Сегмент ринку житла для короткочасного проживання туристів в Україні сприймають переважно крізь призму готелів. Ми ж вирішили розповісти, чому це не так, точніше не зовсім так.
Концепція гостелів, капсульних гостелів і капсульних готелів або незрозуміла українцям, або асоціюється з брудним середовищем, де немає приватності. Інколи цей міф має підстави для існування, бо власники цих бізнесів насправді можуть не дотримуватися стандартів комфорту для клієнтів та посилатися на те, що іншого очікувати від бюджетних ночівель не варто. Однак це далеко не завжди так. Львів як туристичний центр України приймає багато гостей як із-за кордону, так і в межах країни, тому гостельний бізнес найбільше розкривається саме тут.
У цьому матеріалі «Львівська Пошта» дослідила основні нюанси проживання у гостелах і капсулах, що дало поштовх розвитку цьому бізнесу, чим відрізняються готелі від гостелів та чому Європа надихає львів’ян створювати такі осередки для туристів, де можна поспілкуватися, почуватися частиною спільноти та по-справжньому відчути дух подорожі, коли ти не можеш ізолюватися від людей і так чи інакше маєш більше можливості для соціалізації.
На прикладі Середньовічного гостелу GHOSTel, DREAM Hostel та капсульного готелю Constellation 89 розповімо про те, як львів’яни розвивають європейську традицію невибагливого, але проактивного туриста завдяки створенню умов для бюджетної ночівлі, яка дозволяє розширити саме поняття комфортного подорожування.
Середньовічний гостел GHOSTel. Історичні квести, вплив Євро-2012 та загроза зникнення цього бізнесу з ринку
GHOSTel відкрили в 2011 році напередодні Євро-2012. За весь час існування його оцінка в Booking ніколи не падала нижче від 9+. Це коштує зусиль, грошей, роботи та управління персоналом, розповідає власник гостелу Павло Гапоненко.
Із його слів, у 2016-му і 2017 роках в одному з міжнародних туристичних рейтингів 10-ти найкращих гостелів світу GHOSTel зайняв третє місце. Перше місце отримав готель-баржа, яка ходить по Амстердаму у вигляді гостелу. Друге місце зайняв маяк у Каліфорнії, в якому працював гостел. Цей рейтинг був пов’язаний із атмосферністю та цікавістю.
Місце в трійці такого рейтингу можна пояснити тим, що в арсеналі послуг, які надавали в гостелі, були квести, зокрема історичні. Туристи в гостелі активно долучалися до такого інтерактивного проживання.
Гості ходили маршрутами, зашифрованими у віршах, і ці маршрути пролягали коктейльними барами або ж пивними закладами.
Ці квести були поза гостелом, хоча в самому гостелі теж були квести. Один із них полягав у тому, щоб знайти на території гостелу в старовинній вмурованій кварці дерев’яну цеглину, що дуже подобалося дітям.
Про рівень комфорту та важливість дотримання європейських стандартів
Із самого початку гостел проєктували за європейськими стандартами: скільки метрів квадратних має припадати на людину в житловій кімнаті, скільки вбиралень, душових і санвузлів мусить бути для певної кількості людей задля комфортного проживання. Загалом цілий перелік вимог.
На тій площі, яка використовується в гостелі, можна було б поселити більше людей, зробити трошки менші ліжка, не такі широкі проходи між ними, не таку велику кількість санвузлів і таким чином підвищити дохідність гостелу.
«На час створення гостелу такий формат житла наші туристи ще не сприймали. Люди звикли жити в готелях, а гостел був не дуже популярний. У Європі ця практика була, є і буде», – вважає Павло Гапоненко.
У GHOSTel є постійні клієнти, переважно іноземці, які мають фінансову можливість проживати в готелях, але поселяються в гостелі задля спілкування, заради того, щоб мати можливість вивчати мову.
Різноманітність естетики й тематичні гостели
На думку власника Середньовічного гостелу, тематичних гостелів залишилося дуже мало. Ідею тематичних гостелів реалізовували з 2015-го до 2017 року. Відтак цей бізнес перейшов у інший формат: змістився в сферу дешевшого заселення. Ринок показав, що попит був за тим, хто запропонує нижчу ціну.
Після 2014 року, коли перекрилися потоки туристів з росії, Білорусі, Казахстану, це доволі суттєво вплинуло на доходи такого українського бізнесу. До 2014 року потоки туристів з країн, нині ворожих до нас, становили до 30–40 відсотків.
Ціни почали знижувати, щоб залучити тих туристів, які залишилися. Це не сприяло вкладанню грошей у інтер’єрні ідеї.
Чому ком’юніті важливе при виборі житла для ночівлі
«Коли обираєш житло для ночівлі, ком’юніті не потрібне. Ком’юніті потрібне, коли їде компанія, високий рівень ком’юніті проглядається в молоді, яка зацікавлена в спілкуванні між собою, коли в одній зоні перебувають люди з різних країн», – веде далі Павло Гапоненко.
Сплеском в Україні був безвіз, коли наша молодь здобула можливість подорожувати Європою, коли після Євро-2012 Європа дізналась про те, що таке Україна, що таке Львів, наскільки тут комфортно і дешевше, ніж у тих же Кракові, Ризі, Таллінні, а насправді це те саме, навіть із такою галицькою родзинкою. Тому до нас і поїхали, тому ком’юніті було цією фішкою, яка вистрілила у Львові.
«Насправді після 2012 року починається туристичний бум у Львові, і це підштовхнуло ринок до відкриття великої кількості гостелів, готелів, мотелів, закладів для приймання гостей. Така традиція почалася тоді, коли Європа приїхала в Україну на Євро-2012. Навіть американці та ізраїльтяни, які практично ніколи не зупинялися в гостелах, завітали до нас», – каже співрозмовник.
Постійні клієнти завжди в пріоритеті
Зі слів Павла Гапоненка, 35–40 відсотків завантаження створюють постійні клієнти: «Ми навіть закриваємо бронювання на половину нашого гостелу на таких ресурсах, як Booking чи HostelWorld, для того, щоб мати можливість прийняти постійних гостей. Проявляємо лояльність до постійних клієнтів.
Ось одна історія, дуже простенька. Приїхали дві групи спортсменів із Чернівців або із Сум, на спортивні змагання з карате чи якогось іншого виду спорту. В цих групах познайомилися хлопець і дівчина віку 18–19 років. Через рік вони побралися, і весілля в них було із фотосесією у Львові. Вони так само зупинилися в Ghostel і залишаються нашими постійними клієнтами.
А ще в нас є постійний клієнт-американець, полковник у відставці, який подорожує світом і через інтернет по Skype викладає англійську. Він дуже полюбляє у нас зупинятися, тому що в нас дуже хороший інтернет, йому імпонує наша атмосфера. Така цікава людина, майже щороку в нас поселяється на тиждень-два».
Про проблеми гостельного бізнесу
Пандемія ковіду, а відтак і велика війна вплинули на те, що гостельний бізнес, тобто бюджетне заселення і тимчасове житло, зазнав дуже серйозних ринкових втрат.
Під час ковіду в гостелах люди перестали селитися. Навіть були заборони від влади на таку діяльність. Це дуже сильно вдарило по гостелах, дехто почав (у кого була така технічна можливість) переробляти багатомісні кімнати на індивідуальні, на кшталт готельного номера на двох чи одну особу. Також це перший удар по цьому сектору бізнесу гостинності у Львові.
«Від початку дії закону про мобілізацію гостели майже вилюдніли. Ще рік тому в цей час я мав 50–60 відсотків проданого номерного фонду, бо літо є сезоном гостелів. У мене «зірвалися» навіть ті групи, які були заброньовані за місяць, за півтора місяця, – нарікає Павло Гапоненко. – Бронювали місця в гостелі, коли люди планували поїздки в Карпати із зупинкою на день-два у Львові».
Зі слів власника бізнесу, тепер усе зупинилося, групи з дітьми не їдуть через обстріли, батьки не хочуть відпускати дітей. Чоловіки не їдуть через страх перевірки документів працівниками ТЦК:
«Тепер я не маю змоги тримати найманих працівників, тому що нема з чого їм платити, нема завантаження. Якщо так триватиме, цей бізнес доведеться закрити, комунальні послуги подорожчають, і щоб компенсувати ці втрати, потрібно буде підвищити ціни, а платоспроможність людей знижується. Податки ніхто не зменшує, тільки збільшує».
Павло Гапоненко прогнозує, що цей ринок, ці послуги дуже серйозно скоротяться. Готелі в цьому варіанті не програють, але цей бюджетний гостельний сегмент заселення постраждає найперше, уже страждає від такої ситуації. Перспективи цього напрямку діяльності туманні.
Оптимістичний погляд на майбутнє гостелів
«По-перше, має бути державна підтримка цього сектору, по-друге, це загальна ситуація: якщо відкриють кордони, закінчаться бойові дії, це дасть можливість такому бізнесу триматися на плаву. У нас зупиняються військові, переважно для військових передбачені великі знижки. Від початку війни ми мали програму, за якою військові, медики та волонтери проживали в нас безкоштовно. Компенсували це тим, що решта людей, які заселялися, платили трошки більше. Або ж оплачували звичайний чек і додатково донатили на ЗСУ через Дію.
Заселення військових – це як допомога з боку держави: скерувати військових, які приїжджають до Львова на лікування, проходження ВЛК, тому що Львів уже стає медичним хабом. У принципі, можна було б використовувати гостели для того, щоб забезпечити військових комфортним заселенням із фінансуванням з боку держави. Це був би тимчасовий порятунок для цього бізнесу», – вважає співрозмовник.
DREAM Hostel: легкість комунікації, негативний досвід із гостями та важливість психологічного добробуту персоналу
Мережу Dream-гостелів відкрили 12 років тому. Почалося все у Києві. Двоє молодих хлопців, які постійно подорожували, вирішили зробити щось на кшталт гостелів, які бачили за кордоном, розповідає генеральна менеджерка гостелу Інна Оліщук:
«Основною метою засновників було надання людям можливості знайомитися, це так само бюджетний варіант проживання. Багато мандрівників обирають його, щоби зупинитися на одну ніч, а є й такі, що справді приїжджають із якоюсь метою, особливо іноземці. У нас є загальна зона на четвертому поверсі, доволі велика, де всі можуть комунікувати, грати в настільні ігри, спілкуватися на кухні. Привабливість нашого гостелу полягає в тому, що він наполовину готель, наполовину гостел. У нас є і приватні кімнати зі всіма вигодами, і санвузли у кімнатах, які вважаються сімейними, двомісними. Є також багатомісні кімнати: від чотирьох місць до шести-восьми-десяти, як також кімнати для жінок.
Загалом у нас доволі привітна, комфортна атмосфера, у кожного гостя є шторка, світло та дві розетки. Можна умовно закритися шторкою і почуватися як у маленькій кімнаті.
Ми, можна сказати, молодіжний заклад, але старші люди у нас теж зупиняються, навіть іноземці від 70 років. Як на рецепції, так і в керівництві є переважно молоді люди.
Ми за легкість – легкість спілкування, комфорт, щоб не було отої офіційності. В нас на рецепції навіть немає форменого одягу, як у готелях, наприклад білий верх і чорний низ. У нас вільний вибір, працівники веселі й легкі».
На думку Інни Оліщук, тут нереально відсторонитися від людей. Іноземці постійно про щось питають, гості хочуть дізнатись щось про тебе, розказати про себе, тут нема куди подітися від цього спілкування, хіба що в своїй кімнаті:
«Ти починаєш залучатися в спілкування сам, тобі починає це подобатися, тебе поглинає ця атмосфера комунікації. Навіть якщо ти некомунікабельна людина, тебе все одно розговорять».
Яких туристів більше: з України чи з-за кордону
Зі слів Інни Оліщук, до війни було дуже багато іноземців, особливо з Польщі. Зараз теж є певний відсоток іноземців (у середньому 15%) з-поміж усіх гостей. Більшість становлять діти, туристичні групи, які приїжджають на змагання чи екскурсії.
Після війни кількість іноземних гостей відчутно зменшилась, але вони нікуди не поділися, приїжджають волонтерити або у своїх справах, подивитися на Україну, відпочити в нас. Якщо порівнювати з українцями, іноземці більш комунікабельні, одразу починають розказувати про все своє життя, в той час як українці поводяться більш стримано.
«Насамперед я підтримую психологічний добробут працівників, які, натомість, дбають про психологічний добробут гостей. Якщо працівники психологічно нестабільні, на них чинить тиск керівництво, тоді вони проєктують цю поведінку на гостей. Дуже часто гості поводяться не зовсім адекватно, що так чи інакше впливає на працівників.
Якщо працівники в стабільній психологічній формі, тоді все працює, працівник може сам налагодити позитивне спілкування з гостем, змінити агресивну поведінку гостя на прийнятну», – веде далі співрозмовниця.
Також персонал відповідає на додаткові питання гостей: куди піти поснідати, яку екскурсію обрати, як добратися до залізничного вокзалу. Працівники допомагають їм викликати таксі, комунікують із ними по телефону та в соцмережах, через електронну пошту, працюють із дрібною документацією.
Але адміністратор тут тільки на рецепції, бо є штаб покоївок, які відповідають за чистоту. Кожен відповідає за свій сегмент роботи.
«Торік у нашому гостелі зупинилася дівчинка, яка вже встигла об’їхати пів світу. Ми стали свідками подачі заявки до Книги рекордів Гіннеса, і вона насправді потрапила до неї», – каже генеральна менеджерка.
Чорні списки гостелів і підтримання чистоти
«Маємо багато негативного досвіду з гостями: між гостелами є комунікація щодо чорних списків, де виставляють людей, те, що вони зробили, і радять їх не поселяти. Коли ти дуже довго працюєш в цій сфері, то одразу розумієш, що людина може створити проблеми, і зазвичай це перше враження справджується», – продовжує розповідь Інна Оліщук.
На її думку, в інтер’єрі все має бути збалансоване, в кімнатах витримана певна колірна гама. Так само всі загальні зони, рецепція, навіть постери мають свій вплив. Гостелу вже сім років, але його створювали на перспективу, щоб він завжди був актуальний та сучасний. Тут усе в доволі в мінімалістичному стилі, дизайн більш стриманий.
Про негативний досвід із клієнтами
У DreamHostel зупинялися актори, які знімалися в українських серіалах, блогери, а також пересічні люди, спортсмени, танцівниці, черлідери.
«Якось уночі прийшов військовий із хлопчиком 14-ти років і хотів поселити його в гостелі, але не було вільних місць. Йому запропонували переночувати на дивані, бо вночі важко щось знайти. Чоловік почав погрожувати адміністратору і вийшов із гостелу. Потім у соцмережах зчинив величезний скандал, мовляв, ми не поселили хлопчика з окупації, батьки якого невідомо де перебувають. DreamHostel почав отримувати купу негативних коментарів, користувачі фейсбуку, які не розібралися в ситуації, почали засипати нас погрозами. Це вирішувалося на вищому рівні, тобто з нашими власниками, інвесторами. Вони домовлялися з тим чоловіком про видалення публікації… Ми просто не можемо підселити до когось людину!» – наголошує співрозмовниця.
Люди мають розуміти, що з ними в одній кімнаті можуть перебувати особи, які здатні дратувати, трохи голосніше говорити або ж створювати мінімальний дискомфорт. Коли ти в десятимісній кімнаті, неможливо сподіватися на те, що всі люди в ній будуть спокійні та приємні.
Українці ще не дійшли до цього, але молодше покоління бачить у цьому перспективу, бюджетний варіант: якщо вибиратися в якусь нетривалу подорож і потрібно десь зупинитися на кілька днів, це абсолютно прийнятний варіант. Старші сімейні люди ставляться до цьому більш скептично, тому нашому суспільству ще потрібно дорости до цього.
Капсульний готель Constellation 89. Зоряні війни, побудова ком’юніті, гість-просвітник і волонтери з-за кордону
«Є класифікація готелів і гостелів. Нас класифікують як капсульний готель. Ми трішки нижче від готелів і трішки вище від гостелів, тобто посередині», – розповідає керуюча Constellation 89 Роксолана Войтухів.
Їхня мета – створення комфортних умов проживання за комфортну ціну. Тут задовольняють усі базові потреби гостей: чиста постіль, привітний персонал, Wi-Fi, душ, туалет і свій особистий простір, який можна закрити.
«Це наша перевага, в цьому ми унікальні. Ми єдині на заході України. Наразі створили новий капсульний готель у Львові Constellation 91», – каже вона. –
Ми назвали готель Constellation 89, тому що сузір’їв у світі 88, а ми нібито придумали 89-те. Кожен гість може бути нашою зіркою, яка потім утворює ось це 89-те унікальне сузір’я».
Сама ідея капсульного готелю виникла в Японії. На велику кількість людей розрахована маленька площа, де їх треба якось розмістити.
«Ми, можна сказати, обіграли ідею капсульного житла з космосом, надихнувшись такими фільмами, як «П’ятий елемент» та «Зоряні війни». Астронавти, які літають у космос, сплять у таких капсулах. Тому ми пов’язали це з космічною тематикою, з практичністю японців та з розрахунком на українського споживача», – пояснює Роксолана Войтухів.
І продовжує розповідь: «У Японії капсули пластикові і трішки менші, тому в них парко, але вони дуже модернізовані, можуть бути зі спеціальними екранами й навушниками. Ми, натомість, зробили їх більшими й комфортнішими, із м’якою обшивкою, створили систему вентиляції під наш український ринок.
Український гість не був готовий до капсульних готелів у стилі японських. Майже 80% відвідувачів у нас становили іноземці, бо вони часто подорожують і знають про концепцію капсульного житла. На мою думку, українці були більш вибагливими, хотіли king-size bed, двоспальне ліжко з умовами, з гарним краєвидом, панорамними вікнами, але щоб ціна була прийнятна”.
Сам спальний блок маленький. Капсула призначена тільки для сну. Сон у цих капсулах міцний, бо нема вікон, нема різниці, яка пора і яка година. Для прикладу, можна вдень прийняти душ і поспати в капсулі, там є зона тиші, де не можна розмовляти, кожен дивиться відео чи слухає музику лише в навушниках.
А для того, щоб не було відчуття обмеженого простору, в Constellation 89 влаштували велику зону коворкінгу, кафе й терасу, щоб не було скупчення людей на малій території.
Питання клаустрофобії та вплив війни на зміну контингенту клієнтів
Були тут і люди з клаустрофобією, у яких жодних проблем під час ночівлі не виникало. Також були ті, що не мали клаустрофобії, але казали, що вона у них проявилася в маленькому спальному просторі.
Наразі більшість гостей Constellation 89 є постійними клієнтами. На початках усе було складніше, бо українці не були готові до цього, але були іноземці, яким такі умови підходили. Під час війни ситуація змінилася, українці позитивніше ставляться до цього, можливо, після вимушеної або невимушеної ночівлі.
«Ми відкривалися під час ковіду, працювали під час війни, тепер працюємо під час знеструмлень. Першими нашими клієнтами були американці, бразильці, поляки. Під час війни ситуація кардинально змінилася: маємо 60% українців, 40% іноземців, приїхали й ті, які вже були у нас в гостях, особливо з Америки. Потім вони стали волонтерами, дізнавшись про ситуацію в Україні.
Зупинялися й бійці іноземних легіонів, які йшли воювати, були медики, які допомагали. З часом волонтерів почало меншати, тепер більшість клієнтів (80–90%) – українці», – стверджує Роксолана Войтухів.
Наразі у них зупиняються переважно студенти, які можуть вільно пересуватися, їх нічого не обмежує в русі, вони хочуть відпочити і приїжджають до Львова на вікенди.
Неординарні особистості готелю
Constellation 89 уже може писати книгу про своїх гостей, про кожен конкретний випадок.
«У нас були люди, які два роки жили в капсулі. Наш готель не для тривалого перебування, але декому в нас дуже сподобалося. Вони знаходили собі людей, близьких по духу, об’єднувалися в групи, створювали своє ком’юніті та не хотіли нікуди переїжджати. Пам’ятаю гостя з Бразилії Чарлі, який проживав у готелі більш ніж пів року. У нього були заплановані поїздки, бо він подорожує по всьому світу, але в нас затримався на дуже довгий час. Усіх друзів, які мали з ним зустрітися у Львові, він запрошував сюди, всі його знайомі приїжджали до нас. Це цікавий гість, тому що, як він сам каже, в нього на потилиці рубець від кулі: в нього стріляли, бо він був наркодилером. Після того, як куля пройшла через лоб, у нього начебто відкрилося третє око, після цього він став просвітником, проповідником, збирав групи людей, робив ретрити, їздив на Закарпаття. Він дуже вміло привніс бразильську культуру сюди. Заварював мате і розповідав свої історії. Завжди зчитував ауру людини, бачив, чи вона світла. Навколо нього дійсно збиралися хороші, позитивно налаштовані люди. А далі він прострочив усі свої візи, на кордоні його затримали і він, на жаль, більше ніколи не зможе до нас приїхати. Попри кримінальне минуле, він хороша людина», – згадує співрозмовниця.
Можливо, вона колись напише книгу, де розповість про всі перипетії, тому не хоче зараз спойлерити інші історії.
Капсульні готелі та гостели в європейських країнах
На думку Роксолани Войтухів, люди за кордоном більш відкриті або, можливо, більш самотні. Подорожуючи, вони мають на меті завести знайомства. Українці більш вибагливі й націлені на побутові проблеми, зайняті своїм особистим життям, тож не готові настільки відкриватися, їм вистачає свого кола спілкування. Отже, все залежить від менталітету:
«Якщо копнути глибше, іноземці такі через те, що в них більше проблем усередині. Коли я з ними спілкуюся, то потім виявляється, що вони відкриті через те, що їм нема з ким поговорити, що єдиний вихід для них – це знайомства в таких ком’юніті».
Було дуже багато волонтерів, які приїжджали допомагати і дійсно допомагали, але насправді допомога була потрібна їм, бо вони почувалися в своїй країні нікому не потрібними. Насправді організовані ними психотренінги були необхідні їм самим, щоби відчути себе корисними, мати змогу з кимось комунікувати.
Було дуже багато айтівців, які просто закривалися в капсулах і працювали, потім з’явилося багато вебдизайнерів, тих, що сидять на крипті, кожен працював за своїм ноутбуком, і розмова ніяк не клеїлася. Однак за великим столом вони все одно об’єдналися і теж створили своє ком’юніті, кожен один одному чимось допомагав у роботі, завжди була якась зачіпка в розмові .
«Насправді це проблема. Дуже добре, що ми створили цей вайб, але потім із цим доводиться дуже складно. Багато людей, які проживають у нас більш ніж рік, почуваються як удома. Можуть зібратися вночі, спілкуватися, але це може заважати людям, які просто приїхали переночувати й відпочити.
Люди, які мали досвід проживання в нашому капсульному готелі, починають розуміти загальну концепцію і через потребу в ночівлі шукають саме таке бюджетне спільнотне житло, такі капсульні готелі, де за мінімальні гроші маєш можливість відпочити. Запит у наших людей на це вже є, тому цей ринок розширюватиметься», – підсумовує співрозмовниця.