«Польща більше не є безпечним прихистком для українців» – такий висновок можна зробити, читаючи повідомлення українських ЗМІ про акти агресії щодо українців та обговорення цієї теми в соціальних мережах. І справді, польські медіа також повідомляють про збільшення кількості злочинів, скоєних через упереджене ставлення до українців: у першому півріччі 2026 року, зокрема, на 30% (180 повідомлень).
Зазначимо, що масштаб проблеми може бути ще більшим через те, що не всі конфлікти стали публічними. Офіційні звернення на ґрунті ненависті не повністю відображають реальну ситуацію, оскільки мовний бар’єр, страх або незнання процедур можуть змушувати українців не звертатись в поліцію.
Попри нібито спільне бажання досягти порозуміння між двома народами, з обох сторін час від часу лунають слова та відбуваються дії, які є чутливими для польського та українського суспільств. У червні президент Польщі Кароль Навроцький позбавив президента України Володимира Зеленського ордена Білого Орла, що викликало бурхливу реакцію в українському політичному та громадянському середовищі.
Натомість на тлі новин про побиття українців український публіцист та історик Віталій Капранов закликав: «Українці, повертайтесь додому. Краще в Києві під ракетами, ніж у Польщі під поляками». Ця заява також спричинила бурхливу реакцію в польському суспільстві.
Щоб розібратись, чому відносини з Польщею, яка була однією з країн, що найбільше допомагали Україні після початку повномасштабної війни, останнім часом ускладнились, «Львівська Пошта» поспілкувалась з колишнім Генеральним консулом України в Любліні Василем Павлюком, фахівцем з українсько-польських відносин Віталієм Надашкевичем та головою Об’єднання українців у Польщі Мирославом Скіркою.
Чи справді ставлення до українців погіршилось
Попри офіційні повідомлення та висвітлення проблеми в ЗМІ, найкраще про ситуацію можуть розповісти люди, які безпосередньо живуть або працюють у Польщі та контактують із польським суспільством і представниками влади. Загалом усі троє співрозмовників підтверджують, що випадків нападів на українців на ґрунті ненависті стало більше. Водночас, кажуть вони, ці випадки поки не набули масового характеру.
«Зараз таких інцидентів значно більше, ніж було раніше, але не можна сказати, що це явище набуло масового характеру. В польських медіа одразу з’являються офіційні повідомлення, які рішуче засуджують подібні дії. Ми також бачимо реакцію поліції, яка діє досить енергійно: правоохоронці оперативно викривають злочинців та притягують їх до відповідальності.
Якщо спиратись на соціологічні опитування, тїо зараз вони показують, що значна частина поляків справді має антиукраїнські настанови. Цими емоціями дуже легко маніпулювати, коли з’являється бодай якийсь привід для антиукраїнської риторики», – вважає Мирослав Скірка.
Василь Павлюк зазначає, що побутові конфлікти між окремими поляками та українцями траплялись й раніше, однак останнім часом вони набули значно більшого розголосу в польському та українському інформаційному просторі. Надмірна увага до поодиноких інцидентів може створювати хибне уявлення про відносини між двома народами:
«Україна і Польща мають складні, а подекуди трагічні сторінки спільної історії. За роки української незалежності було зроблено багато кроків назустріч одні одним, однак частина історичних питань усе ще потребує спокійного, чесного та відповідального діалогу з обох сторін.
Важливо розуміти, що події, які відбувались на території заходу України та Польщі, є частиною спільної історичної пам’яті. Цю історію необхідно пам’ятати, досліджувати і належно вшановувати всіх загиблих. Водночас я переконаний, що той, хто живе лише минулим, ризикує втратити майбутнє. Тому нашим народам потрібні не взаємні звинувачення, а примирення, порозуміння і спільний погляд уперед».
Як польська влада використовує «українське питання» в політиці
У серпні минулого року президентом Польщі став Кароль Навроцький. Не секрет, що його виборча кампанія і кампанія його команди ґрунтувались на антиукраїнських наративах. Замовчування офіційною Варшавою проблеми зростання кількості конфліктів між поляками та українцями бачимо вже зараз. Наскільки глибокою є ця проблема, розповів Мирослав Скірка:
«Якщо говорити про політичний контекст, то це, безумовно, пов’язано з тим, що Кароль Навроцький досить активно використовував антиукраїнські наративи. Це вказує на те, що у певній частині польського суспільства вже існувала антиукраїнська настанова. Політики чітко розпізнали ці настрої та інструментально використали їх для потреб власної виборчої кампанії».
Василь Павлюк також звернув увагу на те, що окремі політичні сили в Польщі використовують історичні питання і побутові інциденти для посилення антиукраїнських настроїв:
«На жаль, у Польщі є політичні сили, які свідомо нагнітають обстановку та використовують складні сторінки нашої спільної історії як інструмент політичної боротьби. Однак було б неправильно переносити позицію окремих політиків на все польське суспільство.
Польща надала Україні величезну допомогу після початку повномасштабної війни і залишається нашим важливим стратегічним союзником. За моїми спостереженнями переважна більшість поляків доброзичливо ставляться до України та українців.
Наше спільне завдання – забрати в радикальних політичних сил можливість постійно маніпулювати невирішеними історичними питаннями. Для цього необхідна системна робота істориків, державних інституцій та громадянського суспільства обох країн. Історична пам’ять не має ставати важелем, який використовують проти сучасної України, українців чи польсько-українського партнерства».
Водночас співрозмовник наголосив, що українці, які перебувають у Польщі, мусять поважати польські закони, культуру та суспільство:
«Мільйони українців зараз живуть і працюють у Польщі. Безумовно, кожен із нас повинен поводитись відповідально, поважати країну, яка прийняла українців і надала їм допомогу. Але так само важливо, щоб поведінка окремих людей не ставала приводом для узагальнень і звинувачень на адресу всього українського народу».
Показовим є випадок, який стався 9 липня цього року в Битуві. Троє українців у стані алкогольного сп’яніння напали на поляка та його партнерку. Потерпілого з важкими травмами доправили до лікарні в Косьцежині, де він 11 липня помер.
Загалом після початку повномасштабної війни кількість злочинів, у яких підозрювали громадян України, в Польщі, зросла. Якщо до 2022 року мовилось про 5,4–6,5 тисячі підозрюваних українців на рік, то в 2022-му –про 8605 осіб. Відтак цей показник зріс до 17 тисяч у 2025 році.
За перші шість місяців 2026-го польська поліція зареєструвала майже 11 тисяч злочинів, у яких фігурували українці.
Фахівець з українсько-польських відносин Віталій Надашкевич поділився власним досвідом зіткнення з вуличною агресією. Зокрема, в Гдині футбольні фанати прийняли його за прихильника іншого клубу через зелену футболку. Після того, як Надашкевич пояснив, що він зі Львова, конфлікту вдалось запобігти, сторони розійшлись мирно.
На його думку, подібні ситуації можуть загострюватись через соціальні мережі та політичну риторику, які дозволяють швидко поширювати провокативні заяви та спрямовувати агресію на людей за національною ознакою. Водночас Віталій Надашкевич зазначає, що в таких випадках польська поліція і судова система реагують оперативно, а винних здебільшого карають.
Як поляки підтримують Україну
Насправді значна частина польського суспільства підтримує Україну та засуджує будь-які прояви агресії щодо українців. У Польщі вже кілька разів проводили мітинги на підтримку нашої країни. Ці акції збирали десятки тисяч людей, значна частина яких була поляками. Їх організовували спільно польські демократичні та українські організації.
Те, що в Польщі є значна частина суспільства, яка не підтримує напади на українців, підтвердив Мирослав Скірка:
«Реакція великої частини суспільства або стримана, або ж, навпаки, дедалі більше людей починають чітко виступати проти таких настроїв і засуджувати їх. Ми бачимо, що подібні голоси лунають від різних організацій та відомих польських діячів, які прямо кажуть, що така поведінка є неприпустимою і суперечить базовим цінностям. Починається процес усвідомлення того, наскільки ці антиукраїнські настрої шкодять самій Польщі».
Як розв’язати конфлікт між польським та українським народами
Українсько-польські відносини мають складну та криваву історію. Частину суперечливих історичних питань намагаються вирішувати сьогодні. Показовим прикладом практичної співпраці двох країн є робота з пошуку та перепоховання останків загиблих.
25 серпня у Львові на Голосківському кладовищі розпочались роботи з ексгумації останків польських військовослужбовців, загиблих у вересні 1939 року. До процесу долучились і польські фахівці.
Подібні спільні роботи проводять в Україні не вперше. У 2025 році українські та польські спеціалісти працювали на двох об’єктах у Тернопільській області, а в 2026-му на двох локаціях Волині. Загалом кажучи, останні два роки пошуково-ексгумаційні роботи проводили у щонайменше чотирьох місцях в Україні.
Водночас кількість польських заявок на проведення таких робіт значно більша. Впродовж 2025 року польський Інститут національної пам’яті звернувся із 26 запитами щодо пошуку та ексгумації поховань в Україні. За одним із них роботи провели, дев’ять заявок не погодили, а 15 на той момент залишались без розгляду. На початку 2026 року польська сторона повідомляла про намір поновити 24 запити, які стосуються понад 60 потенційних місць поховань.
Проте, крім історичної частини, задля злагоди в сьогоденні обидва народи мають уникати конфліктів та не піддаватись на провокації влади і окремих представників суспільства, вважає Мирослав Скірка:
«З боку Польщі необхідно радикально змінити спосіб комунікації про Україну та українців. Це стосується як представників влади, так і польської опозиції, принаймні тієї її частини, яка не є різко антиукраїнською, адже радикали й далі зберігатимуть це напруження. Другий необхідний крок – виразне й чітке акцентування на тому, наскільки присутність українців є важливою для польського суспільства та економіки.
Третій крок стосується України: вона має чітко транслювати, що Польща залишається надзвичайно важливим партнером і це партнерство необхідно продовжувати. Попри усе, в Польщі зараз безпечно перебувати. Нема такого, щоб українцям там було відверто небезпечно жити, хоча деякі люди дійсно стали обережніше використовувати українську мову в громадських місцях».
Говорячи про подальший розвиток польсько-українських відносин, Василь Павлюк наголосив на важливості практичного посилення так званого Люблінського трикутника:
«Польща є одним із головних стратегічних партнерів України в питаннях безпеки, економічної співпраці та європейської інтеграції. Водночас шлях України до Європейського Союзу і НАТО залежить передусім від наших власних реформ, стійкості державних інституцій, обороноздатності та підтримки всіх держав-союзників.
Особливе значення сьогодні може мати Люблінський трикутник. Україна, Польща та Литва вже створили цей формат, але тепер його потрібно наповнити практичним змістом, надати йому нового імпульсу. Кажу про постійно діючий координаційний механізм та конкретні спільні проєкти в оборонній, економічній, енергетичній, науковій та інфраструктурній сферах.
Люблінський трикутник не є альтернативою Європейському Союзу чи НАТО. Але він може стати ефективним регіональним форматом, який зміцнить усі три держави, посилить безпеку Центрально-Східної Європи та допоможе Україні швидше інтегруватись у європейський і євроатлантичний простір».
