Існує такий стереотип, що вишивка – це жіноче заняття. Ветеран Роман Дідера руйнує цю усталену думку й доводить, що чоловіки також можуть вишивати картини, рушники, сорочки. Зізнається, що давно мріяв стати десантником. Навіть колись у фотошопі зробив світлину, де зобразив себе у військовій формі. Минули роки, й Роман став до лав Збройних сил України, зокрема служив кулеметником у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді, бійці якої брали участь у боях за Донецький аеропорт.
Через обмороження тазостегнових суглобів потрібно було терміново робити ендопротезування. Частину коштів на протези зібрали волонтери, також допоміг Степан Сус, тоді ще настоятель Гарнізонного храму святих Петра і Павла, а нині єпископ Української греко-католицької церкви.
Романові довелося залишити військо через хворобу. І вже у цивільному житті чоловік спробував свої сили у вишиванні, яке стало не лише хобі, а й стилем життя. «Кожну вільну хвилину я вишиваю. Й ті сорочки, які створюють три-п’ять місяців, я роблю за два-три тижні», – розповідає Роман. Коли вперше взяв до рук голку з ниткою, хто надихнув займатися такою справою – читайте у матеріалі «Львівської Пошти».
Вишивання як арттерапія
Роман Дідера вишиває два роки. Нове заняття відкрив для себе вже після початку повномасштабної війни. Мар’яна, на той момент майбутня дружина, вишиває вже давно й запропонувала Роману зробити якусь картину бісером. «Знаєте, не люблю починати з малого. Перша моя робота – вишитий бісером образ Ісуса Христа. Та ікона велика – десь 45 на 50 сантиметрів. Вже тоді знав, що подарую її дружині. Водночас й вона вишивала образ Ісуса. Зараз ці дві роботи стоять у нашій оселі», – розповідає Роман Дідера.
До слова, пізніше Мар’яна підтримала нове хобі чоловіка: дала кілька мотків ниток й невелику схему, на якій була зображена сова. Роман пригадує, що сидів над полотном до глибокої ночі, надсилав у месенджер світлини, перепитував, чи все робить правильно. І вирішив, що колись обов’язково вишиє жіночу сорочку для Мар’яни.
Надихнувшись своїми вдалими роботами, наш співрозмовник таки береться вишивати сорочку. Роман каже, що першим орнаментом був «Байрактар». Літо 2022 року, ця назва була у всіх на вустах. Подружжя поверталося з Карпат й одразу, не заїжджаючи додому, поїхали купувати схему, нитки й полотно. До речі, схему йому подарували у магазині «Лелітка», в якому він з дружиною нині працює.
«Одразу почав вишивати на чистому полотні, вчився рахувати хрестики. Фактично я зробив сорочку під час тривог та погодинних знеструмлень. Коли дійшло до збирання виробу, теж вирішив зробити це самостійно. Є такий старовинний крій «хлоп’янка», який пасує і чоловікам, і жінкам. Подивився майстерклас з нього на ютубі й фактично одразу її зібрав», – пригадує чоловік.
Закінчивши вишиванку, Роман зрозумів, що знайшов щось більше, ніж просто хобі. Водночас воно є й своєрідною арттерапією, тож маючи вільну хвилину, Роман бере голку й полотно: «Вишивка для мене – це відпочинок. Вишиваю ввечері після роботи, встаю зранку й знову вишиваю. Літаєш в думках, а шви самі виходять».
Роман за два роки опанував близько 20 технік й зробив 13 вишиванок. Щодо матеріалів, то чоловік надає перевагу полотну з льону або конопель. Обираючи нову схему, він вже розуміє, як робитиме ту чи іншу сорочку: «Намагаюся кожну вишиванку зробити по-своєму: змінюю кольори, полотно, техніки. Мій вчитель, дослідник швів Юрій Мельничук, Ірина Зайцева, знана також як Бабця Ірця, говорили, що мої роботи впізнавані».
«Хочу заснувати сімейну власну справу»
Поки що Роман Дідера вишиває для себе та рідних, проте вже думає про те, щоб улюблена справа стала бізнесом. Мотивацією до заснування бізнесу стало присвоєння йому звання народного майстра України. «Це великий поштовх йти далі. Проте хочу робити не просто вишивані сорочки, а вкладати в них усього себе свої вміння, знання, техніки. Вишиванка – це святе, це Україна. Розумію, що клієнт обирає собі сорочку, однак радитиму, як майстер, чому краще зробити так, а не інакше. Також люди мають розуміти, що вишиванка, зроблена вручну, не може коштувати, умовно кажучи, 1000 гривень. Свідомий того, що не кожен нині може дозволити собі таку дорогу річ. До речі, перший крок до власного бізнесу вже зробив – замовив бирки, які пришиваю до своїх сорочок», – каже ветеран.
До ідеї створення бізнесу ставиться відповідально: хоче ще більше відточити свою майстерність, навчитися нових технік й розвивати спільну справу разом з дружиною, яка також є майстринею. «Прагну заснувати велику сімейну справу», – поділився своїми планами на майбутнє Роман.
Нагадаємо, раніше «Львівська Пошта» писала про Артура Домчака – ветерана, який займається дизайном інтер’єрів.
