Сьогодні, 29 квітня, виповнилося б 62 роки відомій мовознавиці Ірині Фаріон, яку було цинічно вбито у Львові 19 липня 2024 року. У Гарнізонному храмі відбулася поминальна служба, на могилі на Личаківському кладовищі вшанували пам’ять молитвою, донька і внуки висадили дерево і кущ троянд на вулиці Масарика, 3, на місці вбивства професорки Львівської політехніки.
Нагадаємо, що «Львівська Пошта» у лютому 2026-го до Дня рідної мови записала інтерв’ю з її донькою Софією Особою, яка розповіла й про те, якою мамою і бабусею була Ірина Дмитрівна для внуків Евуні та Дмитрика, яких так тепло називала своїми скарбиками.
«Мама виховувала мене сама. У садочок я не ходила – була з бабусями. Коли була зовсім малою, мама працювала на трьох роботах. Ми щороку їздили на море. «Дитина влітку має бути на морі», – казала вона і дбала про це. То дуже теплі спогади. Мама дала мені щиру любов, тепло і ніжно називала «птася», «моє золотко». У мене ніколи не було такого, що я боялася їй щось сказати, бо довіряла. Ми були як подруги», – розповідала Софія Особа.
З її слів, скарбиками для бабусі були її внуки.
«Евуня навчається в третьому класі, Дмитрик – у першому. Назвати донечку Евою запропонувала мама. Це ім’я означає «дар життя». Дмитрика ми з чоловіком назвали на честь дідусів. Мама дуже любила внуків, а вони її. Вона завжди допомагала мені з дітьми, гуляла з ними, багато спілкувалася. Завжди купувала їм іграшки. Навчила Евцю читати. Донечка багато чого успадкувала від бабусі, навіть характер. Вони обидві весняні», – каже донька мовознавиці.
З її слів, після вбивства Ірини Фаріон діти швидко подорослішали, стали більш самостійними.
«Вони зараз моя опора та найбільша підтримка. Діти дають мені силу і натхнення, люблю робити уроки з ними, читати казки», – зазначає Софія Особа.
«Стійкість і сила дітей у генах. Їм боляче, вони дуже сумують за бабусею. Пам’ятають її любов, голос, усмішку, обійми. Це такі цінні моменти для них. 19 липня був звичайним днем, ми готувалися їхати на море. Переписувалися з мамою. Ввечері ми з дітьми пішли у магазин. Коли я дізналася, що в маму стріляли, діти бачили, в якому я була стані. Сказала їм: «У бабусю стріляли, ми не їдемо не море». Ева і Дмитрик подорослішали в моменті», – мовить співрозмовниця.
«Я відвезла дітей додому і поїхала в лікарню. На жаль, через певний час мами не стало. Наступного дня вранці Дмитрик запитав, як там бабуся. Я відповіла, що бабуся тепер ангел і оберігатиме нас із небес. Син дуже плакав. Сказала і Еві, вона одразу не показала свого болю. Я запитала дітей, чи хочуть вони бути на похороні бабусі, чи нестимуть її портрети. Діти відповіли ствердно. Коли внуки на похороні Ірини Фаріон несли її портрети, я дуже хвилювалася, щоб вони їм з рук не випали. Було б тоді що писати і про що говорити… Та діти міцно тримали портрети бабусі у своїх руках. На похороні вони не плакали, трималися стійко», – розповідає Софія Особа.
Вона зазначає, що внуки й надалі гідно вшановуватимуть свою бабусю.
«Попри те що діти пережили, у навчанні вони старанні. Вимагаю від них багато читати і вивчати англійську», – каже співрозмовниця.
На запитання «Львівської Пошти», який найтепліший і найсвітліший спогад про маму, Софія Особа відповіла: «Найсвітліший спогад – це її усмішка і тепло. Пам’ятаю, як мама приходила до нас, пам’ятаю стукіт її каблучків. Ми завжди її так чекали… Пам’ятаю мамині обійми. Я би її обійняла і подякувала за все. Мама була дуже доброю, світлою людиною. На жаль, їй створювали негативні образи, які зовсім не відповідали дійсності. Комусь це було вигідно».
«Мамині дороговкази – ніколи не показувати слабкості та бути сильною; любити те, що робиш, і робити те, що любиш; оточувати себе своїми людьми, які цінують і поважають, людьми, для яких цінності, любов до української мови і любов до України є пріоритетом – справді мені допомагають. Мама завжди казала, що я добре виховую дітей, тож робитиму це й надалі», – резюмує донька Ірини Фаріон.
фото: Тетяна Штифурко, зі сімейного архіву Софії Особи
Повністю інтерв’ю зі Софією Особою читайте за посиланням:
