У місті працюють сотні приватних майстрів та десятки сервісних служб, які займаються ремонтом техніки і будинкових комунікацій. Однак з власного досвіду можу сказати, що викликати потрібного фахівця непросто: інколи доводиться чекати кілька діб, бо, як пояснюють у службах, працівників бракує через мобілізацію.
Незважаючи на це, більшість фахівців обирають саме приватний, а не комунальний сектор. Головна мотивація – вищі зарплати. У львівських приватних сервісних службах за місяць можна заробити значно більше від середньої зарплати по країні (за даними Мінфіну, вона становить близько 28 000 грн):
- майстер з ремонту бойлерів – 40 000 грн;
- сантехнік – 50 000 грн;
- електрик – 45 000 грн;
- майстер з внутрішнього оздоблення квартир – 50 000 грн;
- майстер з монтажу та обслуговування кондиціонерів – 40 000 грн.
Але ці вакансії потребують кількох років досвіду та наявності власних інструментів.
За статистикою Work.ua, середня заробітна плата сантехніка в Україні зараз сягає 30 000 грн, а кількість вакансій за рік зросла на 17%. Електрики можуть заробляти ще більше: їхня середня зарплата за останній рік зросла на 22% і становить 31 000 грн, а кількість пропозицій роботи збільшилася на 14%.
Водночас комунальний сектор Львова також намагається пропонувати конкурентні умови на ринку праці. Наприклад, Львівобленерго шукає інженера-електрика із зарплатою 32–35 тис. грн, зазначаючи, що ця посада передбачає бронювання. Львівводоканал пропонує вакансію слюсаря аварійно-відновлювальних робіт із зарплатою понад 24 тис. грн, однак у вакансії не вказано, чи можливе бронювання.
«Львівська Пошта» розібралася, наскільки гострою є проблема нестачі робочих рук у комунальному секторі Львова та як її планують розв’язувати.
Який дефіцит робочих рук у комунальному секторі Львова
У коментарі «Львівській Пошті» перший заступник міського голови Львова Андрій Москаленко розповів про критичну ситуацію з дефіцитом лінійного персоналу та підготовку міста до зими, кажучи, що комунальні служби намагатимуться компенсувати брак кадрів автоматизацією:
«Тут є кілька важливих моментів. Якщо говорити про зимовий період, то ми й раніше відкрито анонсували брак двірників та працівників, які прибирають місто. Дефіцит у різні періоди становив близько 30%. Людей дійсно не вистачає.
Аналізуючи досвід попередніх років, на зиму плануємо залучати значно більше малої механізації, щоб компенсувати брак робочих рук. Щодо залучення трудових мігрантів з інших країн у комунальний сектор, то для Львова пріоритетом стала оптимізація внутрішніх процесів».
Окремим викликом для життєдіяльності міста залишається мобілізація працівників стратегічних ЛКП та нерівні умови порівняно з приватним сектором. Андрій Москаленко зауважив, що міськрада тривалий час намагається вирішити це питання на рівні Кабміну:
«На жаль, такі стратегічні підприємства, як теплоенерго чи водоканал, на сьогодні не мають 100% бронювання працівників. Цей показник становить лише 50 або 75%. Водночас низка приватних компаній або підприємств у суміжних галузях мають стовідсоткове бронювання.
Це створює абсолютно неконкурентні умови, бо державні та муніципальні підприємства відповідають за тепло– і водопостачання помешкань містян, але не можуть захистити своїх фахівців».
Головним фінансовим бар’єром для підвищення зарплат і утримання майстрів є заморожені державою комунальні тарифи. Посадовець наголосив, що місту потрібна реформа та право самостійно регулювати ціни для наповнення бюджетів підприємств:
«Ключовий бар’єр – тарифи на комунальні послуги, які зафіксовані на рівні держави і не підвищуються. Оскільки тариф не покриває реальних витрат, ми фізично не можемо підвишити зарплати до ринкового рівня, хоча питання оплати праці є для нас пріоритетним викликом».
Раніше в коментарі «Львівській Пошті» голова комісії фінансів та планування бюджету Наталія Шелестак пояснила проблему тарифних дір, зауваживши, що через заборону на підвищення тарифів з 2019 року місто змушене самотужки покривати різницю в цінах на обслуговування, ремонт і закупівлі. Попри обіцянки держави компенсувати цей дефіцит, на сьогодні сформувалися неймовірні суми заборгованості, через які Львів уже витратив близько двох мільярдів гривень з власного бюджету.
Щоб вирішити питання кадрового голоду в майбутньому, місто активно залучає до роботи внутрішньо переміщених осіб та співпрацює з місцевими навчальними закладами. Утім, значна частина досвідчених фахівців муніципальних служб зараз на фронті, пояснює перший заступник міського голови.
Як виникла проблема нестачі робочих рук в Україні
Економічний експерт Андрій Длігач у коментарі «Львівській Пошті» проаналізував демографічну кризу в Україні, зауваживши, що масштабна еміграція і втрата територій катастрофічно скоротили кількість працездатного населення. Для стабілізації ситуації на ринку вже зараз бракує мільйонів робочих рук:
«Наразі на підконтрольній українському уряду території проживає близько 29,5 мільйона людей, тоді як до початку повномасштабного вторгнення ця цифра сумарно становила 36–37 мільйонів. Масштабна еміграція і той факт, що частина населення залишилася на тимчасово окупованих територіях, призвели до вкрай негативних наслідків для економіки.
Сьогодні маємо близько 10,5 мільйона офіційно працюючих громадян та 11,5 мільйона осіб, які отримують допомогу з бюджету: пенсіонерів, людей з інвалідністю та інших. Для порівняння, у Європі цей показник становить у середньому 2,6 працюючих на одного пенсіонера».
На думку фахівця, подолати поточний дефіцит і втримати економіку на рівні виживання можна внутрішніми силами. Проте для повноцінного розвитку та досягнення рівня європейських лідерів державі доведеться шукати мільйони працівників за кордоном:
«Унаслідок такого дисбалансу Україні вже бракує близько 2 мільйонів працівників. І це поточний дефіцит лише для того, щоб економіка просто виживала.
Завдяки автоматизації процесів та частковій економічній активації українців, які поки що не залучені до роботи, ми спроможні знайти ці 2 мільйони кадрів. Це дозволить стабілізувати ситуацію та зменшити фінансову залежність від міжнародних партнерів. Однак цього вистачить лише для стабілізації, а не для стрімкого розвитку».
Перспективи залучення мігрантів на український ринок
Говорячи про глобальні економічні перспективи, аналітик наголосив, що залучення іноземців на базові вакансії дозволить українцям зосередитися на підвищенні власної кваліфікації:
«Для реального економічного прориву і досягнення поточних показників Польщі нам, окрім повернення біженців та внутрішньої активації населення, знадобиться залучити додатково від 1,5 до 3 мільйонів трудових мігрантів. Це стосується будівельної галузі, виробничого сектору і агропромислового комплексу.
Нам потрібна достатня кількість доступної робочої сили, щоб зберегти українську конкурентоспроможність під час масштабування ринку. При цьому самі українці мають вивільнятися з низькооплачуваних позицій і через перекваліфікацію переходити на вищий, більш кваліфікований рівень оплати праці».
Проте під час залучення іноземних робітників місто має чітко розмежовувати трудову міграцію та соціальну інтеграцію:
«Механізми залучення є, але тут потрібен стратегічний підхід. Трудових мігрантів варто залучати туди, де є масовий попит на лінійну роботу і де місто може забезпечити їм умови компактного проживання та працевлаштування.
Варто розуміти, що сезонні або контрактні мігранти – це не ті люди, які мають повністю адаптуватися чи інтегруватися в українське суспільство. Організувати цей процес на базі комунальних підприємств цілком реально. Це допоможе ефективно закрити дефіцит робочих рук.
Коли ми говоримо про залучення базової робочої сили, головним чинником є лишерівень заробітної плати, який має бути конкурентним щодорідного ринку сезоннихабо контрактнихмігрантів. Тобтовонитут маютьзаробляти як мінімум удвічі більше, ніж у своїй країні».
