Розумний українець, який захоче залишити своє єство, обере військо. Військо, де українець міг залишатися самим собою, але й водночас захищати. У війську акцент на ідейні речі, на мотиви захисту та оборони батьківщини, захист дітей та родини. Про це в інтерв’ю «Львівській Пошті» наголосив офіцер ЗСУ, ветеран Дмитро Лінартович.
У 2015 році він брав участь в АТО, у 2022-ому пішов добровольцем у ЗСУ. У Соледарі взимку 2023-го отримав мінно-вибухове поранення.
Гість «Львівської Пошти» – заслужений артист України, актор театру і кіно, член спілки кіноматографістів України, член спілки письменників України, викладач Київського національного університету ім. Тараса Шевченка на кафедрі кіно- та телемистецтва, словоспів.
У 2023 році вийшла його поетична збірка «Словоспів. Збірка поезій», яка написана серцем.
«Все те, що я зіграв, зі мною і трапилося»
Пане Дмитре, ми спілкувалися з вами у січні 2012 року у Києві після перегляду фільму «Той, хто пройшов крізь вогонь», де ви зіграли головну роль – Івана Додоку. Що за цей час у вашому житті змінилося?
Все те, що я зіграв, зі мною і трапилося. Фільм «Той, хто пройшов крізь вогонь» – це знакова і культова кінокартина українського режисера Михайла Іллєнка. У фільмі військовий на війні отримав поранення, і я отримав мінно-вибухове поранення на фронті.
У художній стрічці «Обмін» режисера Володимира Куликовського зіграв добровольця – офіцера розвідника з позивним «Моцарт». У реальному житті (позивний Дмитра Лінартовича «Світ» – Ред.) пішов добровольцем на фронт, став розвідником, офіцером ЗСУ. Чи збігаються кінороботи з реальним життям? У мене так.
Чому так трапилось, як думаєте?
Коли у Григорія Савича Сковороди запитували, що таке метафізика, він відповідав так: Фізика – це ті явища, які можемо бачити. А метафізика – це те, що ми не бачимо. Оце, що ми не бачимо – це якийсь повтор, це те, що прилипає до тебе, бо ти проживаєш той драматургійний матеріал, який відтворюєш на екрані. А потім це проходиш у реальному житті.
Певна, що фільм «Той, хто пройшов крізь вогонь», який знімали п’ять років, був успішним, і він сподобався не лише глядачам в Україні, а й за кордоном.
Ця кінокартина у 2012 –2013 роках посунула московитські кінороботи і заокеанські. Фільм «Той, хто пройшов крізь вогонь» – за часів незалежності України це був повний метр. Це художнє ігрове українське кіно українського режисера Михайла Іллєнка.
Це фільм, де знімалися всі українські актори. Це була суто українська картина про українця, про українське єство. Зараз я б по-іншому зіграв цю роль. Чому? Через життєвий досвід.
«У мене українська «прошивка», беру відповідальність за кожне слово»
Ви ветеран, офіцер ЗСУ, актор театру і кіно, викладач київського університету імені Тараса Шевченка на кафедрі кіно- та телемистецтва, словоспів. Зустрічі і поїздки. Коли ви все встигаєте?
Навчився жити таким життям – на все свій час і година своя. Ніколи не випереджаю подій і не сповільнююсь. Війна змінила. Раніше контролював деякі процеси – вервечку подій і обставини.
Словоспів – це віршовані форми, це оповідки пісенні. Я їх виконую і словом, і співом, зокрема використовую гітару. Це військові цикли з мого життєвого досвіду, соціально-побутова тематика, іронічні оповідки. У 2023 році вийшла поетична збірка «Словоспів. Збірка поезій», яку написав серцем.
«Словоспів» – це про людське єство і те, що переживає особистість під час своєї подорожі у житті й у цьому світі. Я досліджую єство, ментальність українця. Я й сам маю українську «прошивку», беру відповідальність за кожне своє слово. Щось писав два роки, щось – досить швидко. Скажімо, «Волонтерку» написав швидко.
«Волонтерка»
Її долоні хлібом пахнуть,
А я замурзаний, як пес.
Після бою нам не чахнуть –
Загін із волонтеркою воскрес.
Вона нещодавно приїхала
Й одразу взялася до справи,
І нас голодних кликала:
«Хлопці, поїжте гарячої страви!»
В її очах стільки тепла,
Що забуваєш про рани.
Вона оберіг принесла
Своїми чуйними руками.
Вояки сьорбали бульйон,
На мене подивилась, як на сина…
Я був щасливий, мов хлопчина,
Яка ж то ніжна материнська сила!
Наливши чаю на травах,
Вона молилася за нас,
Щоб нам на переправах
Тримати мужності запас.
Навчилися грати на гітарі ще у дитинстві?
Працював у театрі Збройних сил України з 1993 року, у нас були гастролі у військових частинах. Коли був юнаком, не мав можливості купити гітару, бо не було грошей. Мені у театрі списали стару гітару. Мене тішило, що мав змогу навчитися грати на гітарі. Займався і навчився. Грав для друзів.
Тепер з гітарою виступаю перед пораненими в шпиталях, у реабілітаційних центрах, у військових ліцеях та вишах, у військових частинах. Даю концерти для молоді, спілкуюся з ними.
Та гітара, яку маю зараз, передали освітяни з Польщі. Кожен словоспів – це як невеличка історія, маленька вистава, сюжет із життя. Наприклад, «Медсестра» та «Поранення».
«Медсестра»
Ну от, закінчилася війна,
Зшивають тіло лікарі.
Заштрик дарує медсестра,
Лежать на таці сухарі.
Мені б пташиний спів
І сонячного світла промінь,
Без стрілянини снів
І веселий друзів гомін.
Шпиталь – пункт тимчасовий,
Учусь по-новому жити.
Є спосіб свідомий –
Стрижень у собі зростити.
Турботливий погляд,
Зі мною сидить медсестра.
Обожнюю твій медогляд,
Ти, як рання весна!
Вона з червоного хреста,
А я з нього знятий,
Коли визволяв міста,
Бо за характером затятий.
Скоро почнуться процедури,
Білі халати лікують.
Для мене це тортури,
Тому моє гарчання чують.
Лиш розуміння і любов
Зціляють мою душу
І оновлюється кров,
Отже, поновитись мушу.
Ось вона знову заходить,
Моє нутро оживає.
Мене, дикуна, це хвилює,
Що аж борлак стискає.
Я не один такий у неї,
Якого треба латати,
Вона уважна до мене
І вміє мої сторінки життя гортати.
Загострене сприйняття
Намагається заспокоїти,
Я усміхаюсь їй… хочу…
Процес одужання прискорити.
«Поранення»
Я думав ґиґну! Бог із ним…
Поринув в бій принагідно…
Я думав – «Стерся» – менше з тим,
Все буде – «Згідно – відповідно!»
Із темряви я виніс світло.
Із панцерника витягли у ноші.
Зимове сонце світить рідно.
На нерві медики хороші.
Криваве обліпили тіло,
Зрізають причандалля,
Тут кожен знає своє діло
І не дають піти в провалля.
Серце зазнає скорочення,
Колють морфій в вену,
Як витягти мене з оточення
Вирішують проблему.
А я лежу «ні в сих, ні в тих»,
Мені паскудно – я не можу!
Від бездіяльності притих.
Я підриваюсь, а мене у ношу!
Скільки осколків в тілі
Не в змозі рахувати.
Мовчки лікарі на ділі
Взялися реанімувати.
Я древній, тертий чоловік,
В думки, у мережу влажу.
Поранений серед калік
Катетр, крапельницю гладжу.
Мій виступ гоїть шви.
З гітарою виходжу з палати.
У зграї із людьми
Беруся Слово викладати.
«Українці за своєю природою свободолюбна нація»
На яких напрямках ви воювали?
У складі десантно-штурмового підрозділу воював на херсонському напрямку, у районі Бахмута. У січні 2023 року зазнав поранення в боях за Соледар.
На вашу думку, чи змінила війна українців і чого навчила?
Війна триває понад тисячу років. Зараз це сучасна війна з московитами. Це нелюдь, покидьки. У них загарбницький спосіб життя. Все те ж саме було і 100, і 500 років тому.
Нинішня війна змінила українців – вони менше почали ховатися, чинять опір. І воїнство повертається – з Київської Русі.
Зараз багато говорять про сміливість і стійкість українців. Зокрема, що стійкість є прикладом для світу. На вашу думку, це історично?
Кожна людина має свою стійкість – що за океаном, що у Європі. Так, українці є стійкі й сміливі. Українці за своєю природою свободолюбна нація.
«Розумний українець, який захоче залишити єство українця, обере військо»
В Україні сьогодні є багато міфів про ТЦК. Є чоловіки, які уникають мобілізації, бояться працівників ТЦК, хтось виїздить за кордон. Ви за рекрутинг чи мобілізацію?
У нас досі тягнеться вервечка того, що насадили московити. Армія і військо – це різні поняття. Розумний українець, який захоче своє залишити єство, обере військо.
Військо, де українець міг залишатися самим собою, але й водночас боронити свою країну. У війську акцент на ідейні речі, на мотиви захисту та оборони батьківщини, захисті дітей та родини.
Тому ні те, ні те – не рекрутинг й не мобілізація. Українській молоді варто пояснювати, що вона повинна стати на захист батьківщини! Потрібно спілкуватися людяною мовою. Морально-психологічна підготовка є обов’язковою. Важливо, аби людина у війську була корисною, а не просто протирала форму.
Чому чоловіки уникають працівників ТЦК? Деякі бояться відповідальності, жінки не відпускають своїх чоловіків. Є почуття несправедливості, поводження. Чи підлягає військовій службі за станом здоров’я, чи психологічно він придатний? Я нормально ставлюся до перевірки документів після концертів, адекватного спілкування – живемо у воєнний час. А ось хамства не толерую.
У 2022 році ви пішли добровольцем у ЗСУ. Одразу потрапили у десантно-штурмові війська?
Ні, спочатку проходив відбір. Це була фізична підготовка. У десантно-штурмові війська пішов за власним покликом. Я знав, куди йду і на що підписуюся. Десантно-штурмові війська – це дієві війська. Вони постійно на лінії зіткнення. Вважаю, якщо щось робити, то вже робити! У Соледарі отримав мінно-вибухове поранення. Зараз перебуваю на службі у медіацентрі Генштабу – я офіцер ЗСУ.
«Не вірю в перемовини під час війни»
Що потрібно для перемоги України і якою ви її бачите?
Підтримувати те, що нам залишили наші пращури, зокрема військові традиції. Потрібно діяти та не втрачати віри. Все це дасть можливість нам, українцям, вистояти.
На вашу думку, перемога буде військовим шляхом чи нас чекають перемовини? Військові та волонтери, з якими спілкуюся, категорично проти перемовин.
Як фронтовик не вірю в перемовини під час війни. Коли ріжуть черево вагітній чи розстрілюють річну дитину, то як сідати з ними за стіл перемовин? На фронті триває війна – чорна робота щодня. Там правило кулі.
«Бути людиною! Це велика цінність»
Ви зазначали, що у військових ліцеях та вишах спілкуєтеся з молоддю. Які меседжі доносите до них? Що запитують у вас, воїна, який був на фронті?
Запитую, яке найпочесніше звання. Як думаєте, про що мовиться?
Головне бути людиною! Про це наголошував Блаженніший Любомир Гузар.
Так, геніально ви сказали. Бути людиною! Це велика цінність. Це людське потрібно пронести всупереч всьому.
Чи потрібно більше жінок на фронті? Дехто говорить, що жінок варто мобілізувати. Скажімо, в Ізраїлі і чоловіки, і жінки служать.
Буває, що народжуються такі жінки, як Жанна д’Арк – в штанах. Як таку жінку не пустити на фронт? Не зможете цього зробити. Знайде спосіб і піде.
Жінка-берегиня більше користі принесе родині. Жінка, яка є відданою волонтеркою, – більше користі принесе у волонтерстві. Я категорично проти, аби таких жінок пускати на війну. Зітреться людина і не принесе користі державі. Коли служив, було багато медикинь. Мені врятували життя жінки, за що їм вдячний!
Кому б ви хотіли подякувати у 2024 році?
Українцям! І всім тим, хто допомагає Україні.
«Зробив би те кіно, яке б допомогло реабілітації суспільства»
Ви стільки всього бачили й пережили. Скажіть, будь ласка, чи плануєте після завершення війни зняти фільм про бойові дії? Чи вже є якісь такі задуми?
Зробив би те кіно, яке б допомогло реабілітації суспільства. Це про повернення до самих себе. Після подій на спалахах, на надриві, на горі, на крові потрібно буде зшивати серця. Ось таке кіно мені цікаво. Я подумаю, що це буде за кіно. Це не про «мильну» історію. Мовиться про щиру й людяну історію.
Що дає вам енергію і силу жити, творити, зустрічатися з людьми?
Традиції і дух пращурів. Також велика внутрішня сила та енергетика. І люди! Я вдячний людям за зустрічі!
Від чого в житті усміхається Дмитро Лінартович?
Від доброти, теплоти, жіночої усмішки, справи, яка мені вдалася. Від хлопцюги, який зробив крок і чогось досяг у житті. Від вдало написаного словоспіву. Коли щось корисне і хороше приніс суспільству. Коли день минув не дарма.
фото: Олег Огородник
