Таємниці за львівськими брамами

“Пошта” вирішила розповісти про найцікавіші внутрішні дворики Львова, про які інколи не знають навіть містяни

Щоб краще зрозуміти місто Лева, недостатньо просто прогулятися центральними вуличками та засмакувати запашною кавою чи холодним пивом. Справжнє життя кожного великого міста часто сховане за брамами внутрішніх двориків, про красу яких можуть не знати навіть мешканці сусідніх будинків, то що вже казати про туристів? “Пошта” вирішила завітати до затишних львівських двориків і дізнатися їхню історію.

Двір загублених іграшок

Вул. Князя Лева, 3

Куди зникають іграшки, коли діти виростають і перестають ними гратися? Ляльки, машинки, літачки втікають від своїх горе-господарів у дворик на вул. Князя Лева, 3. Як виявилося, туристи вже давно облюбували собі це місце і після відвідин дворика, з їх слів, ще довго залишається відчуття казкової містики.
Зібрав цих лялькових персонажів мешканець подвір’я Василь Глушковський, який вирішив подарувати своїм онукам і сусідським дітям барвисте дитинство: зробив пісочницю, поставив гойдалку та прикрасив подвір’я іграшками, які приніс із дому, від родичів та друзів. Так звичайний двір перетворився на своєрідний музей. У старих сервантах та на поличках розмістили забавки, неподалік стоять вазони з квітами, на стінах висять картини, також є невеличкий фонтан.
Зараз дворик перетворився на справжній музей просто неба, про його первісне призначення свідчить хіба розвішана випрана білизна. Всі експонати можна торкатись руками, фотографуватись і гратися з ними, можна й самому приносити іграшки. І дарма, що після себе діти лишають безлад, щоранку пан Василь наводить у подвір’ї лад і дуже тішиться, що його дворик давно відомий за межами міста. 

Двір-музей СРСР

Вул. Князя Лева, 2

А вже навпроти дворику з іграшками є ще одне, втім менш відоме місце, сховане за старою брамою – двір-музей СРСР. Як і в попередньому випадку, мешканці будинку самі зініціювали створення такої цікавої місцини, і вийшло це… випадково. Як часто буває, після ремонтів, ревізій шаф, комодів і комор у квартирах, люди знаходили і виносили на подвір’я старі картини, меблі, вази, навіть бюсти представників політичної еліти та інші речі, які були модними кілька десятків років тому.
Але весь той непотріб, який мешканці повиносили зі своїх квартир, зовсім не додає захаращеності, швидше навпаки, наповнює дворик відчуттям затишку (в тіні плетива виноградних лоз) та навіть смаку – його ніяк не можна назвати “останнім прихистком комунізму”. Окрім різноманітних вождів тут є і портрет Єсєніна, і репродукції “Запорожців”, і агітки тих таки радянських часів. Поряд із ними також висять портрети Шевченка і текст українського гімну. Загалом експозиція так званого музею складає декілька сотень експонатів.
Дуже важливою є ще одна річ на стіні будинку – стара табличка зі “Списком мешканців будинку №2 по вулиці Льва б/у №36”. У 40-60-их роках минулого століття такі таблички зі списками мешканців вивішувалися у кожному подвір’ї, згодом їх познімали, тому, можливо, такий раритет зберігся лише тут.
Невід’ємною і, мабуть, дуже привабливою для відвідувачів частиною експозиції є коти, яких у дворику безліч. Мабуть, пухнастим тут затишно, адже окрім котів власників будинку, сюди приходять і сусідські, і бездомні. Всі вони безтурботно відпочивають на старих радянських меблях поряд із радянськими агітками і бюстами комуністичних лідерів.

Двір Театру для дітей та юнацтва

Вул. Гнатюка, 11

Територія Першого українського театру для дітей та юнацтва дуже незвична: тут і стріт-арт, і аплікації, і абстракції. Майже все створено небайдужими працівниками театру, які люблять це місце. Вони, щоб не викидати старі декорації, вирішили прикрасити ними дворик. Тепер тут можна побачити гігантських метеликів, старих ляльок і маріонеток, безліч кольорових масок. 
Також стіни театру прикрашені абстрактними малюнками, які виконали двоє болгарських вуличних художників – Микола Божинов (Nikolay Bozhinov) та Вікторія Георгієва (Victoria Georgieva). Прикрашають і без того незвичний дворик пальми, зв’язані з кольорових ниток. Їх автором є Божена Городницька – львівська майстриня ярнбомбінгу (явище вуличної культури, що полягає в обв’язуванні елементів міських вулиць, так зване “в’язане графіті”). Пальми прикрасили стічну дощову трубу. Творіння презентували 23 травня 2014 року в рамках акції “Львів відкритий для пальм”, розповідає photo-lviv.in.ua.

Дворик Вірменської церкви

Вул.Вірменська, 7

Древній дворик оточений Вірменським кафедральним собором і колишнім жіночим монастирем, який збудували ще в XIV столітті за гроші вірменських купців. Тривалий час романтичне подвір’я Вірменського храму можна було оглядати лише з-за ґрат, а про екскурсію всередину нього залишалося тільки мріяти. Але часи змінилися. Тепер кожен охочий може вільно зайти до храму, походити його подвір’ям. 
Найцікавішими для туристів є “хачкар” – надгробні плити з епітафіями (написами) латинською, вірменською і польською мовами, найстарішій із них – близько 600 років. Вони знаходяться просто під ногами, і в цьому немає жодного блюзнірства над померлими. Вірмени вважають, що чим більше буде стоптана поверхня надгробної плити, тим більше гріхів пробачать небіжчику. А якщо написи зникнуть зовсім – душа померлого потрапить у рай.
Надгробні плити, до слова, залишилися тут із часів, коли на вулиці знаходилося вірменське кладовище. Зараз жодних кісток під плитами Вірменського подвір’я немає – їх вивезено за межі міста ще 200 років тому, коли Львів став австрійським. Тоді, за чинними в імперії санітарними нормами, знищили всі кладовища в центрі міста. 
Дерев’яна різьблена каплиця “Голгофа”, яка також знаходиться на подвір’ї, є унікальною пам’яткою середини XVIII ст. На сьогодні у світі збереглося дуже мало прикладів дерев’яних скульптур просто неба з настільки давніх часів.

Італійське подвір’я

Пл. Ринок, 6

Красиву кам’яницю №6 зводили для великого мецената, православного грека Костянтина Корнякта. Він для будівництва палацу в ренесансному стилі запросив італійських архітекторів – Петра Барбона та Павла Римлянина. Внутрішній дворик також було створено за найкращими традиціями італійського ренесансу.
Оформлення вражає пишністю і красою – на стінах можна побачити картини, у дворі знаходиться унікальна триярусна ренесансна аркада-лоджія. На сьогодні це єдиний зразок подібного архітектурного декору, який зберігся в Україні. Також збереглися винні підвали, адже колись тут торгували вином. 
Чудовою характеристикою дворика є повна звукоізоляція від шуму міста, що дозволяє проводити в приміщенні дворика різні концерти і фестивалі. Зараз у внутрішньому подвір’ї палацу Корнякта знаходиться кав’ярня, тож львівяни і гості міста можуть насолодитися ренесансною красою, тримаючи в руках горнятко смачної кави.
P. S. Ідете вуличкою середмістя – штовхніть котрусь браму. Раптом ви побачите неочікуваний простір ще чийогось схованого від загалу непов­торного львівського дворика.

#подъездquest – як львів’янка готує книгу про під’їзди Львова

Фотограф Анастасія Іванова вже майже рік знімає під’їзди Львова і викладає фото в соціальну мережу Instagram. За цей час їй вдалося відвідати близько трьох сотень будинків.
Свою діяльність, як фотограф, Анастасія почала в Києві у щоденній газеті. Згодом жінка повернулася до Львова, уже маючи двох дітей, а щоб утекти від “декретної рутини”, стала вивчати під’їзди міста.
“Вже за тиждень блукань тематичних фотографій у телефоні було стільки, що “довелось” заводити акаунт в Instagram. Так розпочався мій #подъездquest, “, – зазначила вона для Української правди. Життя.
У серпні жінка відзначила рік, як вона фотографує львівські під’їзди. За цей час Анастасія зібрала так багато матеріалу, що для його впорядкування працює над книгою. Своїм проектом фотограф намагається передати різноманіття львівської архітектури, неповторний дух Львова, який є не лише на фасадах будинків, а й також і всередині їх. Також для Анастасії є дуже важливим зберегти на фото ту цінність і красу, унікальність під’їздів, що з часом можуть зникнути з лиця міста, повідомила вона для Дивись.Інфо.
“Будинки ззовні бачать усі, зсередини – лише мешканці. А мешканці зазвичай звертають увагу на недоліки: пошарпані стіни, оббиті сходи та плісняву. Цей проект – спроба дослідити приховану красу рідного міста. Знайти незвичне в буденному. Найбільше мене приваблюють будівлі у стилі сецесія з їх вітражами та розписами, проте, ця історія як раз про те, що львівські брами, як люди, дуже різні”, – розповіла фотограф Анастасія Іванова.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
3.1099 / 4.45MB / SQL:{query_count}