З 2019 року в Україні діє закон, який дозволяє посмертну трансплантацію органів. «Львівська Пошта» поспілкувалася з Анастасією Мацько, яка підписала прижиттєву згоду на посмертне донорство.
Співрозмовниця поділилася своїм досвідом, аби інші могли легше наважитися на таке рішення.
Щороку в Україні тисячі людей потребують пересадки органів. За даними Міністерства охорони здоров’я, понад 3500 пацієнтів чекають на трансплантацію. Для багатьох з них це є питанням життя і смерті. З початком повномасштабного вторгнення потреба у донорах тільки зросла.
Є два варіанти, як стати донором: заздалегідь підписана угода або згода родичів пацієнта, в якого констатували смерть мозку. Анастасія, наша героїня, проживає у Полтаві. Вона обрала для себе перший варіант. За її словами, вона не хоче, щоб у майбутньому рідним довелося ухвалювати емоційно складні рішення замість неї.
Чому вирішила підписати цю згоду
«Поштовху як такого не було. Коли дізналася, що в Україні є така опція, одразу зрозуміла, що хочу бути доноркою. Для мене це рішення є логічним і єдиним правильним: хтось не має і дуже потребує, ти маєш, але тобі вже це не потрібно, тому віддаєш», – ділиться Анастасія.
Вона порівнює це з тим, коли смерть вже невідворотна, але трансплантація може допомогти комусь іншому прожити ще десятки років. Проте шанс на життя люди часто втрачають саме через брак донорів. За даними Українського центру трансплант-координації, у 2024 році в Полтаві було лише двоє донорів, які дали дозвіл на посмертне донорство.
Як рідні сприйняли рішення
Анастасія припускала, що батьки можуть не підтримати рішення щодо донорства, тому вирішила не повідомляти їм про підписання згоди. Вона вважала, що можливе нерозуміння з їхнього боку та обговорення цієї теми лише спричинило б емоційний дискомфорт.
Водночас чоловік Анастасії поставився з розумінням. «Чоловік мене підтримав. Тільки запитав, чи все добре обдумала й чи всю інформацію маю. Він був зі мною в лікарні, коли я підписала згоду. Нині сам розмірковує про посмертне донорство. Ми поважаємо рішення один одного і не нав’язуємо власних бачень», – каже наша героїня.
Анастасія розповіла, що під час укладання угоди можна заборонити трансплантацію певних органів: «Я відмовилася віддавати обличчя, шкіру та очі, вилучення яких буде надто помітним. Згоду на трансплантацію іншого підписала. У цей момент я думала про своїх рідних. Попри те, що після смерті мене кремують, все ж хотіла дати їм можливість зі мною попрощатися, коли таке бажання виникне. Якщо за життя не зміню умов згоди, то після вилучення погоджених органів та приведення до ладу тіла нічого такого, що візуально шокувало б, не буде».
Як дізналася про таку опцію
За словами Анастасії, інформація про згоду на посмертне донорство трапилась їй у соціальних мережах приблизно рік тому. Опісля одразу вирішила, що повинна підписати такий документ. Проте так і не змогла знайти контакти трансплант-координатора у Полтаві. Як пізніше виявилося, такі фахівці є не у кожній лікарні.
«Аж раптом наткнулася на допис знайомої, де вона не лише описує власний досвід підписання, але й ділиться контактами координаторів. Я одразу ж зателефонувала і домовилася про зустріч», – веде далі співрозмовниця «Львівської Пошти».
Підписання згоди на посмертне донорство: подробиці
Щоб не витрачати час, краще одразу звертатися до Українського центру трансплант-координації. За посиланням ви можете знайти трансплант-координатора у вашому місті.
Пізніше домовтеся про зустріч. Оберіть зручний час і місце, проте часто такі розмови відбуваються у лікарні. Підготуйте необхідні документи. Зі собою потрібно мати паспорт та ідентифікаційний код.
Пройдіть коротку процедуру, ознайомтеся з інформацією та заповніть дві прості форми, де зможете зазначити, які саме органи або ж тканини ви готові передати. Це займає приблизно 30 хвилин.
Після підписання заяву реєструють у Єдиній державній інформаційній системі трансплантації – з цього моменту ваша згода офіційна.
Жодних медичних обстежень попередньо проходити не потрібно. Але краще заздалегідь ознайомитися із шаблоном заяви, щоб зробити виважений вибір.
Донорство після смерті – не геройство і не жертва. Це про свідоме рішення допомогти, коли вже не потребуєш допомоги сам. Анастасія переконана: краще заздалегідь визначити свою позицію, ніж залишати важкий вибір близьким.
Якщо твоя смерть може подарувати комусь життя, слід хоча б замислитися над цим. І навіть якщо ви ще не готові дати ствердну відповідь, варто почати з малого – дізнатися більше, поставити собі запитання і знайти на них чесні відповіді.
Нагадаємо, що за перший квартал 2025 року у Львівському центрі трансплантології провели найбільше пересадок органів в Україні.
