зв’язку, радник міністра оборони Сергій (Флеш) Бескрестнов, адже закрити системами РЕБ довжелезний потяг у русі – завдання майже неможливе. Тому головним елементом захисту стають швидкість і дисципліна евакуації.
Згідно з новими правилами Укрзалізниця не зупиняє потяги посеред поля під час кожної повітряної тривоги. Завдяки моніторингу в режимі реального часу поїзд зупинять, а команду на вихід дадуть лише тоді, коли існуватиме безпосередня загроза удару.
Якщо дотримуватися правил, евакуація вагона має відбутися за сім-вісім хвилин. За цей короткий час пасажири мають:
- залишити речі: під час евакуації треба брати лише документи і телефон;
- не скупчуватись після виходу з вагона;
- слухати провідників (понад чотири тисячі працівників поїзних бригад пройшли спеціальне навчання для правильної евакуації);
- правильно діяти в разі вибухів поблизу: лягти обличчям донизу, відкрити рота і закрити голову руками.
Особистий досвід евакуації
Так склалося, що я стабільно раз на два-три місяці подорожую українською залізницею на досить великі відстані: поїздка тривалістю 17–19 годин стала для мене нормою. І от від початку дії нових планів евакуації я двічі був змушений перечікувати небезпеку, причому в абсолютно різних умовах.
Ситуація 1. Саме під час відправлення мого потяга з Одеси до Львова в місті оголосили повітряну тривогу. Нас попросили залишити вагон і пройти в укриття. Це було підвальне приміщення на самому залізничному вокзалі Одеси, де є кількадесят сидячих місць і яке геть не розраховане на таку кількість людей, що там опинилися.
Згодом почалися вибухи: по місту били «Шахедами» та балістичними ракетами. У цей час значна частина пасажирів уже вийшла з укриття, адже декому було фізично важко стояти понад дві години в тісному підвалі. Коли дали відбій, ми попрямували до своїх вагонів і приготувалися до руху, але за 10 хвилин в Одесі знову оголосили тривогу. Попри це, ми рушили і прибули до Львова без подальших зупинок. Удруге поїхали під час тривоги, найімовірніше, через те, що не було безпосередньої загрози ураження саме нашого потяга.
Ситуація 2. Під час іншої подорожі зі Львова до Миколаєва потяг двічі зупинявся у полі. Одного разу ми простояли там близько години, а вдруге зупинилися за 15 хвилин до вокзалу Миколаєва – моєї кінцевої точки. Через розчарування я вже планував викликати таксі із сусіднього населеного пункту, але за 10 хвилин ми знову рушили. Ті, що прямували далі, до Херсона, пішли в укриття на вокзалі, інші розійшлись у своїх справах по місту.
Проте і під вибухами в Одесі, і під час вимушеної стоянки в полі я завжди запитував себе: що таке безпека насправді? Де безпечніше – під час евакуації просто неба чи у вагоні, що рухається, як це було останні чотири роки? Щоб розібратися, як саме планують захищати пасажирів, «Львівська Пошта» вирішила звернутися до першоджерела – Укрзалізниці.
Відповідь Укрзалізниці
Опинившись у полі та насолоджуючись ранковою або нічною українською природою, мимоволі замислюєшся, хто ухвалює рішення про зупинку саме тут і зараз. На це запитання «Львівській Пошті» відповіли в Департаменті інформаційної політики Укрзалізниці.
Станом на сьогодні Укрзалізниця відмовилася від зупинки на кожну сирену, адже в умовах постійних тривог це паралізувало б країну. В УЗ випрацювали власну градацію реагування на загрози:
- Тривога без прямої загрози. Якщо лунає сирена, але моніторингові групи не бачать ракет чи дронів за курсом поїзда, рух не припиняється, проте потяг знижує швидкість. Це роблять для того, щоб машиніст міг застосувати екстрене гальмування, якщо попереду раптом виникне перешкода чи пошкодження колії.
- Реальна загроза. Евакуація оголошується тільки тоді, коли фіксується безпосереднє наближення засобів ураження до зони руху конкретного поїзда. Тобто якщо вас попросили на вихід – це ознака того, що ворожа ціль уже поруч.
В офіційних інструкціях УЗ також наголошено: під час евакуації в полі потрібно не просто вийти, а відійти від вагонів на відстань не менш ніж 100 метрів. Потяг – це гігантська металева мішень, залишатися біля якої смертельно небезпечно. Пасажирам радять шукати будь-які земляні заглиблення.
Якщо ж вимушена зупинка сталася поблизу станції, алгоритм інший: усі прямують до укриттів або підземних переходів. На станціях, де їх немає, залізниця зараз масово встановлює ПМУ (первинні мобільні укриття) – такі собі бетонні капсули на перонах.
Щоб пасажири не залишались у інформаційному вакуумі, компанія адаптувала свої цифрові сервіси: в застосунку та на сайті з’явилася вкладка «Затримуємось», також розсилають пуш-сповіщення з орієнтовним часом запізнення. Якщо затримка через бойові дії або знеструмлення перевищує п’ять годин, до роботи можуть підключитися партнери з World Central Kitchen, які забезпечать людей гарячим харчуванням.
Але найважливіша робота відбувається там, де її не бачать пасажири. Для кожного рейсу сьогодні заздалегідь прописані резервні маршрути. Якщо ворог вибиває енергетику і контактна мережа знеструмлюється, на перегони оперативно виводять дизельні тепловози, які тягнуть ешелони далі.
Важливо розуміти, що в сьогоднішніх реаліях змінилась і роль самих залізничників. Тепер член поїзної бригади – це водночас рятувальник. В УЗ зазначають, що всі бригади пройшли жорсткі тренінги з домедичної допомоги, пожежогасіння та алгоритмів дій під час обстрілів різними типами зброї. Окрема увага приділяється евакуації маломобільних пасажирів, для яких у потягах передбачений спеціальний інвентар.
Усе це є ще одним доказом того, що війна впливає на абсолютно всі ланки нашого життя та економіки. Відтепер залізниця – це система, де розклад руху підпорядкований зведенням ППО. І хоча жодні правила не можуть гарантувати стовідсоткової безпеки під час війни, ми можемо суттєво збільшити шанси на збереження життя, дотримуючись нескладних, хоч і незручних вимог безпеки.
