«Робота «Дотик», яка дала назву усій виставці, створена цього року з відпрацьованих боєприпасів, які мені передали з передової. Використав тут різні гільзи і головну касетну частину ракети. Вона була майже рівна, то я її вигнув і побив для композиції. Ця робота про силу духу. Про дотик вищої сили, який змітає все зло, знищує будь-які ракети», – розповідає мені скульптор на прощання. Отака історія створення однієї зі скульптур Ярослава Костка. Його першу персональну виставку я раджу оглянути до 3 вересня у Національному музеї імені Андрея Шептицького (а заразом і на виставку Примаченко заглянути ще раз). Як ви вже зрозуміли, сьогодні розповідаю саме про це для медіа «Львівська Пошта».
Лабіринт самопізнання
Хто ми? Що ховається в глибинах нашого єства? Як наше «я» взаємодіє з цим великим світом? Ці та ще десяток інших питань навперебій гуділи в моїй голові, поки я намагалась з усіх сторін роздивитись чудернацькі роботи Ярослава Костка. Їх 10, вони створені в період з 2016 по 2024 рік з бетону, штучного каменю, алюмінію, полістоуну, гіпсу. Найдавніша – інспірована Шевченком «Причинна». Найновіша – вищезгаданий «Дотик». Вони поруч. Перша починає історію, остання закінчує її.
Експозиція вибудувана на позір просто. Але так видається, доки ти не зачепишся поглядом за роботу. Хоч яку. Бо тут – все, ти попався, глядачу! Навіть не зчулась, як полетіла, немов Аліса, тунелем пам’яті в кролячу нору. Це, здається, найкраще порівняння із тим, як працюють ці скульптури. Я собі й не уявляла, що в холі нацмузею за допомогою десяти скульптур можна створити такий лабіринт самопізнання. В ньому можна загубитися на добрих кілька годин. Правда, я аж так довго там не блукала, бо ретельно розгледіти такі витвори на відкритті виставки нереально. А на цей вернісаж збіглося стільки творчого люду, що головним моїм завданням було якось маневрувати в, без перебільшення, натовпі.
Від Пінзеля до кураторства
Поки гості події вишиковувались в живі черги, щоб зробити світлини скульптур та сфотографуватись з ними, я вихопила на розмову кураторку виставки Івону Лобан. Аж ніяк не хочу применшити її широкої мистецької душі, але де Івона, там має бути Пінзель (так було з виставкою Ганни Криволап). Професійна інтуїція не підвела: виявилось, що на виставці є робота, інспірована цим містичним скульптором. Це «Звільнення» в дальньому правому кутку від входу.
«У 2017 році я розпочала проєкт «Під зорею Пінзеля». То була пишна подія на тоді ще «Форумі видавців» – концерт, показ моєї колекції одягу, виставка картин і скульптур. Зібрала все на раз, бо пропагую змішання різних видів мистецтва для підсилення однієї теми. Захід вдався, тож на емоціях я пообіцяла скульпторам окрему виставку. Не без перешкод, але зробила її. Нас на місяць прийняла Львівська опера. Виставка вдалась фантастичною! 12 скульпторів, 14 робіт з найрізноманітніших матеріалів: кераміка, алюміній, бронза, палене дерево, скло», – захоплено розповідала мені кураторка.
Але який стосунок це має до Ярослава Костка? Разом з друзями з Органного залу Івона вигадала конкурс. На їхньому музичному сайті голосуванням дві тисячі людей обрали переможця. Майже половину голосів віддали саме за «Звільнення» Ярослава Костка. «Для мене ця робота про тлінність тіла і безсмертність душі та творчості. Я б теж за неї проголосувала, бо вона демонструє сутність Пінзеля. Вважаю його наймістичнішим скульптором: ми не знаємо про нього майже нічого, але маємо його унікальні творіння», – веде далі співрозмовниця.
І додає: «Ярослав надзвичайно багато читає, це відображається в його філософських роботах. Це не ремісництво, кожна його скульптура має глибокий зміст, розповідає про людську сутність і характер. Знаю, що Ярослав задумав, щоб ці роботи колись були в просторі – у парках, на вулицях, а не тільки в такій камерній обстановці. Сподіваюсь, що це втілиться після війни».
Монументальність і благодійність
Івону висмикують з розмови якісь чергові знайомі, а я ловлю винуватця дійства і прошу розповісти про дві роботи на вибір. Він пояснює: «Блукання» – це вільна асоціативна пластика в зрозумілому фігуративному вирішенні. Вона про екзистенційні пошуки, намагання зрозуміти себе і навколишній світ, взаємодію внутрішнього і зовнішнього. «Шлях всередину» розповідає про самозанурення, спробу пізнати себе, свої власні прагнення і відчуття. Це певна розумова медитація, відтворена пластично в скульптурі».
Цій залі виставка особливо пасує, наче для неї створена. Скульптор зізнається, що коли планував її, то розглядав тільки цей простір, який підходить за площею, розміщенням скульптур в ньому. Як на мене, ці роботи добре виглядали б у масштабі, на вулиці. Виявляється таким є й бачення Ярослава Костка: «Коли творю скульптури, закладаю відповідні пропорції. Тож за ними можна робити й великі об’єкти публічного мистецтва. Хоч п’ять метрів заввишки, хоч 10. Окрім «Причинної», яка є станковою і пасує для інтер’єру. Всі решта можуть бути екстер’єрними, мають монументальний потенціал».
З розмови дізнаюсь, що деякі з представлених на виставці робіт мають власників, автор їх позичив їх для експозиції. Ці скульптури купили на аукціонах, зокрема й благодійних. До прикладу, «Зародження» придбана на аукціоні проєкту «Споріднені» від благодійного фонду «Рідні», який опікується сиротами та дітьми з неблагополучних сімей. А «Дотик» створений для благодійного фонду «Друзі ЛНАМ». Він акумулює кошти на соціальні, академічні та іменні стипендії для студентів, ремонт гуртожитків. А ще, щоб корпуси академії стали доступними для людей з інвалідністю.
Чому саме для Академії мистецтв? Все просто: Ярослав навчався в ЛНАМ, а тепер викладає там скульптуру. «Сам не помітив, як скульптура мене засмоктала (Сміється). Йшов до неї по життю, вже 20 років з нею. Змалечку щось малював, потім пішов в художню школу. Займався не лише скульптурою, а й живописом, рисунком. Та поступово обрав саме її, до цього найбільше душа лежала».
