Повернувся у школу, бо бачу себе серед людей. Праця з дітьми – це щоденне спілкування, а це важливо для ветеранів. Дуже люблю свою роботу – вчителювання. Про це «Львівській Пошті» наголосив педагог і ветеран Ігор Дусан, який служив добровольцем у 80-ій окремій десантно-штурмовій Галицькій бригаді.
Нагадаємо, як писала «Львівська Пошта», троє львів’ян-ветеранів, у яких різні професії, розповіли про своє повернення у цивільне життя після військової служби.
«Людина, яка активно жила своє життя до повномасштабного вторгнення, чогось хотіла, прагнула, добивалася, переживає виклик війни по-іншому – як подію у житті. Людина, яка проявила патріотизм, вирішила взяти до рук зброю і пішла на фронт. Для тих, хто не звик до активного життя, війна стала сильним викликом, і повернення з фронту аналогічно», – каже Ігор Дусан.
До великої війни співрозмовник вчителював півтора року. На фронті служив добровольцем у славетній «вісімдесятці». Брав участь у звільненні Херсонщини, воював на Запорізькому та Донецькому напрямках.
Повернувшись до Львова, пішов знову працювати у школу, а саме у ліцей «Галицький».
«Я не ідеальний вчитель, але справжній», – говорить Ігор Дусан. У роботі він поєднує педагогіку з досвідом служби, розмовляє з учнями про історію, війну та цінності, надихає прикладом стійкості й людяності. Створив авторський навчальний простір, що об’єднує логопедію, логоритміку та англійську мову, розробив інтерактивні матеріали для дітей з різними освітніми потребами.
Як писала «Львівська Пошта», торік у грудні Ігор Дусан став переможцем щорічного міського конкурсу «Освітня премія Львова», зокрема найкращим вчителем міста. «Перемога у цьому конкурсі – це про ініціативність, активність та прагнення до більшого», – каже ветеран.
Він розповідає, що після повернення з фронту протягом пів року у розмовах не оминав тему війни.
«Хотів цим поділитися, описувати про фронтові реалії. Але співбесідники не були готові чи не хотіли чути. Вони не запитували про війну, тому сам починав про неї розповідати. Насправді мені важко було психологічно відновитися. Емоційно не витримував, бо мав багато спогадів із фронту», – говорить Ігор Дусан.
З його слів, зачіпали дві паралельні реальності: на фронті захисники і захисниці мужньо стоять на обороні України, а тут дехто відсиджується в тилу.
Тригернуло й тоді, коли ветерану в одній із державних структур сказали, що варто почекати, бо, мовляв, обідня перерва.
«Для мене це було дивно. Країна воює, а в них обідня перерва. Хлопці не те що обідньої перерви не мають, вони, буває, позбавлені можливості випити бодай трохи води. Мені складно було розуміти такі речі, коли повернувся додому», – каже він.
Адаптуватися до цивільного життя Ігорю Дусану допомагала дружина Галина.
«Спілкування, спілкування і ще раз спілкування з коханою. Це було і є дуже важливим для нас, ветеранів. Моя дружина Галина – це опора і велика підтримка. Вона і домашній психолог, і психоаналітик. Дружина допомогла мені повернутися до цивільного життя, за що їй безмежна подяка! Це велика спільна праця. Без дружини я б не зміг стати і найкращим вчителем Львова», – акцентує співрозмовник.
Повністю тему читайте за посиланням:
