Хотіли б дізнатись залаштунки BookForum, про які не пишуть і не розповідають на публіку? Тоді наш із медіа «Львівська Пошта» та «Культурою на РАЙОНі» спецпроєкт «Невідома історія у семи спогадах» до 33 BookForum саме для вас. До 33-річчя фестивалю ми записали добірку теплих, неформальних розмов із його учасниками та гостями. Вони творили і продовжують творити історію BookForum, розуміють його значимість і вплив на нас, Львів і літературну та книжкову спільноти, Україну..
Сім днів – сім відвертих історій, які створюють своєрідний зворотний відлік до головної книжкової події року. Фінальна розмова вийде у переддень старту 33 BookForum, який триватиме з 10 по 13 вересня.
Відкриває цикл Таня Пилипець – директорка Львівської обласної бібліотеки для юнацтва імені Романа Іваничука та Всеукраїнського форуму військових письменників. А на цьому BookForum ще й кураторка кластеру воєнної літератури. Її історія – суцільний експірієнс. Вона веде від студентського волонтерства у 1990-х і кулуарних жартів до костюмованих перформансів та дуже серйозної розмови про літературу під час війни.
Волонтерство, експерієнс та «шкурна ідея» на укрсучліт
Мій перший спогад про BookForum (до 2018 року ще Форум видавців, але щоб не плутати вас, називатимемо за сучасною назвою) – це або другий, або третій курс. Не можу направду зініціювати собі в часі, але це точно була середина студентства. Пам’ятаю, як паралельно поєднувала участь у BookForum та підготовку студентського екватора. Це був дуже цікавий експірієнс!
Потрапила я на форум як волонтерка. Тільки тоді я ще не знала, що є така функція – волонтерити. Для мене, як українського філолога, доторкатися до живої літератури було за честь. Це було важливо і для мене, і для моїх друзів. Це був 1993-й або 1994 рік. Тобто про волонтерство ми ще нічого не знали, але вже були волонтерами.
Була в цьому і шкурна ідея. Я хотіла знайти собі об'єкт для того, щоб писати курсову по укрсучліту, в який ніхто тоді не вірив. Понад те, будучи з BookForum усі ці роки, я з часом переконала друзів-випускників філфаку, що укрсучліт таки існує. Дехто з них потім увійшов гучними іменами в цей процес. Але на момент нашого навчання було багато питань до того, як встоїть українська література взагалі.
Я – перший курс з нової незалежності, і українську філологію вибрала, озираючись на цю подію. Хоча до цього планувала бути адвокаткою чи юристкою. Але оце все в мені поєдналося, і на BookForum було дуже багато ресурсу для цього.
«Вивих», львівський вайбик та вино з авторами
Мабуть, враження від перших BookForum по емоційному напруженню могла перебити тільки моя участь у фестивалі «Вивих». Нещодавно ми з Сергієм Жаданом згадували це і зрозуміли, що «Вивих» також був базою з BookForum. Автори, які відчували на BookForum цю львівську атмосферу, чи той «вайбик», як ми тепер кажемо, кльово проявляли себе на «Вивиху». Але «Вивих» не вижив, а BookForum зміг, чому я дуже тішуся.
Якщо дуже по-чесному, тут зіграли два фактори. Перший – живе спілкування. Десь із третього курсу я вже активно спілкувалась із Сергієм Жаданом, з Галею Крук, яка була моєю однокурсницею. Вони творили навколо себе середовище, яке мені було абсолютно комфортне. Воно приємно вражало, хоч первинно не було моїм, бо на філфак я прийшла доволі симптоматично. Другий фактор – це те, що автори, які приїжджали, активно спілкувались, пили з нами вино, ходили на перекури. Відповідно, я бачила, що це абсолютно живий організм, хоч і зі своїми складними рисами характеру. Відчувала це вже тоді. А в усе живе я вірю.
Чудопродукт Лесі Коваль і «BookForum уже не той»
На BookForum рівність між видавцем, читачем і автором – абсолютна. І Леся Коваль активно говорила про цей трикутник. Ще від перших подій, коли вони з командою однодумців створили цей чудопродукт. Вони підійшли з бізнес-поглядом до книжкового життя.
Мені ця модель дуже подобається. Ніхто один одного не опускав до якогось рівня. Всі намагалися піднятися. Оця рівність була у висоті. Я не кажу, що це якась висока полиця, і треба було лишень у напрасованому смокінгу ходити. Але будь-який контакт на BookForum – це було про рівняння на вищий щабель. Ніколи не було так, щоб тебе хтось хотів потягнути вниз. Так на BookForum залишається дотепер, і ми маємо це втримати.
На всіх BookForum я була задіяна в тих чи інших активностях. І якщо буду активна до 40-го ювілею, то хай слоганом буде «BookForum вже не той». Це просто ідеальне кредо, і це абсолютна правда! Я завершила університетське навчання у 1997-му, а в 1999-му вже точно чула цю фразу. Фестиваль тільки-но став підлітком, переживав переламний момент – і вже був «не таким».
Кому й чого там не вистачає, я не знаю. Мені теж на кожній події чогось бракує, але це щороку приводить мене до головної думки: це живий організм. А він не може бути ні досконалим, ні ідеальним. Ніхто не вимагає від живого, складного організму, який випродуковує для нас сенси, якоїсь ідеальності. Бо ідеальність для мене дорівнює стерильності, а стерильність – це фінал, фініш.
Тому хай він щоразу буде «не таким», «уже не тим». А ми, як ті діди і баби, сидітимемо на якомусь 50-му BookForum (що цілком осяжно для мого віку), хитро посміхатимемося і казатимемо: «BookForum уже не той». Хай це буде слоганом. Розумні люди все зрозуміють, зайві пояснення тут недоречні.
«Навколокнижна дама» і львівська родинність
Я можу говорити й глобальніше – від імені бібліотечної спільноти. Бібліотечний кластер на форумі існує дуже давно. Згадаємо, що я в цій професії опинилася саме завдяки BookForum. Не планувала бути бібліотекаркою, хоча й виросла в бібліотеці. Але жити біля книг і бути оцією «навколокнижною дамою» мені дала можливість саме моя робота.
Унікальність форуму не тільки в тому, що він першим задав тренди. До прикладу, мати фокусну тему чи сенсовий набір загальнолюдських понять, які транслюються через книги. Це зараз роблять усі книжкові та мистецькі події. Для мене BookForum має унікальність саме в тому, що у Львові кожен, хто до нього долучався, ставав частиною родини. Такої родинності не може дати жоден інший книжковий фестиваль.
Зараз я є керівницею ініціативи «Книжкова толока» – це фактично міні-BookForum, які ми організовуємо навіть у дуже маленьких громадах. Це особливе знаття, що люди, які приїхали продавати, купувати, читати чи виступати, – це все одна родина. І воно базується на неословлених цінностях, які нас міцно зв’язують.
Ця родина може сперечатися, інколи навіть сваритися. Мені дуже важливо, коли є літературні суперечки, бо література мусить будити мозок і лоскотати нерви. Коли ти маєш цю живу емоцію – суперечки й сварки будуть. Хай вони будуть! Без них не буде продукуватися щось нове, ми не перейдемо на інші щаблі.
Гіпервідповідальність Львова і лідерство BookForum
Пам’ятаю алюзію на BookForum як 30 сходинок. Іти вверх – це кльово, але форум може вести не тільки вгору, він веде в різновекторний світ літератури. Для нас стало надзвичайно важливим, коли про українську літературу почали говорити спершу у Східній Європі, потім загалом у світі. Зараз це взагалі питання номер один.
Мені здається, BookForum має бути тут лідером. Делікатно, але наполегливо показувати світові сучасну літературу та здорову українську класику. Ця тенденція йде саме зі Львова і тут підтримується, незважаючи на те, що Київ має дуже потужні проєкти. Я завжди за здорове конкурування. Бо те, що робить Львів, абсолютно точно неможливо зробити в Києві, і навпаки. Та, зважаючи на теперішні умови, Львів має відчувати гіпервідповідальність за умовну безпеку. Її тут усе-таки більше, ніж у Києві, особливо останні пів року. Попри все, книжковий Київ живе. І Львів у книжковій індустрії має бути йому братом, плечем.
Приколи, проколи, шок Бегбедера і бікіні для Вишневського
Особливості позакулісного життя BookForum – окрема тема. Леся Коваль попри свою на позір стриманість і суворість ніколи не ховала якісь проколи. Вона не загортала їх у папірці, як це люблять робити галичани. Навпаки – делікатно виносила на обговорення і не соромилася проговорювати проблеми зі спільнотою. Тому всі ці приколи і проколи BookForum добре знали, відкрито обговорювали і робили з них добрі меми.
Про Фредеріка Бегбедера ми домовлялися поза лаштунками не розмовляти, але жартували всі. На одній із вечірок Софія Челяк повідомила йому, що я – бібліотекарка. Я спричинила справжній шок Фредеріку, бо поводилася абсолютно нормально, як і годиться на Ночі поезії та музики. Точно не стояла в кутику з томиком Шевченка в руках, а танцювала й підспівувала. Його це неабияк вразило, а мені дало розуміння, яке міг подарувати тільки BookForum. Навіть у Європі, у ситій Франції, бібліотекарі досі живуть у світі кліше. На іншій платформі я б цього не побачила, це дало мені можливість стати ще сміливішою.
Були й веселі історії з дрескодом. Януш Вишневський приїхав до нас на хвилі популярності перекладів своїх перших романів. Його «Самотність у мережі» – унісекс-роман, але саме жінки неймовірно підняли цю книгу на хвилю успіху. Тож коли Януш приїхав презентувати книгу «Бікіні», його фан-група вирішила прийти на прем'єру в бікіні! Видавці часто притримують книги спеціально під BookForum, і не всі встигають прочитати анотації. На щастя, координатори вчасно скинули нам опис. Ми зупинили дівчат, дізнавшись, що там ідеться про атол Бікіні як алюзію на мінливість нашого світу.
Але з того візиту є й не дуже весела історія. Януш тоді розповідав нам, що рано чи пізно доведеться вести діалог із «лаптеногими». Це був десь 2015 чи 2016 рік. Він мав право про це говорити, адже розповідав про поствоєнний світ. Там після Другої світової зійшлись ворогуючі Польща та Німеччина і мусили шукати порозуміння. Але нам слухати це було дуже боляче, адже наша рана тоді тільки починала ятритися.
Як корова Контрибуція допомогла пролізти в еліти
Дуже цікавою є дитяча складова BookForum, вона завжди є і цього року буде, хоч маємо й окремий Дитячий BookForum. Коли святкували 80-річчя Всеволода Нестайка, я поїхала до нього на святкування в костюмі корови Контрибуції. Була в Національній дитячій бібліотеці й думала: як мені потрапити туди, в ці еліти?
Костюмована роль – завжди безпрограшний варіант. У мене був кльовий костюм, була бомбезною коровою Контрибуцією! Я вирішила використати цей образ і тоді, коли Нестайка вшановували на BookForum. Щоправда, скористалася ним, не враховуючи, що буду долучена ще й до офіційних заходів. Але костюм можна було трохи варіювати, і це врятувало ситуацію.
А от коли ми робили ходу літературних героїв із дітками та школярами різного віку, їх треба було якось скоординувати. Йти з дітками дорослому в чорно-білому костюмі не дуже цікаво. Тому я вирішила сконцентрувати увагу дітей на собі. Це був пік слави, бо одягнулася в костюм Фіони (зі «Шрека»)! Діти мене обступили, ми пройшлися через усе місто, зібрали навколо себе безліч журналістів.
Але потім мене, прямо в зеленому гримі, запросили поговорити на серйозну тему: трикутник «читач – видавець – автор». А зелений грим не так просто змити! Я питаю організаторів: «То нічого, що в мене вуха зелені?». А вони кажуть: «Так природно, це абсолютно ваше!». Я їм на те: «Добре, може, я хоч перуку зніму і вологими серветками трохи обітруся».
Це теж ілюструє функціонування BookForum: ти заходиш у його води й почуваєшся там як риба в чистій воді. Бувала купа речей, коли форум мене ображав. Коли мені щось не підходило, я внутрішньо протестувала й відсторонювалася. Але це знову ж свідчить про те, що це сімейна історія. Скільки разів ми сварилися з братами, сестрами, батьками, друзями? BookForum для мене – це трошки доросліший друг, трохи розумніший за мене. Навіть дуже сильно, бо це колективний розум.
Європейський досвід та польські сеньйори
Неймовірним досвідом стало те, що після Помаранчевої революції BookForum відправив невелику команду книголюдей до Варшави. Ми розмовляли про те, як люди, книги, освіта і студенти підіймають революції. Там були представники європейських країн, де відбувалися мирні або умовно мирні революції.
Поляки дуже уважно нас слухали. Їм було цікаво, як Україна, фактично втративши національну освіту, змогла виховати таких національно свідомих студентів. Вони самі ж знаходили відповідь: можливо, це домашнє виховання та книги. Бо книги завжди залишаються простором для того, щоб робити вибір і розвивати критичне мислення.
Там я отримала дуже різний і жорсткий досвід. Ту подію проводило Міністерство культури і Міністерство соціальної політики. Останнє допускало на зустрічі польських сеньйорів (літніх людей). І от вони мали багато гострих питань до молодої жінки зі Львова. Цей досвід був для мене життєво необхідним. Де б я його отримала, якби не команда BookForum?
Втретє згадаю Лесю Коваль і більше не буду, щоб це не виглядало нав’язливо, хоча щиро люблю її за безкомпромісність та інколи навіть жорсткість. Це вона обрала бібліотекарку, яка працює на дитячому абонементі й не є лідеркою у громадській активності. Неймовірно дякую їй за це. Я в книжковому світі є об’єктом, який вона багато в чому творила. На моєму прикладі дуже кльово видно, як можна розвиватися на, у і разом з BookForum.
Від дитячих книг до адвокації перемоги
Я думала, що всю кар’єру в бібліотеці буду працювати з підлітковою та дитячою літературою, організовуватиму «Ночі в бібліотеці». Це дуже відповідальна робота, бо працюєш з кращими дітьми-читачами України. Це неймовірний досвід, і спогади про нього зігрівають у темні ночі в складних поїздках під сиренами та ракетами.
Та спіраль закрутилася інакше. Краще б війни не було і вона так не заверталася, але зараз на BookForum я очолюю кластер воєнної літератури. Він називається «Війна і ми(р)» – це алюзія на давню книгу Сергія Пантюка, написану задовго до модернової російської агресії. Вона про його досвід служби в Совєтській армії в часи одного з конфліктів зламу 1991–1993 років. Коли я читала цю книгу, то панічно боялася таких картинок в Україні. І от я до них дожила.
Моя трансформація була неминучою, але треба було кілька років роботи в полі ветеранської літератури, щоб мені довірили цей напрям. Дев'ять років проведення Форуму військових письменників дали мені такий карт-бланш. Молода команда організаторів BookForum настільки довіряє моєму експертному погляду, що я намагаюся працювати ще більш віддано.
Колись ти модерувала процеси з дітками в костюмі Фіони, а зараз – найважливішу подію форуму, присвячену адвокації слова «перемога». Ми говоритимемо про це з військовими та ветеранами, долучивши проактивну цивільну частину суспільства. Мене лякає, що крайні два роки ми зовсім усунули слово «перемога» з лексики, бо нам «незручно».
Ми можемо тут цитувати Сергія Жадана, Ліну Костенко, як мова діє з пам’яттю і з реаліями. Але для військових це дуже тригерно: коли ми перестаємо говорити, ми перестаємо вірити. Все, що не промовлено, перестає бути реальністю. Ми перестали в якийсь момент розуміти, якою має бути перемога, і говорити про неї осяжно. Тому на BookForum хочемо взяти цієї лексики від наших найважливіших захисників, які пишуть.
Побажання BookForum
Для мого дорогого Львівського міжнародного 33-го BookForum (маємо обов’язково фіксувати цю назву) в мене є одне побажання. Щоб 35-й BookForum ми зустрічали абсолютно світським. Щоб я повернулася до свого стабільного стану вечірок, читань поезії до ранку. Щоб ми зовсім не мали нагоди говорити про щось страшне. Максимум, щоб обговорювали – у яких звільнених містах Донеччини, Луганщини чи Запорізької області ми будемо проводити наші наступні події.
Організатор фестивалю – ГО “Форум видавців”. 33 Львівський міжнародний BookForum підготовлено за підтримки Українського культурного фонду в межах програми «Флагманські події», Міжнародного фонду «Відродження», канадської недержавної організації «Українсько-Єврейська Зустріч», Львівської обласної військової адміністрації та Львівської міської ради.
Під час фестивалю проводиться збір на підтримку бригади «Хартія». Вхід на всі події – вільний і безоплатниий.
