Люблю наші українські свята, зокрема Великдень. Це свято асоціюється в мене з дитинством. Як ми його святкували в селі у Карпатах, куди ми з батьками їздили. Українські великодні традиції – це живе поле. В кожної родини вони свої. Про це у розмові з «Львівською Поштою» зазначила етнологиня Леся Горошко-Погорецька.
«Львівська Пошта» запитала відомих львів’ян, які великодні традиції маємо берегти і плекати в часі війни.
«Серед збережених – випікання паски, освячення великоднього кошика, родинний сніданок на Великдень, гаївки на заході України, веснянки в іншій частині держави, Обливаний понеділок. Ці традиції варто берегти і плекати, бо це наше рідне», – каже співрозмовниця.
З її слів, в етнографічних записах є описи, що саме клали до великоднього кошика, але конкретної регіональної специфіки вони не мають. Традиційно збираємо в кошик паску, писанки, крашанки, м’ясо, ковбасу, сир, масло, тертий хрін з буряком або ж корінь хрону, сіль, зелень, свічку. Сіль освячували, бо її вважали сильним оберегом.
«Знаємо, що господині печуть паску в четвер або в суботу. Хтось пече двічі. Мовляв, як не вдалася в четвер, вдасться в суботу. Однак є записи, що на Львівщині і поза нашою областю паску могли пекти і в п’ятницю. Скажімо, є записи Жовківського повіту 1929 року, де зазначено, що у великодню п’ятницю не можна пекти паску, бо це великий гріх. Жінки з цього сповідалися. А оскільки є потреба сповідатися, значить, пекли паску в п’ятницю», – розповідає Леся Горошко-Погорецька.
«Є також записи з Турківщини: замішували тісто на паску також у п’ятницю. З однієї половини пекли паску, а другу відкладали на суботу, щоб також пекти паску, калачі та хліб», – каже співрозмовниця.
У кожному районі, ба навіть селі, можуть бути різні традиції. Чому? Бо є змішані шлюби. Кожен тлумачить традиції на власний розсуд.
«Є запис із Лемківщини, чому жінки могли пекти паску в п’ятницю: в цей день нічого не можна робити – всі йдуть до Плащаниці. Дозволяється виконувати якусь легку роботу в хаті, оскільки це спокійний день. Є багато настанов, що паску потрібно пекти в тиші, тож, відповідно, й пекли», – розповідає Леся Горошко-Погорецька.
Етнологиня каже, що особисто пече паску в четвер. Почала робити це у восьмому класі, тобто з 14 років.
«Я навчалася в Дрогобицькому педуніверситеті. Шість років мешкала на квартирі в пані Люби. Господиня мене дуже любила. Я вже давно печу паску за її рецептом. Вона сама мені його написала на аркуші паперу зеленою ручкою. Бережу цей рецепт, бо це такий сентимент! Торік пані Люби не стало», – зазначає вона.
Щодо крашанок, то любить традиційні – в цибулинні. Великодній кошик її родина освячує в храмі в суботу.
«Колись в українців були вірування щодо того, як і коли людина має прийти додому з церковної служби. Якщо швидше за сусідів доберешся, то швидше посієш зерно, обробиш городи, матимеш надію на хороший урожай. Але тепер так не поспішають», – каже етнологиня.
«Напередодні Великодня зичу Україні та українцям справедливого миру, а все інше надолужимо!», – акцентує Леся Горошко-Погорецька.
Повністю опитування до Великодня читайте за посиланням:
