«У мене гроші були тільки на пиво й на книжки. Брати їх на BookForum було небезпечно – це означало голодувати до наступної стипендії», – згадує ветеран Юрко Вовкогон. Він – п’ятий герой нашого спільного із медіа «Львівська Пошта» та «Культурою на РАЙОНі» спецпроєкту «Невідома історія у семи спогадах». Цикл відео і текстів створений до 33 BookForum за підтримки Українського культурного фонду.
Юрко культурний менеджер та ініціатор збірок Voices of Defenders та Stories of Warriors. Його історія взаємин із BookForum показова. Це шлях від бідного студента, який мріяв про українські книжки, до ветерана, який повернувся в культуру, щоб зафіксувати пам’ять про війну.
Ходіть читати і відкривати невідому історію BookForum. І, звісно, готуйтесь писати свою з 10 по 13 вересня!
Небожителі виявились адекватними людьми
Оскільки я працюю в цій сфері, з років моєї молодості всі спогади зливаються в одну велику, яскраву й світлу пляму. З неї виринають обличчя то одних друзів, то інших. Але я помітив, що з роками серед них з’являється все більше облич українських письменників.
Спершу вони здавалися мені недосяжними авторами, такими собі небожителями на презентаціях BookForum. Потім виявилося, що дуже багато з них є абсолютно адекватними й чудовими людьми.
Зрештою, вже після поранення й повернення вдруге з війни, ми з Григорієм Семенчуком спільно написали п’єсу «Ма, болить» про сучасні події. Вона здебільшого базується на моїх спогадах із тих часів, коли я лежав по госпіталях. А Грицько якраз і був одним із перших керівників «Ночі поезії» та літературної частини BookForum. Тепер це мій найближчий друг і редактор наших збірок Voices of Defenders (випусків 2025 і 2026 років) та Stories of Warriors.
Гроші були лише на пиво й книжки
Усе почалося з того, що у п’ять років я навчився читати. А далі читання та мріяння стали половиною моєї розумової активності. Я ще пам’ятаю часи, коли навчався на перших курсах філософського факультету. Тоді ми здебільшого спілкувалися з людьми, які також вміли читати. Коли ти просто студент, у тебе взагалі немає грошей. У мене вони були тільки на пиво й на книжки. Думаю, у багатьох із нас тоді все було приблизно так само.
Пам’ятаю, скільки халтури видавалося російською мовою і як мало книжок виходило українською. Ми реально знали кожне українське видання, що з’являлося протягом місяця. Ти йшов до книгарні й просто стояв там годинами, гортаючи сторінки. Так само ми ходили й на BookForum. Щоб просто потримати ці книжки в руках, погортати їх і помріяти: «От колись я відкладу гроші зі стипендії й обов’язково це куплю».
Ясно, що брати з собою бодай якісь гроші на BookForum було дуже небезпечно. Це означало, що ти будеш голодувати до наступної стипендії. Доводилося ходити в гості до дівчат і питатися, чи вони випадково не приготували чогось поїсти. Або ж збирати пляшки під гуртожитком, щоб нашкрябати на кавалок хліба. Але зате ти мав що читати, мав книжки, які завжди міг обміняти на те, що тобі дадуть почитати інші.
Літературні ночі в «Дзизі» та легендарний «Кабінет»
Я роками працював у Мистецькому об’єднанні «Дзиґа» (до творення його архіву можна долучитись тут). Завдяки цьому мав можливість спілкуватися зі справді найкращими людьми нашого суспільства. Цілеспрямовано туди просувався, бо мені було надзвичайно важливо читати, думати й бути в колі людей, які пишуть. Завдяки «Дзизі» у нас проводилося дуже багато подій. Зокрема й легендарна Ніч поезії та музики від BookForum.
Саме на «Дзизі» вся ця літературна тусовка й збиралася вечорами. Всі знали, що після завершення офіційної програми BookForum більшість наших письменників ішли туди. Адже «Дзиґа» завжди була в авангарді всього, що відбувалося у Львові. У нас працювало багато письменників, зокрема Юрко Іздрик.
Потім Юрій Кучерявий заснував прекрасний і дуже потужний літературний проєкт «Кабінет». Думаю, колись історики літератури напишуть про цей проєкт кілька наукових праць. Тоді в нашій дзиґівській кав’ярні «Кабінет» щотижня можна було наживо зустрітися й поспілкуватися з письменниками. Це відбувалося щочетверга або щосереди.
Література – ще одна крапля, цеглинка в те, що Україна врешті-решт відбулася й сталася. Я розумів важливість спілкування через слово, книжки. Це зовсім інший вид комунікації, він неймовірно кайфовий. Ти можеш спілкуватися з людьми, яких уже давно немає. Або ж зі своїми друзями й із собою колишнім у тому часі, коли тексти тільки писалися. Можеш додумувати думки замість них і розуміти те, що вони переживали в тих обставинах.
«Назар загинув, а я роблю ці збірки в пам’ять про нього»
Наші збірки залишаться для майбутніх поколінь розумінням того, чому наші воїни йшли захищати своїх близьких і цю землю. І чому наші волонтери віддавали свій час та зусилля, наближаючи перемогу. Це справді важливо для суспільства і самих авторів – знати, що їхній досвід допомагає комусь іншому стати хоч трішки кращим.
Ідея цих видань з’явилася ще у 2015 році в мене та мого побратима Назара Островського. Ми колись разом навчалися на філософському факультеті, ходили на BookForum, вміли й любили читати. Тоді ми задумали, що було б добре, якби наші захисники й захисниці писали спогади про найважливіше – те, що їх найбільше зворушило на війні. А ще – про здатність людини бачити світло навіть у суцільній темряві. Назар загинув, а я зараз роблю ці збірки також і в пам’ять про нього.
Минулого року ми презентували першу книгу від наших військових. А цього року на BookForum, 12 вересня, ми презентуватимемо вже другу збірочку – Voices of Defenders. Вона складається з текстів військових волонтерів та волонтерок. З одного боку, ви бачите просто книжку. Але насправді це надзвичайно важливий проєкт не про папір, а про людей. Про найкращих людей нашого суспільства й усієї планети, які роблять усе можливе для наближення перемоги.
Це люди із загостреним почуттям справедливості, які вміють вигорати й відновлюватися. І в яких ми можемо навчитися найважливішого – надії. Наша збірка – саме про це і про те, як збирати себе докупи, коли ти вщент вигорів. Коли розумієш, що ніхто не оцінить твою працю. І коли твої найближчі друзі гинуть на фронті, а ти все одно продовжуєш допомагати іншим військовим.
BookForum збирає людей, які змінюють цю країну
BookForum є однією з найбільших літературних подій України. Сюди з’їжджається найбільше письменників, видавців та зацікавлених читачів з усієї країни. Власне тих людей, які змінюють цю країну і завдяки яким ми її маємо та маємо що захищати.
Для багатьох наших авторів-ветеранів це не просто перші написані новели, а взагалі перший у житті вихід на публіку. Минулого року захисники й захисниці презентували свої тексти на BookForum. Це була велика сцена, залита яскравими прожекторами, і близько двох сотень людей у залі. Для десяти авторів це був колосальний крок. Більшість із них після боїв та важких поранень спілкувалися лише у вузькому колі родини або з побратимами. І раптом ти виходиш на велику сцену!
Я дуже хвилювався, як вони почуватимуться і як усе мине. Але згодом мені щиро дякували за те, що їм було комфортно. А добре було тому, що воїни відчули: у залі зібралися саме ті люди, які прийшли почути їх, зрозуміти їхній унікальний досвід.
Ветеранам важливо знати, що вони не даремно воювали, втрачали здоров’я, час і близьких друзів. Вони змогли через цей надважкий досвід збагнути щось більше про життя й поділитися цим. З’являється велика надія, що завдяки їхнім переживанням хтось інший зможе стати кращим. Це, напевне, найважливіше в нашому проєкті – зцілення сенсом.
Для мене не так важливо, чи має BookForum окрему програму військової літератури (це питання дискусійне). Найважливіше те, що цим напрямком керує Таня Пилипець. Це мегапотужна й мегакласна людина, яка зробить усе правильно. Будь-яку хорошу ідею можна реалізувати офіційно й сухо, «для галочки». Класти руку на серце й робити дурницю. А Таня зробить з душею й добре! Це найкраще рішення, яке тільки міг прийняти BookForum, адже вона – своя людина, яка горить справою.
BookForum став рушієм сучасної української культури
Те, що ми взагалі дожили до цього часу українцями й маємо честь воювати за свою гідність та свою країну – це не в останню чергу заслуга наших письменників. Вони продовжували писати рідною мовою, чудово розуміючи, що це комерційно невигідно. І розплачувалися за свій вибір бідністю та складними стосунками з найближчими.
На жаль, догризли й догребли до сьогоднішніх днів далеко не всі. Стільки всього не написано й не сталося… Часто лише через те, що наше суспільство довго не могло подолати власні комплекси меншовартості й дотягнутися до своїх митців.
Тепер мені нарешті не соромно за українців. Я половину життя прожив із цим соромом. Колись ми ходили на BookForum чи інші фестивалі просто для того, щоб побачити своїх. Ти зустрічав там сотню однодумців і думав: «Нічого собі, як нас багато, ми точно змінимо цю країну!». Тепер BookForum збирає тисячі людей. Це неймовірно, скільки чудових книг виходить українською. І скільки українців мають змогу спілкуватися не лише на кухнях, а крізь простір і час – через книги та інтернет.
Якби не було такого потужного рушія, як BookForum, у нас не було б сучасної літературної тусовки й людей, які вміють і хочуть читати. Усе було б набагато сумніше. Величезна заслуга організаторів у тому, що вони змогли стати першими й зробити це з якісним розмахом. BookForum став рушієм сучасної української культури – тієї, до якої хочеться належати, а не від якої хочеться тікати.
Я був неймовірно радий, що минулого року BookForum зміг відродитися на високому рівні. Сам організовував фестивалі й чудово знаю, як важко відновлювати справу після перерви. Це вимагає колосального кредиту довіри від аудиторії. І добре, що є люди, які продовжують тримати цей стрій.
Вірю, що цього року BookForum буде ще кращим, якіснішим та розвиватиметься надалі. Бажаю перемоги нам усім! Купуйте українські книжки, підтримуйте своє. І обов’язково читайте – не просто колекціонуйте їх на полицях, а справді читайте!
Попередні тексти спецпроєкту «Невідома історія у семи спогадах» – розповіді Тані Пилипець, Галини Крук і Наталії Матолінець – та дивіться відео із Ляною Мицько, Грицем Семенчуком, текстові версії яких з’являться найближчими днями.
Організатор фестивалю – ГО “Форум видавців”. 33 Львівський міжнародний BookForum підготовлено за підтримки Українського культурного фонду в межах програми «Флагманські події», Міжнародного фонду «Відродження», канадської недержавної організації «Українсько-Єврейська Зустріч», Львівської обласної військової адміністрації та Львівської міської ради.
Під час фестивалю проводиться збір на підтримку бригади «Хартія». Вхід на всі події – вільний і безоплатниий.
