Під час повномасштабної війни навколо концертів, фестивалів та інших відголосів мирного життя нерідко розгортаються жваві суперечки – мовляв, не на часі.
Нещодавнім прикладом цього у Львові стало святкування Дня молоді у Шевченківському гаю. Тоді коментатори у соцмережах розкритикували факт того, що одні веселяться, поки інші захищають країну на фронті. Проте думки розділилися: незгодні з попереднім твердженням висловилися, що навіть у такі темні часи люди мають право трохи відпочити.
На початку серпня у Львові відбувся фестиваль «Файне місто» – чи не єдина велелюдна музична подія на Заході України, яку щорічно проводять попри війну. До повномасштабного вторгнення росіян поціновувачі фестивальної атмосфери мали й інші варіанти: Zaxid fest, «Бандерштат», Respublica, «Тарас Бульба». А до початку війни у 2014 році – ще й «Підкамінь».
Тож як змінилася фестивальна культура під час війни та як музичні концерти стали майданчиком для допомоги Силам оборони – поговоримо у цьому матеріалі.
«Нашою задачею стало відтворити фестиваль у мініатюрі»
Формат фестивалів популярний не тільки завдяки можливості почути безліч улюблених виконавців та відкрити для себе щось нове. Багатьох приваблює його особлива атмосфера, єднання сотень чи навіть тисяч людей в окрему від всього світу «екосистему»: життя у наметах, вечори біля багаття, чудернацькі костюми – відчуття свободи та повної протилежності рутині.
В умовах війни цілодобові масові гуляння просто неба втратили свою актуальність, зокрема через обмеження комендантської години, а також це стало небезпечним.
«Під час воєнного стану ми не могли організувати наметові містечка. Але подумали, що не хочемо забирати в людей це прекрасне відчуття спільного даху над головою. Тому у готелях з’явилися «не наметові» містечка, «Сайлент Гілл» та «Беверлі Гіллс», як і на повноформатних фестивалях», – розповів Володимир Пасяка, співорганізатор «Файного міста».
Проте цього року можливість зануритися в атмосферу довоєнних фестивальних років все ж повернули: у парку «Знесіння» облаштували зменшену версію наметового містечка. Хоч організатори й переймалися, що таке рішення обурить містян.
«У 2023 році, коли ми відновили фестиваль після вимушеної перерви, нас звинувачували у «танцях на кістках» та казали, що це «не на часі». Тож коли повертали формат наметів у Львові, переймалися, що це стане тригером для людей. Однак, як бачимо, відвідувачі залишали багато позитивних відгуків, а місцеві не висловлювали претензій», – додав Володимир.
Важливою традицією «Файного міста» стали збори коштів на підтримку бригади «Азов». У 2022 році організатори почали займатися забезпеченням потреб тоді ще полку «Азов». Хоч на початку повномасштабного вторгнення було не до організації фестивалю, кожен вирішив застосувати свої навички та доступні методи.
Після оборони Маріуполя «Азов» за наказом вищого військового керівництва вийшов у полон. Як пояснює співорганізатор, не всі знали, що командування дало наказ відновлювати підрозділ за їхньої відсутності. Тож люди не розуміли, на що витрачають їхні донати.
Збори стали повільнішими, і тоді команда вирішила робити те, що вміє найкраще – організовувати концерти. Вони передбачали одразу декілька джерел надходження коштів – квитки та аукціони.
«У травні ми спробували перший фестиваль в укритті. Тернопільська міська влада заборонила проводити цей масовий захід, хоч у той день Почаївська лавра організувала у місті ходу на декілька тисяч людей.
Ми були змушені пропонувати відвідувачам повернення коштів за квитки. Благо, вони у нас дуже свідомі й майже ніхто не захотів. Люди залишили нам ці гроші для донатів. Потім на онлайн-трансляціях виступів вдалося зібрати ще 200 тисяч», – розповів співорганізатор.
Після конфліктів з місцевою владою «Файне місто» переїхало до Львова. За місяць в укритті !FESTrepublic провели ще один подібний фестиваль – вже з відвідувачами. А у наступні роки на його території розгорнулося справжнє містечко – з районами, декількома сценами та різноманітними локаціями.
«Наш формат не змінився: ключовим складником є те, що «Файне» – це віртуальне місто, а не фестиваль. Після початку повномасштабного вторгнення нашою задачею стало відтворити все максимально близько до оригіналу, але у мініатюрі», – пояснив Володимир.
У 2022 році «Файне місто» налічувало понад 18 тисяч унікальних відвідувачів. Зараз їхня кількість дещо менша: у 2023 році на фестивалі було 5,5 тисячі людей. Пізніше організатори зрозуміли, що можуть розширитися, тож у 2024 році було 6 тисяч, а у 2025-ому – 7 тисяч.
Зокрема, цього року за три дні вдалося зібрати понад 20 мільйонів гривень донатів на кейсеваки для 12 БРСПП «Азов» НГУ.
Крім щорічного фестивалю, команда організовує й тури гуртів – протягом року провели близько 200 концертів. Завдяки цьому вдалося скерувати ще 120 тисяч гривень на потреби бригади.
«Поки ми зосередили свої зусилля на іншому»
Як ми визначили раніше, чимало фестивалів з тих чи тих причин призупинили свою діяльність під час війни. Унікальним прикладом став «Підкамінь», який не проводять з 2014 року.
«Безумовно, Черчилль мав рацію, коли казав, що культуру треба підтримувати, бо інакше за що воюємо. Але є дуже різні виміри. Наша фестивальна концепція – три дні просто неба, українська рокова та фолькова музика, 20 тисяч людей в наметах. Відвідуваність була абсолютно безплатною, єдиним джерелом пропуску була вишиванка», – розповів співорганізатор Олександр Ганущин.
Він наголосив, що рішення відкласти наступний фестиваль до перемоги України було радше морально-етичним. А повномасштабне вторгнення Росії тільки запевнило їх у тому, що воно було правильним.
Олександр та декілька інших членів команди «Підкаменю» – Євген Швед, Андрій Жолоб та Юрко Вовкогон – доєдналися до лав Сил оборони.
Також творці фестивалю розпочали активну співпрацю з громадами Луганської області – проєкт «Змінимо Україну разом». Він передбачав культурний та освітній обмін регіонів. Творчі колективи зі Львівщини отримали можливість гастролювати Луганщиною та навпаки. Аналогічно у сфері освіти: львівські вчителі два тижні вчили луганських дітей, а луганські – львівських. Проєкт мав на меті подолати стереотипи щодо відмінності Сходу та Заходу.
«Ми все ще маємо запал провести ще один крутий «Підкамінь» після того, як відсвяткуємо перемогу», – підсумував Олександр.
Попри внутрішні чвари щодо доречності (чи недоречності) фестивалів під час війни, варто пам’ятати, що ми маємо спільну мету. Українська культура перейшла у найактуальнішу для наших трагічних реалій площину – допомогу війську та пам’ять про тих, хто віддав життя за країну.
