Директорка львівського будинку «Воїна», голова першого жіночого ветеранського простору «Рехаб» Марія Петришин в інтерв’ю проєкту «СВОЇ» розповідає про потреби звільнених з російського полону українців, про те, як варто спілкуватись із рідними зниклих безвісти та полонених захисників та про алгоритм дій у таких випадках.
Текстова версія інтерв’ю подана у скороченому варіанті. Повну версію можна переглянути за посиланням.
Про роботу із родинами зниклих безвісти та полонених
М. П.: Насправді, це робота команди, хорошої команди, міцної, дружньої, у якої, напевно, є ті самі цінності, що і в мене. І, власне, ми обрали напрямок допомоги рідним захисників. І це про підтримку, бо для них найважливіша підтримка.
Сьогодні наша команда працює в юридичному напрямку, у нас є фахові юристи, одна із з них – Мака Шоні, яка працює, зокрема, над змінами до законопроєктів і надає юридичну допомогу. І ми сьогодні єдині в Україні надаємо вторинну безоплатну допомогу для родин зниклих безвісти.
Ми не дотичні до самого звільнення з полону, для цього у нас сьогодні є офіційні державні структури. Але ми працюємо над питаннями юридичного супроводу, складання маршруту для рідних, поясненнями, підтримкою родин, наданням психологічних послуг. Також ми дуже багато працюємо за медичним напрямком, підтримуємо ці родини, дбаємо про їхнє здоров’я, скеровуємо до потрібних фахівців.
Коли людина потрапляє у полон, то перше, що порушено, – це її приватність
М. П.: Коли ми говоримо про полон, то тут треба говорити і про тортури. Насправді ми розуміємо, що практично всі люди, які туди потрапляють, зазнають тортур. Це злочин проти людяності.
Ми повинні розуміти, що коли ці люди повертаються сюди, ми маємо зробити все, щоб вони себе безпечно тут почували. Бо коли людина потрапляє у полон, то перше, що порушено, – це її приватність. Вона не належить собі, перебуваючи у полоні.
І дуже часто ми стикаємося з тим, що не завжди коректно висвітлюється ця тема. Бо ми дуже часто у медіа бачимо оці зустрічі, коли людина виходить з полону. І тут теж йдеться про порушення приватності. Людина має таку доволі інтимну розмову, коли вона вперше телефонує рідним… Бо, знаєте, коли ми часом хочемо поділитися, так, у звичайному житті якимись інтимними речами зі своїми близькими, але, напевно, не хочемо, щоб це знімали на камери. А коли я хочу сказати своїй коханій дружині чи чоловіку, що я його кохаю, я з ним, я поруч, нам важливо зберігати оцю приватність. І тут ми бачимо, власне, порушення цієї приватності.
Коли ми говоримо про тортури, це, знову ж таки, злочин проти людяності. Ми бачимо це зі свідчень, і дуже важливо зібрати зараз ці свідчення злочинів проти людяності, свідчення для майбутніх судів про тортури, про злочини Росії.
Чого потребують звільнені? Напевне, в першу чергу, підтримки. І ми маємо дати зрозуміти цим людям, що тут вони мають безпечний простір. Без порушення їхніх кордонів, без порушення інтимності. І, власне, без додаткового втручання в їхнє особисте життя.
Часто люди приходять і говорять: я не знаю, як за нього молитися
М. П.: Тематика зниклих безвісти взагалі дуже чутлива, це невизначена втрата і це найважче. Власне, це втрата, коли у вас немає чітких кордонів, чітких меж, адже ми не знаємо, що з людиною відбувається.
Ми не знаємо, наскільки буде розтягнутий цей процес. Якщо ми говоримо про загиблих, а в цьому списку є люди, які, на жаль, загинули (але офіційно вважаються зниклими безвісти, – ред.) то їх рідні позбавлені ритуалів. Людина не може прийти на могилу оплакати цю людину, немає ритуалів поховання.
Зрештою, людина не розуміє, що відбувається з їхнім близьким. Чи він живий, чи він в полоні, бо немає жодної інформації. Дуже часто люди приходять і говорять: я не знаю, як за нього молитися. Чи як за живого, чи як за померлого.
Ми завжди кажемо чекати
М. П.: Якщо із захисником втрачено зв’язок, його немає тривалий час, то встановлений алгоритм дій, хто має родину повідомити і що далі потрібно робити. Але коли звертаються до нас, то ми завжди кажемо: чекати, бо людина може бути на завданні. Були навіть випадки, коли людина виходила на зв’язок через два з половиною тижні.
Коли захисник чи захисниця зник або зникла, рідні отримують сповіщення. Людина повинна звернутися спочатку в Національну поліцію, написати заяву про зникнення. Далі їй дають скерування для дослідження матеріалу ДНК. Це обов’язково. На цьому етапі цим займається Національна поліція. Наступний крок – звернення в Національне інформаційне бюро, номер гарячої лінії 1648.
Далі – звернення до Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, що діє в структурі Міністерства внутрішніх справ. Також є Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими при ГУР Міноборони.
Це, власне, державні структури, які займаються питанням зниклих безвісти, і, до них потрібно звернутись. Також треба скерувати звернення в Об’єднаний центр звільнення полонених при Службі безпеки України і до Міжнародного Комітету Червоного Хреста.
Також у цих процесах потрібно враховувати й вік людини. Є люди із сіл, похилого віку, коли мамі близько 80 років, вона недостатньо уміє користуватися гаджетами. Часом у людей є звичайні кнопкові телефони. Перший жіночий ветеранський простір «Рехаб» допомагає їм у цьому. Ми супроводжуємо їх, допомагаємо правильно скласти всі заяви.
Найкращі пошуковці – родичі захисників
М. П.: У нас є історії, коли захисник зник у 2014 році, і рідні його до сьогодні чекають. На жаль, ми розуміємо, це страшно звучить, але, напевно, ми не зможемо всіх повернути.
Насправді завжди кажуть, що найкращі пошуковці – це родичі. Це складна робота, яка є емоційно затратною, вона потребує внутрішніх ресурсів. Переглядати відео з рашистських телеграм-каналів, пабліків дуже складно, бо дуже часто такі відео супроводжуються знущаннями. На жаль, росіяни викладають туди і рештки тіл, і загиблих. Це дуже складно моніторити, шукати свою близьку людину. Але, в принципі, такі сигнали нам найчастіше дають родини.
Коли рідні впізнали свого захисника, обов’язково, звісно, про це повідомляти державним структурам, які я перерахувала раніше. Однак це не дає абсолютної певності. Бо часто в нашій роботі було так, що приходили з однією і тою ж фотографією п’ять різних людей і казали: це мій.
Підтвердження про перебування в полоні може надати нам Міжнародний комітет Червоного Хреста, який має доступ до закритих об’єктів, де утримуються наші полонені. І, власне, вони можуть підтвердити чи справді це та людину, яку впізнали рідні. Це вкрай рідко зараз буває, але такі варіанти теж є.
Якщо вимагають гроші за звільнення, ми радимо не вступати у такі контакти
М. П.: Таке відбувалось і відбувається зараз (коли на родини полонених виходять невідомі зі пропозицією включення в списки на обмін за гроші, – ред. ). І ми повинні теж розуміти, що на цьому питанні дуже багато маніпуляцій, спекуляцій. Власне, тут працюють шахраї.
З особистого досвіду теж маю родину, де ми проговорювали це питання кілька разів. Все знали, все роз’яснили. Але люди, знову ж таки, на жаль, зазнають от таких впливів шахраїв і часом віддають непосильно великі суми.
Ми, взагалі, рекомендуємо не вступати в такі контакти. Тобто, все, що стосується грошей, це питання табу. Люди повинні розуміти, що тут дуже часто наживаються шахраї. І не лише російські напевно, а й у нашому суспільстві, є не дуже порядні люди, що хочуть на цій болючій темі отримати наживу.
Насамперед подбайте про власний ресурс
М. П.: Я завжди говорю про те, що ми не знаємо, скільки цей шлях буде тривати. Можливо, він триватиме місяць, може рік, а може і більше. І тут людина має мати свій особистий ресурс.
Тому ми закликаємо подбати про себе, про свої опори. На що я можу зараз опиратись? До кого я можу звернутись? Хто мені допоможе, хто мене може підтримати?
Ми працюємо з такими навичками саморегуляції, роз’яснюємо людям виховуємо навички релаксації. Ми говоримо про важливість соціальних контактів, ми говоримо про здоровий сон. Тобто про ті базові речі, базові потреби, які допомагають бути тут і тепер. І я б, напевно, все-таки радила вірити попри все. Бо віра це те, чого в нас не можна забрати. І турбота про себе, щоб мати ресурс йти далі.
«СВОЇ» – спільний проєкт Ветеран Медіа та видання Львівська Пошта. Гості проєкту – захисники та захисниці, волонтери. Усі, хто щоденно наближує перемогу над ворогом. Підписуйтесь на канал, щоб не пропустити найцікавіші розмови!
