У Львові у Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла тих, які моляться, не поменшало, а стало більше. Люди під час війни розуміють, що молитва – це те, що матеріалізується в реальну допомогу тим, котрі зараз на фронті, далеко від дому. Про це в інтерв’ю «Львівській Пошті» акцентував настоятель Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла отець Тарас Михальчук – гість рубрики «Особистості, які змінюють Львів».
«Я бачив багато одкровень від наших військових про потребу в молитві, як молитва їх особисто рятує. Не очікував того, що так багато наших захисників не соромитимуться просити про молитву», – зазначає голова Центру військового капеланства Львівської архиєпархії УГКЦ.
фото: Ірина Цицак
З його слів, родини військових мають максимально гуртуватися.
«Мають гуртуватися ті, що пережили втрату. Важливо бути разом. У спілкуванні, спільних зустрічах, спільних молитвах вони одні одним дуже сильно допомагають, знаходять розраду», – каже він.
Гуртування важливе, особливо для тих, що переживають важкі випробування.
«В гуртуванні люди стають одне для одного найкращою підтримкою. Розуміють одне одного лиш ті, що втратили на війні рідних людей. У нашому храмі було два похорони. Пам’ятаю погляд двох матерів одна на одну. Вони вийшли на середину храму і міцно обійнялися. Це було до щему в серці…», – говорить отець Тарас Михальчук.
На запитання «Львівської Пошти», що дає силу підбирати слова підтримки на похороні воїна, співрозмовник відповів: «Ми, священники, є посередниками між Богом і людьми в горі. Наше завдання – вселити віру і надію у вічне життя цим людям. Сказати, що любов ніколи не переминає. Смерть земна не може вбити нашу любов до людини. А любов продовжує наше спілкування, але вже в молитві. Віра, надія і любов».
Отець Тарас Михальчук наголошує: «Ми, священники, воліємо, щоб люди зустрічали кожного Героя навколішки, бо маємо справу з праведниками нашого часу. Маємо це робити, бо перед нами особливі люди, які заради нас віддали своє життя на фронті. Після проповіді в храмі часто настає тиша, припиняється плач…»
Голова Центру військового капеланства Львівської архиєпархії УГКЦ каже, що дуже сильно допомагає іншим свідчення тих, що пережили велику біду.
фото: Ірина Цицак
«Кажу про матір, яка втратила дитину. Розповім свідчення однієї матері. Після того, як її сина похоронили, в неї були такі самі відчуття, коли вона носила його під серцем. «Я знала, що він живий, я його дуже люблю, але ще не можу його обійняти й поцілувати. Треба трошки зачекати, і я це зроблю… Тепер я знаю, що мій син на небі, що мені потрібно трошки зачекати, щоби з ним зустрітися там, поцілувати його, обійняти», – казала вона. Коли мама, яка щойно похоронила свою дитину, здатна таке сказати, це для нас є свідченням, що не можна опускати рук, розуміючи, що Бог діє! Саме ця мама в перспективі допомагатиме іншим матерям, які в горі, у відчаї», – говорить співрозмовник медіа.
Повністю інтерв’ю з отцем Тарасом Михальчуком читайте за посиланням:
