У березні виповнилася четверта річниця перших ракетних ударів по Львову й області. Перший масований удар росіяни завдали зранку 13 березня по Яворівському полігону, а через кілька днів відлуння війни почули у місті.
Це зараз ми можемо відстежувати рух ракет і дронів фактично в онлайн-режимі. А на початку повномасштабного вторгнення про небезпеку сповіщала тільки сирена повітряної тривоги. На яку одні реагували, а інші – будемо чесними – не дуже. Як ми тоді переховувалися в укриттях і коридорах квартир, розповім на своєму прикладі для медіа «Львівська Пошта».
Перший березень великої війни
Щоб пригадати події березня 2022 року, довелося трохи напружитися. Бо цей місяць був насиченим важливими для мене подіями. До того часу вже вщух перший шок від першого дня повномасштабного вторгнення. У перших числах зустріла на залізничному вокзалі свою давню знайому, якій вдалося вирватися з окупованої Бучі.
До цього часу я не відходила від будинку далеко, максимум – похід в магазин. Тож поїздка на Двірцеву стала такою собі «подорожжю» за межі свого району. Трекер заторів тоді вже не працював, тож відстежити перевантаженість вулиць не було як. Разом з чоловіком зранку сіли в машину й вирушили на вокзал. Застрягши в тягнучці на Городоцькій, вирішила йти шукати знайому у натовпі. Навмисно вдягла яскраву куртку, щоб, в разі чого, вона мене побачила.
Звісно, мені у стрічці траплялися світлини переповнених вагонів і платформ, але те, що я побачила саме на львівському вокзалі, закарбувалося у пам’яті назавжди: натовп йшов мені назустріч, люди несли домашніх тварин у переносках або корзинах з супермаркету, валізи торохкотіли по хіднику.
Таки відшукавши знайому, ми поїхали додому. Ввечері того ж дня пролунав сигнал повітряної тривоги. Ми сіли в коридорі й чекали відбою. До цього моменту, скажу щиро, я нечасто ховалася хоч десь. Я живу на другому поверсі, підвал в моєму будинку видався мені не надто безпечним, тож коридор і правило двох стін мені підходили.
А ще через тиждень з Харкова приїхали моя подруга з хлопцем і сестра з Бучі. Тому наші посиденьки в імпровізованому квартирному укритті стали частішими й велелюднішими.
Звуки війни у Львові
Перші вибухи розбудили Львів, й мене зокрема, вранці 18 березня. З початку повномасштабної війни я не підписувалася на різні телеграм-канали, що публікували інформацію про прильоти. По-перше, особисто для мене краще дізнаватися новини з офіційних джерел, а не анонімів. Та й фейки там траплялися нерідко. По-друге, мене дратували фото з місць подій, навіть якщо на зображенні просто клубочився дим. Не розуміла тих, хто їх постив. До того ж це не можна поширювати з міркувань безпеки. Згодом з офіційних джерел стало відомо, що ракетами атакували територію Львівського авіаремонтного заводу.
Проте найбільше з того часу мені запам’яталося саме 26 березня 2022-го, коли, як стало відомо пізніше, ракетами атакували нафтобазу у районі Кривчиць та Львівський бронетанковий завод. Мої друзі з Харкова, що відчули на собі бойові дії, тривогу не ігнорували й чемно виходили, принаймні в коридор. Я, бувало, підсміювалася з цього, але це був радше прояв самозаспокоєння. Хоч так нехтувати своєю безпекою безвідповідально. Але в той день ми всі троє сиділи за двома стінами. Наш «коридорний» вайб псувала хіба що пральна машина, яка через несправність працювала дуже гучно.
Раптом зателефонував чоловік, який тоді працював в іншому кінці Львова й сказав, що з вікна бачить ракету, що летить у наш бік. Вперше стало настільки лячно. Але сам звук удару ми не почули саме через пралку. Трохи згодом в повітрі відчувався різкий запах кіптяви й виднівся стовп диму.
Зараз, у 2026 році, реакція на тривоги відчувається зовсім по-іншому. Сирени стали частиною нашого життя. Й коли раніше за цим звуком чатувала невідомість, то зараз оголошення небезпеки з повітря рука автоматично тягнеться до телефону, щоб перевірити, куди й звідки летить. І тут вже вирішуєш сам – ховатися чи ні.
Поки писала цей текст, пригадувала, коли востаннє під час небезпеки виходила хоча б в коридор. Це 10 вересня минулого року – якраз тоді, коли «шахеди» огидно дзижчали не тільки над головою, а й залетіли у Польщу. Саме цей факт послугував створенню купи мемів, які на наступний день зібрала для нашої рубрики «Несеться».
Нагадаємо, що раніше «Львівська Пошта» писала про стан укриттів у середмісті Львова та про те, чому сигнали оголошення повітряної тривоги у різних регіонах звучать по-іншому. Докладніше – за посиланням.
