З початком повномасштабного вторгнення українці стали на захист держави, за що подяка і честь. Сьогодні 50 тисяч львів’ян воюють. Після служби комусь з ветеранів вдається легко повернутися у професію, але важко у сімейне життя. На жаль, є багато розлучень. А комусь, навпаки, родина стала опорою і підтримкою, а фах і місце праці довелося кардинально змінити. Кожна історія індивідуальна. Ветерани вчаться жити у новій реальності.
Троє львів’ян-ветеранів, у яких різні професії, розповіли «Львівській Пошті» про своє повернення у цивільне життя після військової служби. Педагог Ігор Дусан, який став найкращим вчителем Львова 2025 року, служив добровольцем у 80-ій окремій десантно-штурмовій Галицькій бригаді. Юрист Дмитро Петришин та Андрій Каспшишак захищали Україну у складі 103-ої окремої бригади Сил територіальної оборони, якій у 2024-ому президент присвоїв почесне найменування імені митрополита Андрея Шептицького.
Про важливі акценти як ветерани знову вчаться жити цивільне життя «Львівській Пошті» розповіла керівниця Центру ментального здоров’я лікарні Cвятого Пантелеймона, психотерапевтка, психоаналітикиня Уляна Криницька-Березюк.
Ігор Дусан: «Дуже люблю свою роботу – вчителювання!»
«Людина, яка активно жила своє життя до повномасштабного вторгнення, чогось хотіла, прагнула, добивалася, переживає виклик війни по-іншому – як подію у житті. Людина, яка проявила патріотизм, вирішила взяти до рук зброю і пішла на фронт. Для тих, хто не звик до активного життя, війна стала сильним викликом, і повернення з фронту аналогічно», – каже «Львівській Пошті» педагог і ветеран Ігор Дусан.
До великої війни співрозмовник вчителював півтора року. На фронті служив добровольцем у славетній «вісімдесятці». Брав участь у звільненні Херсонщини, воював на Запорізькому та Донецькому напрямках.
Повернувшись до Львова, пішов знову працювати у школу, а саме у ліцей «Галицький».
«Я не ідеальний вчитель, але справжній», – говорить Ігор Дусан. У роботі він поєднує педагогіку з досвідом служби, розмовляє з учнями про історію, війну та цінності, надихає прикладом стійкості й людяності. Створив авторський навчальний простір, що об’єднує логопедію, логоритміку та англійську мову, розробив інтерактивні матеріали для дітей з різними освітніми потребами.
«Повернувся у школу, бо бачу себе серед людей. Праця з дітьми – це щоденне спілкування, а це важливо для ветеранів. Дуже люблю свою роботу – вчителювання!» – акцентує наш співрозмовник.
Як писала «Львівська Пошта», торік у грудні Ігор Дусан став переможцем щорічного міського конкурсу «Освітня премія Львова», зокрема найкращим вчителем міста. «Перемога у цьому конкурсі – це про ініціативність, активність та прагнення до більшого», – каже ветеран.
Він розповідає, що після повернення з фронту протягом пів року у розмовах не оминав тему війни.
«Хотів цим поділитися, описувати про фронтові реалії. Але співбесідники не були готові чи не хотіли чути. Вони не запитували про війну, тому сам починав про неї розповідати. Насправді мені важко було психологічно відновитися. Емоційно не витримував, бо мав багато спогадів із фронту», – говорить Ігор Дусан.
З його слів, зачіпали дві паралельні реальності: на фронті захисники і захисниці мужньо стоять на обороні України, а тут дехто відсиджується в тилу.
Тригернуло й тоді, коли ветерану в одній із державних структур сказали, що варто почекати, бо, мовляв, обідня перерва.
«Для мене це було дивно. Країна воює, а в них обідня перерва. Хлопці не те що обідньої перерви не мають, вони, буває, позбавлені можливості випити бодай трохи води. Мені складно було розуміти такі речі, коли повернувся додому».
Адаптуватися до цивільного життя Ігорю Дусану допомагала дружина Галина.
«Спілкування, спілкування і ще раз спілкування з коханою. Це було і є дуже важливим для нас, ветеранів. Моя дружина Галина – це опора і велика підтримка. Вона і домашній психолог, і психоаналітик. Дружина допомогла мені повернутися до цивільного життя, за що їй безмежна подяка! Це велика спільна праця. Без дружини я б не зміг стати і найкращим вчителем Львова», – акцентує співрозмовник.
Дмитро Петришин: «Як юрист-правозахисник займаюся військовим правом»
Юрист Дмитро Петришин півтора року служив у складі 103-ої окремої бригади Сил територіальної оборони. Звільнився зі служби у 2023 році. Тепер він надає юридичні послуги ветеранам.
«Для мене повернення з фронту додому було складним лише у професійному плані. Чому? Галузь юриспруденції є доволі динамічною і швидко розвивається. Півторарічна прогалина стала відчутною», – каже ветеран.
За фахом Дмитро Петришин є юристом-міжднародником. Свого часу займався позовами України проти росії у Європейському суді з прав людини. Працював держслужбовцем у Міністерстві юстиції України.
Співрозмовник розповів, що в день заїзду у зону бойових дій йому надіслали повідомлення про здобуття стипендії у Стокгольмському університеті.
«За рік до початку повномасштабного вторгнення я подався на магістерську програму з міжнародного публічного права в університет у Стокгольмі. У січні 2022-го отримав запрошення на навчання у виш, а навесні 2022-го мені прийшло повідомлення, що мені дали стипендію на навчання. Через службу це навчання відклав і втратив можливість навчатися в цьому університеті», – розповів львів’янин.
Ветеран каже, що після служби у свій рідний напрямок юриспруденції не повернувся і почав фактично з нуля.
«Повернувшись з фронту, почав вивчати військове право. Сьогодні працюю у кількох організаціях і займаюся військовим правом – як аналітик, юрист-правозахисник у справах військових. Для мене важливо, щоб робота мала вплив і значення. Сьогодні це робота з військовослужбовцями, ветеранами та членами їхніх родин, а також з сім’ями загиблих воїнів, полонених та безвісти зниклих», – говорить Дмитро Петришин.
Співрозмовник певен: підтримка родини та друзів, розуміння і сприяння роботодавців є важливими для ветеранів. «Дякую своїм рідним за любов, тепло і підтримку», – каже він.
Андрій Каспшишак: «Працюю в УКУ керівником Офісу у справах ветеранів та їхніх родин»
Андрій Каспшишак – керівник Офісу ветеранів та їхніх родин Українського католицького університету, ветеран, письменник, видавець, засновник видавництва «Майстерня історій «Мрієлов».
У 2022-ому у свої 25 років він добровільно став на захист України у складі 103-ї окремої бригади Сил територіальної оборони.
Спершу був у піхоті, згодом – у роті безпілотників. Військового досвіду не мав – працював фінансовим аудитором у міжнародній аудиторській компанії.
Брав участь у боях у Білогорівці, контрнаступі на Лиман і Кремінну, воював на Сватівському напрямку, працював на всій смузі від Ізюма до Куп’янська. За службу нагороджений відзнакою «Віра та присяга» та пам’ятним нагрудним знаком «Честь і Батьківщина».
Розповідає, що після повернення з фронту, а це травень 2023-го, хвилювався, що втратив у професійному плані.
«Повернувся в аудиторську компанію, але в інший відділ. Пропрацював два роки. Згодом зайнявся власною справою. Врешті у видавництві стало багато роботи, тож вирішив звільнитися. У серпні 2026-го буде два роки, як працює наше з дружиною видавництво «Мрієлов», – каже ветеран.
Два роки він шукав себе, розбудовував власну справу, знову вчився жити цивільне життя.
З травня 2025 року Андрій Каспшишак є керівником Офісу у справах ветеранів та їхніх родин УКУ.
«У цій справі відчуваю себе корисним. Відчув, що за два роки свого цивільного життя пройшов певний шлях повернення. Я зрозумів, що можу бути корисним іншим на їхньому шляху повернення і хочу зробити так, аби ветеран повертався не у світ паралельної реальності цивільних та військових, а я хочу збудувати світ, де ветеран відчуватиме, що його та його сім’ю розуміють, а найважливіше – чекають і готові допомагати», – говорить він.
З його слів, всі ветерани вчаться жити у новій реальності. «Важливо, щоб і ветерани пристосовувалися до цивільного життя, і цивільні змінювалися та адаптовувалися до ветеранів. Маємо чути один одного!» – акцентує Андрій Каспшишак.
«Дякую сім’ї та близьким друзям за підтримку після повернення зі служби. Особлива подяка за підтримку дружині Наталії! Завдяки цій підтримці нам, ветеранам, до цивільного життя легше повертатися. Всім родинам ветеранів зичу витримки і сили, бо це великі випробування», – резюмує ветеран.
«Важливою є підтримка ветерана, розуміння і сприяння», – психотерапевтка Уляна Криницька-Березюк
Підтримка ветерана, який повернувся з фронту додому, є вагомою на всіх рівнях, зокрема у родині, від роботодавця. Важливою для ветерана є любов родини, терпеливість і глибоке розуміння. Вирішальною є толерантність, сприяння і повага роботодавців до ветерана. Захисники та захисниці, які повертаються з фронту, дійсно знову вчаться жити цивільне життя. Про це наголошує керівниця Центру ментального здоров’я Лікарні святого Пантелеймона, психотерапевтка, психоаналітикиня Уляна Криницька-Березюк.
З її слів, родина – це насамперед те середовище, що лікує воїна, який повернувся з війни. Сім’я, стосунки завжди найбільше зцілюють.
«Дуже часто чуємо фразу від дружин ветеранів: «Він змінився, він не такий, яким був до фронту». Так, війна змінила всіх нас, а не лише ветеранів. Маємо прийняти цю реальність. Також завжди наголошую: допомога фахівців потрібна не лише ветерану, але й дружині. У Центрі ментального здоров’я лікарні Cвятого Пантелеймона консультуємо, проводимо психотерапію для сімейних пар. Працюємо, розмовляємо. Щодо дітей, то для багатьох ветеранів вони є потужним мотиватором. Діти – це те, на що опираються ветерани, вони їх сильно надихають», – акцентує Уляна Криницька-Березюк.
Співрозмовниця зазначає, що також важливо, чим займався ветеран до війни. Зокрема, чи була в нього улюблена робота. Якщо така була, але він втратив кінцівки і тепер не зможе її виконувати, то сьогодні йому потрібно здобувати нові навички для навчання і пізнання чогось нового.
Також адаптація залежить і від самої людини, скажімо, чи була вона відповідальною, наполегливою та активною.
«А ось перше, на що ми, фахівці, звертаємо увагу, – це на особистість воїна. Зокрема, яким він був до війни, до травми. Це має велике значення, як саме з ним працювати. Залежить й від травми, бо вона загострює особистісні радикали. Війна дуже калічить, і у військових є різні травми. Є травми втрати кінцівок, є травми втрати очей, є множинні контузії. Залежно від травм й працюємо та залучаємо тих фахівців, які є необхідні», – зазначає співрозмовниця.
Фахівці Центру ментального здоров’я Лікарні святого Пантелеймона працюють і з ветеранами, звільненими з полону. «Вони пережили багато жаху. Їхня травма є складною. Ми фахово допомагаємо їм – вони знову вчаться повертатися до цивільного життя. Їм потрібно відновити базову довіру, втрачену в полоні», – зазначає психотерапевтка.
Запис на консультацію у Центр ментального здоров’я лікарні Cвятого Пантелеймона за тел.: 38 (032) 258 11 81; 38 (067) 689 76 55.
м. Львів, вул. Мазепи, 25 (реабілітаційний центр «Незламні», 2 пов.).
