«Часом зрештою я заплутувалась аж так, що вже не пам’ятала, якою мовою мала говорити. І перекладала з української на українську чи з польської на польську». Знайомо? Це лише один з багатьох трафунків, які письменниця і літературознавиця Галина Крук переживала на BookForum. Співрозмовниця поділилась ним для нашого із медіа «Львівська Пошта» та «Культурою на РАЙОНі» спецпроєкту «Невідома історія у семи спогадах» до 33 BookForum за підтримки Українського культурного фонду.
Галя стала другою героїнею відеоциклу. У ньому вона згадує: якось запрацювалась так, що не прийшла на власне нагородження. Було соромно, але кошторис сам себе б не написав. Хочете дізнатись більше про залаштунки BookForum, про які не пишуть і не розповідають на публіку? Тоді цей проєкт саме для вас.
До 33-річчя фестивалю ми записали добірку теплих, неформальних розмов із його учасниками та гостями. Вони творили і продовжують творити історію BookForum, розуміють його значимість і вплив на нас, Львів, літературну та книжкову спільноти, Україну. Сім днів – сім відвертих історій, які створюють своєрідний зворотний відлік до головної книжкової події року. Фінальна розмова вийде у переддень 33 BookForum, а сам форум триватиме з 10 по 13 вересня.
Таке враження, що BookForum був завжди
Я насправді не пам'ятаю, коли вперше потрапила на форум. Точно ще коли була студенткою, у перші роки BookForum – 1994-1995-й (до 2018 року ще Форум видавців, але щоб не плутати вас, називатимемо за сучасною назвою). Це було таке дійство, до якого хотілося прийти, долучитися. Спочатку молодих авторів не дуже залучали, потім ми ставали модераторами або десь щось організовували.
За час форуму я виконувала дуже різні функції. Якогось року навіть була прессекретаркою журі форуму – це була незвична роль для мене. Бувало, організовувала якісь кластери. Або курувала, як-от фестиваль Лема. Це були геть різні досвіди. І, звісно, всюди доводилося бувати письменницею, і перекладачкою теж.
У мене таке враження, що BookForum був завжди. Я не запам’ятала собі першого враження, входження у нього. Щороку це було по-інакшому. Наступні враження частково записувалися поверх попередніх, щось переписувалося. Пам’ятаю дуже яскраві моменти, різні ролі, погодні умови, кумедні ситуації і виклики. Та як BookForum стався зі мною вперше, я не запам’ятала.
Лайфхак, як проґавити власне нагородження
Найбільшими викликами на форумі для мене були організаційні. Як письменниця я чуюся краще, ніж як організаторка, коли доводиться відповідати за різних людей. Бо письменники зазвичай – не дуже організовані люди. Тож у роки, коли я займалася якоюсь організацією, могла й не бачити інших подій, напрямків, кластерів.
Таким був і рік, коли курувала фестиваль «Місто Лема». Тоді навіть не прийшла на офіційне відкриття, на якому мене нагороджували… без мене. Я й не знала, що отримаю, здається, спеціальну відзнаку за дитячу книжку. Потім було соромно, але в часі відкриття я була зайнята складанням кошторисів.
BookForum ріс. Спочатку він мав досить обмежену кількість подій із акцентом на видавцях, книжкових стендах ярмарку. Згодом став фестивалем, який був мені цікавішим, бо на нього приїжджали письменники, яких я часто модерувала чи перекладала. Інколи на зустрічах доводилось і модерувати, і перекладати з польської чи на польську. Часом зрештою я заплутувалась аж так, що вже не пам’ятала, якою мовою мала говорити. І перекладала з української на українську чи з польської на польську.
Перша Ніч поезії і музики. Один диван на поета і перекладача
Формати на BookForum були й надзвичайно цікаві. Тішуся, що я теж долучилася до їх появи. До прикладу, в 2003 році ми з Остапом Сливинським були на стипендіальній програмі Gaude Polonia. І там придумали, що організуємо на форумі Ніч поезії і музики. Задум втілили того ж року: я відповідала за поетів, Остап – за контакти з музикантами. Було дуже складно всіх зібрати, а потім декого непросто було випровадити зі сцени. Бо люди доривалися до мікрофона і хотіли читати всю свою творчість, а не кілька хвилин.
В ті часи на BookForum був особливий дух. Приїжджало дуже багато молодих авторів, функціонувало оце літературне середовище, де люди знайомилися між собою. Це не єдина частина форуму, вона завжди була другорядною порівняно з книжковим ярмарком. Але саме вона мені завжди була найцікавішою.
Ще тим організаторським викликом із форумних реалій було, коли ми домовлялися про вечори у львівських кав'ярнях. Деякі з них своєрідно розуміли надання простору. Попри те все, могли не вимикати кавових машин. А хтось казав, мовляв, ви собі тут у куточку почитайте, але не заважайте нашим відвідувачам. Цікаво було спостерігати, як Львів кав'ярняний з часом інтегрувався у BookForum.
Спочатку молодих авторів, які приїжджали на BookForum, ніхто не селив. Це з розряду спогадів «є що згадати, нема що розказати». Поділюсь одним із таких – із років, коли я жила на Цитаделі, недалеко від форуму. На BookForum приїхали перекладач Жадана Міхал Петрик і поет Дмитро Лазуткін. Довелося прихистити їх у себе, але спати вони мали обоє на одному дивані, бо не мали де заночувати.
Між двома класиками. Хто залишився за кадром BookForum
Люди росли разом із BookForum. Покоління авторів 2000-х, 2010-х знайомилися зі старшими колегами саме на форумі. Якось я брала участь у читацькій дискусії в межах акції «Третій вік: задоволення від читання» для старшої аудиторії. Довелося тоді сидіти між Романом Іваничуком і Валерієм Шевчуком, нині вже покійними. І це такий дивний досвід, відчуття. Бо сидиш між двома класиками, твори яких вчила в школі, а тепер ти вже серйозна письменниця.
На BookForum завжди багато неформального спілкування. Ми запрошували сюди іноземних авторів, які були нашими знайомими. Тому мали домовлятись із ними, опікуватись ними. На особистому факторі трималося дуже багато всього. То як відділити BookForum від цього особистого внеску? Команда форуму, звісно, працювала, але вона була невеликою і не могла закрити усі потреби.
У деякі роки доводилось не тільки домовлятись з авторами та організовувати їм зустрічі, але й здизайнувати афіші, роздрукувати і розвішати їх по навчальних закладах. А ще – домовлятись про місце проведення подій і вести їх. Багато авторів, перекладачів та інших людей залишалися за кадром цієї організаційності. Та вони були моторчиками BookForum, допомагали команді.
Ніякої поезії тут не буде?!
BookForum знаходив вихід на різні середовища. Багатьом іноземним авторам і гостям було цікаво, як він настільки інтегрований у життя міста. BookForum був розлитий по місту, розкиданий по різних локаціях. Іноземці виходили на вулицю і натрапляли на білборди зі своїм фото. А потім заходили в кав’ярню, де їх усі впізнавали. Для багатьох закордонних авторів це був новий і несподіваний досвід. Такою популярністю не всі тішилися.
Для українських авторів BookForum відіграв дуже важливу роль. Особливо в ті роки, коли ще не було «Книжкового Арсеналу», інших тепер відомих ярмаркових і фестивальних форматів. Люди приїжджали сюди з інших міст і творили зріз цілої України. Ми тоді не мали візитівок, їхній друк був розкішшю. І саме форум давав можливість познайомитися у цих середовищах, поспілкуватися, придумати спільні вечори, проєкти.
Запам'ятала одне зі своїх читань у «Дзизі», на яке потім читала відгук. Тоді за компанію з нами послухати виступи прийшли колеги з Данії. Ми зайшли на другий поверх, а там стільки люду, що до місця, де мали виступати, неможливо було дійти. Довелося переступати через сидячих, лежачих людей. Один данець потім описував це так: «У залі тривало неформальне спілкування, як у клубі. Стояв такий гул, що я подумав: ніякої поезії тут не буде». Але коли я почала читати, ця фестивальна молодь, яка була на своїй хвилі, вмить стихла. Аж так, що він чув, як у залі дихають люди. І це було настільки незвично.
До сьогодні я здивована цим. На той час ми багато що сприймали як належне, як таке, що існує всюди. А закордонні автори давали нам можливість побачити це іншими очима. І зрозуміти, наскільки цікавим є цей простір, атмосфера, можливість живого спілкування.
Трансформація BookForum, або Чому літературі потрібен живий контакт
BookForum переживав різні етапи. В роки виникнення він був просто необхідністю. Бо не було інфраструктури, ринку, де можна було мати доступ, продавати і купувати книжки. Для багатьох людей із різних кінців України BookForum ставав особливим місцем. Тут можна було все побачити, помацати руками, зустріти автора, взяти автограф. Навіть дізнатися, що такі книжки існують.
Та інфраструктура розвивалася, з'являлося щораз більше цього, альтернативи BookForum. Кожного року я була більш чи менш причетна до нього, і ми збиралися організаційним осередком. Виникали дискусії, питання, що робити, чи потрібна форуму ця частина книжкових продажів. Бо інфраструктура була, під час ковіду і пізніше в людей з'явилися звички купувати книжки в інтернеті. І для цього вже не було такої потреби їхати на BookForum.
З кожним роком літературна частина і книжковий ярмарок розшаровувалися. Не знаю, як зараз, бо, як розумію, BookForum переживає трансформацію. Вже не перший рік тривають пошуки місця, яке йому доречніше займати в цьому процесі. Мені дуже хочеться, щоб BookForum залишався місцем обміну ідеями. Щоб наш літературний процес не обмежувався лише літературним ринком. Щоб мовилось не лише про продажі, авторські права, комерційний вимір.
Література насправді потребує цього середовища, спілкування між читачем і автором, яке мусить бути живим. Воно є через книжку, в інших форматах, але на форумі я ціную саме можливість живого контакту. Перспективи сумні, бо це умовність – залишатися порівняно безпечним західним містом. Безпекові питання важливі і будуть щораз важливішими, ризики зростають.
Події на 33 BookForum і побажання
Цього року на BookForum я матиму кілька подій. Буде читання віршів, кілька важливих дискусійних форматів. Також буде презентація збірника лекцій Незалежності, одну з яких у 2022 році читала я. Там у нас зірковий склад. Цікаво подивитись, як цей формат трансформувався за роки великої війни. А ще для мене дорога подія пам'яті Віки Амеліної, що складатиметься з віршів і текстів, присвячених їй. Важливо пам'ятати і вшановувати тих, хто вже не з нами. Хто береже нас десь, бодай у тому форматі, в якому може.
Мені дуже хочеться, щоб BookForum знайшов свою нішу і продовжував нас радувати ще багато років. Радувати тим, що ми, як автори, матимемо можливість виступати, як читачі – слухати. А як люди, які хочуть прийти і поспілкуватися з тими, кого давно не бачили, матимемо можливість живого спілкування. Бо зараз нам насправді дуже важливо зберігати той простір, який дає нам сили, стає для нас осередком підтримки. Зберігати ту взаємодію, з якою ми можемо вийти трохи цілішими і живішими, ніж були до того.
Хочу побажати собі, нам усім і BookForum, щоб ми могли ще довго тішитися цим святом зустрічі, спілкування, книжки. Щоб Львів ще довгий час мав своєю родзинкою форум. Щоб ми повернулися до тих часів, коли на нього приїжджає дуже багато іноземних гостей. І потім вони пишуть свої захоплені відгуки, розповідають про Львів. І ще не раз повертаються до Львова після того, як відкрили для себе це місто через участь у BookForum. Це важливий момент, і я думаю, що ці часи настануть.
Організатор фестивалю – ГО “Форум видавців”. 33 Львівський міжнародний BookForum підготовлено за підтримки Українського культурного фонду в межах програми «Флагманські події», Міжнародного фонду «Відродження», канадської недержавної організації «Українсько-Єврейська Зустріч», Львівської обласної військової адміністрації та Львівської міської ради.
Під час фестивалю проводиться збір на підтримку бригади «Хартія». Вхід на всі події – вільний і безоплатниий.
