Напередодні Великодня всі свої майстер-класи з писанкарства присвячую своїй доньці Ірині Цибух – бойовій медикині, госпітальєрці, яку удостоїли звання Героя України. Вже це другий Великдень без неї, моєї дорогої донечки. Про це «Львівській Пошті» розповіла Оксана Цибух, майстриня, мама загиблої парамедикині Ірини Цибух.
«Львівська Пошта» запитала відомих львів’ян, які великодні традиції маємо берегти і плекати в часі війни.
З її слів, писанкарства її навчила бабця, за що їй вдячна.
«Пишучи писанки, я зберігаю традиції своєї родини. Певна, що українці мають берегти великодні традиції. Ми продовжуємо те, що плекали наші Герої. Це добре, що українці зберегли писанкарство, попри заборони, які були. Совіти забороняли писанку, бо бачили в ній нашу ідентичність. Як казала Іринка, коли ми розписуємо писанки, то повертаємо собі своє. Писанкарство треба берегти й розвивати», – наголошує співрозмовниця.
З її слів, цінно, що люди, які вперше розписують писанку, тішаться, що можуть долучитися до писанкування, пізнати, що це таке, яка це сильна енергія.
«Під час майстер-класів говоримо про символізм і силу писанки, українські традиції та пам’ять про наших Героїв. Нещодавній майстер-клас, зорганізований Офісом підтримки родин військових, був присвячений пам’яті Ірини Цибух, яка загинула 29 травня 2024 року, та всім, хто поліг за Україну», – зазначає мисткиня.
«Для моєї Іринки гідність і честь були найважливішими. І я собі подумала: хіба матиму гідність, якщо не ділитимуся цим прекрасним мистецтвом? Тепер усі майстер-класи присвячую доньці», – каже Оксана Цибух.
З її слів, у їх родині паску пекла мама. Тепер вони з братовою печуть паски.
Мисткиня зазначає, що Великодні свята після загибелі Іринки набули іншого значення.
«Писанкарство – це не лише про писанку, але й про збереження традицій, збереження пам’яті. Це ниточка, яка пов’язує мене з Іринкою. Донька зі мною щороку писала писанки. Я досі їх зберігаю. З Іринкою ми писали писанки разом із дружинами загиблих воїнів та їхніми дітьми. Це родини з Харківщини, які були на реабілітації у Верховині. Це був наш останній майстер-клас із нею, що відбувся два роки тому перед Великоднем…», – каже співрозмовниця.
Оксана Цибух наголошує: маємо берегти традиції, бо це те, за що стоять наші воїни і воячки.
«Україна є тоді, коли є традиції. Тому ми й вистояли і досі існуємо як нація. Пам’ятаймо: в концтаборах українці вишивали, ділилися розповідями про традиції. Наш фронт стоїть і задля збереження наших українських традицій», – акцентує вона.
Розповідає, що донька любила Великдень. «Та найбільше любила це свято на фронті. На Різдво старалася бути вдома, зокрема на Святвечір. На Великдень ми надсилали їй паски, писанки, і все це воїни традиційно освячували, поклавши в шоломи. Іринка казала, що це був її найкращий Великдень», – наголошує співрозмовниця.
Зі слів Оксани Цибух, на Воскресіння Христове родина піде до Іринки на могилу на Поле почесних поховань Личаківського цвинтаря.
«Будемо разом із нею. Це місце, де ми тепер проводимо дуже багато часу. Це зустрічі рідних і близьких, це теплі розмови-спогади про Іринку. Пасочку несу не лише донечці, але й усім її сусідам – полеглим воїнам. І так маємо спільний Великдень», – каже Оксана Цибух.
Повністю опитування до Великодня читайте за посиланням:
