Великдень для мене – це про наше органічне, українське, родинне, національне. Іван Франко писав: «Великдень – це у нашого народу велике, а насправді таки найбільше свято». Важливо дотримуватися традицій. Це випікання паски, освячення великоднього кошика, святкова літургія в храмі, великодній сніданок у родинному колі. Про це у розмові з «Львівською Поштою» зазначила Наталя Тихолоз, франкознавиця, директорка Інституту франкознавства Львівського національного університету ім. І. Франка.
«Львівська Пошта» запитала відомих львів’ян, які великодні традиції маємо берегти і плекати в часі війни.
«Насамперед варто берегти сам дух Великодня. Зберігати відчуття того, що Великдень щороку дарує нам надію та віру. З приходом весни все довкола розквітає, і особливо в часі війни ця надія нам дуже потрібна», – каже співрозмовниця.
З її слів, через війну українців може огортати якийсь песимізм, розчарування, але Великдень дарує нам віру, яка нас тримає.
«Великдень – це насамперед перемога життя над смертю. Маємо плекати в собі цю віру. Звісно, під час війни не всі мають змогу провести Великдень з родиною. Але маємо додержувати українських великодніх традицій, бо за це також воюють наші захисники і захисниці», – акцентує Наталя Тихолоз.
Співрозмовниця певна: святкування Великодня важливе не лише в контексті родини, але й у національному контексті.
«Тішить, що тепер проводять багато різноманітних майстер-класів з писанкарства, випікання паски. Це важливо, бо це те, що ми передаємо в спадок. Маємо показувати дітям, як треба святкувати Великдень, Різдво та інші свята, як це робили наші предки», – говорить Наталя Тихолоз.
«Будучи франкознавицею, досліджую, як родина Франка святкувала, зокрема, великодні свята. В часи СРСР нам намагалися нав’язати Франка-атеїста, соціаліста, безбожника. Натомість тема Великодня була присутня не лише на рівні досліджень, поетичних текстів, вона була органічно присутня в житті Франкової родини», – розповідає вона.
З її слів, в Івана Франка були різні Великодні: проведені в тюрмі та сповнені тяжких родинних випробувань.
«Перед самим Великоднем помер батько Івана Франка, тоді йому було дев’ять років. Потім він розповідав, що це був єдиний раз, коли в хаті запалася паска. Ще один тяжкий Великдень настав у 1913 році. На Страсному тижні, в понеділок, помер його син Андрій, у четвер його ховали. А вже у Страсну п’ятницю надійшла звістка, що помер Михайло Коцюбинський», – зазначає співрозмовниця.
Та навіть попри життєві випробування Франки завжди пекли паску, любили це свято.
«Знаємо, що освячували паски в церкві або ж інколи до них приходив священник. Родина обов’язково ходила на гаївки, зокрема під церкву Святого Юра. Великодні свята родина Франка святкувала у Львові або в селі. Франко писав, що там найкраще відчувається дух і енергія Великодня: біля церкви водять гаївки, дзвонять дзвони», – розповідає Наталя Тихолоз.
У 1904 році Франко на Великдень поїхав разом із Грушевським до Венеції та Рима. Повернувся звідти натхненний і сів за написання поеми «Мойсей».
«Згадок, що Франко писав писанки, немає, але нащадки його є знаними майстринями писанкарства. Серед них онука Галина Ключко, яка живе в Канаді. Її писанки на перепелиних яйцях зберігаються в музеї писанок у Коломиї. Їх є понад 30-ть. Нащадки Франка, котрі займаються писанкарством, мешкають і у Львові. Це Устя Гуменецька і Наталя Міліянчук. Їхні роботи – витвори мистецтва. У Домі Франка відбувся свого часу майстер-клас від нащадків Франка», – каже франкознавиця.
«Щодо традицій нашої родини, то в п’ятницю ми йдемо до Плащаниці у Винниках, де живемо. Печу паски щороку двічі – в четвер і в суботу. Так робила моя бабуся, моя мама, так роблю я. Пасок печу завжди багато. Було заведено, що пасками треба ділитися. Скажімо, коли до нас приходять гості або я йду в гості, то завжди несу свою паску. Ми обмінюємося пасками. Також печу маленькі паски для похресників. Наші троє дітей тішаться домашньою випічкою, тим ароматом паски на всю хату. Це так гріє душу, це вони запам’ятають на все життя», – наголошує співрозмовниця.
З її слів, великодній кошик родина освячує в суботу ввечері.
«Вдома робимо крашанки, традиційно в цибулинні. У кошик кладемо шинку, ковбасу, бурячки, хрін, сіль, прикрашаємо бушпаном, ставимо свічечку. Накриваємо кошик вишитою великодньою серветкою. Ще роблю солену плесканку із сиру та масла, яку запікаю в духовці. Це традиція моєї бабусі, яка була родом з Лемківщини», – розповідає Наталя Тихолоз.
У неділю вранці родина Тихолозів має традиційний великодній родинний сніданок. «І починається він з яйця, щедро посипаного тертим хроном. Кажемо тричі «Христос Воскрес! Воістину Воскрес!» і снідаємо. Любимо гаївки у Шевченківському гаю», – зазначає співрозмовниця.
Наталя Тихолоз наголошує: в часі війни потрібно цінувати кожен день, кожен Великдень, який тобі дарує Бог!
«Світле Воскресіння Христове треба святкувати і горнути до себе людей, горнутися до родини, до друзів. Ця енергія світла та щастя, добра, радості та надії потім нас тримає. В нас непрості будні, ми живемо в складний для України час, але вміємо цінувати свята і шанувати свої традиції. Наша найменша донечка Даринка вже не може дочекатися Великодня», – резюмує франкознавиця.
Повністю опитування до Великодня читайте за посиланням:
