Сьогодні у рубриці «Літтред», в якій «Львівська Пошта» ділиться уривками найновіших книжок, перше видання із серії «Історії українських митців» від Projector Publishing, Projector Foundation та Фундації ЗМІН. Передзамовити книгу «Історії українських митців. Олександра Екстер» Анни Лодигіної, можна на сайті видавця за зниженою ціною. Пропонуємо уривок новинки, яку сьогодні презентують у київській книгарні «Сенс», а 22 лютого о 16:00 представлять у Львівському муніципальному мистецькому центрі.
Як творилась книга «Історії українських митців. Олександра Екстер» і що вона має на меті показати, ми розпитали у авторки Анни Лодигіної – журналістки, дослідниці та засновниці проєкту Back to the Roots. Вона популяризує історії українських митців і науковців, спростовує російські міфи та наративи приналежності українців до російського пантеону.
Українська історія Олександри Екстер
«Я вирішила закривати серію подкастів Back to the Roots розповіддю про Олександру Екстер, про яку дуже мало інформації у відкритих джерелах. Саме тоді до мене звернулись Projector Publishing, яке мало ідею створити серію книжок, присвячених митцям початку XX століття. Мені доручили писати саме про Олександру Екстер», – згадує Анна Лодигіна.
Авторка спочатку сумнівалася і не усвідомлювала, наскільки складна робота попереду. Як журналістка і популяризаторка української культури, вона мала простими словами розповісти контекст, в якому жила Олександра Екстер, спробувати написати її портрет. Екстер не залишила щоденників, нотаток. Про те, якою вона була, ми можемо судити хіба з дрібки документів у Київському архіві і листів, які вона писала друзям. Але всі листи зберігаються в архіві у Москві, тож працювати особисто з ними зараз неможливо.
Олександра Екстер народилася в Білостоці (сьогодні це Польща). Її батько був білорусом, мама – гречанкою. Через підвищення батька по службі родина спочатку переїхала на Черкащину, потім до Києва, де Екстер з дворічного віку прожила 35 років. Вона називала себе киянкою все життя. Одним із перших її проектів була підготовка першої виставки в нинішньому Національному художньому музеї України. Разом з Ханенками, Терещенками та іншими відомими постатями вона допомагала зробити першу експозицію.
На початку XX століття Екстер приїхала на Черкащину, де була вишивальна артіль її подруги поміщиці Наталії Давидової. Там вперше познайомилася з народним мистецтвом, вишивкою. За десятиліття, вже після початку Першої світової війни Олександра Екстер стала художньою керівницею цієї артілі. Перетворила її на авангардну лабораторію, запросила до співпраці відомих художників – Любов Попову, Казимира Малевича. Вони розробляли ескізи, за якими вишивальниці вишивали подушки чи сумку. Всі ці елементи представили в 1915 році в москві на виставці. За місяць до виставки, де Казимир Малевич показав свій «Чорний квадрат». Тобто українські вишивальниці були одними з перших споглядачок пошуків Казимира Малевича з його супрематичними композиціями.
«Я провела низку інтерв’ю із одним із головних дослідників Олександри Екстер українським мистецтвознавцем Дмитром Горбачовим, який поділився своїми цікавими знахідками. Ми працювали з його особистим архівом на території Софії Київської. Ще один дослідник Георгій Коваленко написав величезну, дуже цінну монографію по Екстер. Але там російський фокус, а мені хотілося представити цю історію зовсім по-інакшому. Повернути Екстер, показати її в українському контексті. У світі її дуже часто помилково вважають російською художницею і сценографкою, та це неправда», – веде далі співрозмовниця.
У творчості Екстер часто виринають українські рушники, писанки, кераміка, з якими вона познайомилася на Київщині, коли готувала для музею науковий проєкт. Її життя багато чим пов’язане саме з Україною, Києвом, народною українською творчістю. На жаль, ця інформація невідома широкій аудиторії. «Та й взагалі, якщо гуглитимете Екстер, знайте, що в інтернеті щодо неї багато неточностей, помилок. Ми не хотіли її ідеалізувати, прагнули показати портрет людини на тлі буремної епохи», – додає Анна Лодигіна.
Олександра пережила Першу світову війну, складні визвольні змагання в Києві. Ховалась від більшовиків, переїхала до Одеси, яку ті захопили доволі швидко, тож художниця опинилася в окупації. Екстер зрозуміла, що найближчим часом не варто чекати змін, і повернулась в голодний Київ, де не було роботи. Шукаючи засобів для виживання вона поїхала до Москви, пропрацювала там кілька років. Скористалась можливістю підготовки експозиції від Радянського Союзу на Венеційському бієнале, де були представлені її роботи, і разом з другим чоловіком емігрувала і вже не повернулася на українську землю.
Чого чекати від львівської презентації книги
В суботу, 22 лютого о 16:00 у Львівському муніципальному мистецькому центрі видання «Історії українських митців. Олександра Екстер» презентуватиме його авторка Анна Лодигіна і модераторка події, редакторка відділу культури українського Vogue Дарія Слободяник. Мовитиметься про сенси та цінність проєкту «Історії українських митців», його команду, залаштунки створення книги, історії дослідження, які розкриє Анна Лодигіна.
Науковою рецензенткою новинки стала заступниця генерального директора Національного художнього музею України з виставкової роботи Оксана Баршинова. Вона написала кілька есеїв для книги про Олександру Екстер. Над дизайном «Історій українських митців. Олександра Екстер» працював Гліб Капоріков, креативний директор Projector Publishing. З його слів, дизайн видання, як і серії загалом, базується на комбінації ахроматичних та яскравих кольорів. Це поєднання символізує подвійний погляд на життя героїв: сприйняття їхньої буденності, яка насправді була наповнена фантастичними подіями.
На львівській презентації ви почуєте історії життя, викликів, любові і творчості Олександри Екстер. Дізнаєтесь про культурну спадщину, яку маємо собі повертати і про історії минулого, які впливають на сьогодення. На події можна буде погортати і придбати першу книгу із серії за ціною передзамовлення. Також ви зможете ознайомитися з частиною капсульної колекції одягу від бренду byMe, створеної спеціально для цього проєкту. Кожна річ у цій колекції – переосмислення творчої спадщини авангардистки Екстер. Вхід на презентацію – вільний за попередньої реєстрацією.
Менеджерка проєкту від Фундації ЗМІН Ірина Шимон зауважує: «Ця книга – результат плідного ціннісного партнерства. Це той випадок, коли всі учасники процесу розуміють як важливо відкривати собі і світу нашу мистецьку спадщину. І долати таким чином нав’язану нам століттями культурну меншовартість. Для ЗМІН це важливий проєкт, який матиме довгострокові впливи у майбутньому».
«Одеса: життя у прихистку»
Ще занадто свіжими у пам’яті киян були спогади про муравйовські обстріли й погроми, які вони пережили менш ніж рік тому. Розуміючи, що більшовицькі війська знову підходять до міста, багато людей почали обдумувати план втечі. Про наміри покинути Київ, як правило, не говорилося іншим – від страху якимось чином нашкодити собі чи тим знайомим і близьким, які залишалися.
Більшість тікали до Одеси, оскільки там стояли союзницькі французькі війська, чи в Крим, де перебували британські загони. Дістати візу й квиток було практично неможливо, реальним це було лише для тих, хто мав зв’язки й гроші. Серед тих, кому вдалося, була й Олександра Екстер. Художниця нікому не сказала, що збирається поїхати з міста. Вона навіть не попередила своїх учнів про те, що заняття припиняються. Зібравши найнеобхідніше у маленькі валізи, вранці 19 січня 1919 року разом з мамою покійного чоловіка Клавдією Олександрівною вони вийшли з дому.
Їхній потяг вирушав по обіді. Приїхавши заздалегідь, вони побачили, що залізничний вокзал вщерть заповнений людьми. Тиснява була божевільною. Усі штовхалися, жінки кричали, діти плакали. Злодюжки користалися з хаосу й оббирали розгублених біженців, витягаючи з їхніх кишень і сумок гроші та коштовності. Проштовхнутися до потяга було вкрай складно, люди набивалися у вагони до тісняви. У спальному вагоні міжнародного класу, в якому їхала Екстер, замість чотирьох пасажирів у купе розміщувалося по дванадцять.
З великою затримкою в часі потяг нарешті рушив. Про те, що більшовики вже були на підступах до Києва, свідчили звуки обстрілу, які доносилися крізь стукіт коліс, згадував син ювелірного магната Йосипа Маршака, Олександр, який їхав в одному вагоні з Олександрою Екстер. За його спогадами, дорога тривала довгі 36 годин. Потяг робив багато зупинок, під час них то петлюрівці, то махновці перевіряли речі й документи, вишукуючи серед пасажирів більшовиків, які могли заховатися. До Одеси потяг прибув о другій ночі. Більшість переселенців мали при собі лише маленькі валізки, адже були впевнені, що за два-три тижні повернуться додому. Не просто ж так у місті стояли французькі війська. Значить, вони допоможуть їм вичавити зі столиці більшовицьких бандюків. Це лише справа часу.
Переповнена біженцями Одеса раптом перетворилася на мистецько-культурний центр, куди перебралися не тільки українські митці, а й багато російських. Російський письменник Іван Бунін організував літературний журнал Одеси «Объединение», Алєксєй Толстой влаштовував театральні «вечори читання», обидва співпрацювали з різними місцевими виданнями; російський театральний режисер Константін Міклашевскій відкрив «Молоду студію», одеська сцена приймала приму-балерину Маріїнського і Большого театрів Марґаріту Воронцову-Лєнні та танцівницю Лідію Джонсон…
Та водночас свої крила в Одесі розправляли українські актори, режисери, художники, співаки й письменники. Одночасно з «Вольным украинским театром» діяв «Одесский украинский театр», даючи вистави за п’єсами Михайла Старицького, Володимира Винниченка, Григорія Квітки-Основ’яненка. Також на малій сцені «Саду та театру народів» біля гори Чумки працювала трупа Українського державного театру імені Т.Г. Шевченка під керівництвом актора і режисера Онисима Суслова, маючи в репертуарі «Запорожця за Дунаєм», «Богдана Хмельницького» і «Тараса Бульбу».
Виходило багато українських видань, серед них театральний часопис «Мельпомена». В ньому публікувалися матеріали про стан українського театру, мемуари Суслова про Марка Кропивницького, статті актора й співака Олександра Вертинського, який теж виступав на одеських сценах у той період. В Одесі працювало тоді кілька кінофабрик. У декількох стрічках відродженого кіноательє «Мирограф» знялася зірка німого кіно Віра Холодна.
Життя в Одесі вирувало…
Бібліотечка «Літтреду»
У 2025-му в рубриці ми публікували уривки з видань «Золота Роза, або Львівський путівник» Тетяни Казанцевої і Видавництва Старого Лева, «За маму, за тата» Каріни Савариної і видавництва Punkt, коміксу про Степана Бандеру «Убивство на сходах» Віри Курико та Лади Касьяненко і Vivat. А 2024 рік закривали уривками із новинок «Називай мене Клас Баєр» Юлії Чернінької і Видавництва Старого Лева, «Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків. З життя одного фікуса» Анастасії Забели і Vivat, «Мрія» Євгена Положія і Vivat, «Дреди, батли і «стіли» Дарії Анцибор і «Це вам не естрада» Філа Пухарєва від «Лабораторії», «Пан. Роман про Євгена Чикаленка» Степана Процюка і Discursus, «У пошуках Єви. Історія про чуму, війну та еміграцію» Максима Беспалова і «Локальної історії» «Жмур. Історії з бліндажу, де стерлася межа між життям та смертю» Олександра Ябчанки і видавництва «Колесо Життя».
До цього «Літтред» публікував уривки книг «Українець Джонатан і двадцять сім мерців» Віктора Шепелєва від «Видавництва 21», «Безстрашні. Історія українського фемінізму в інтерв’ю» Тамари Марценюк від Creative Women Publishing, Марини Стародубської «Як зрозуміти українців: кроскультурний погляд» від Vivat, видання Юрія Рокецького «Всьо чотко. Сергій Кузьмінський і «Брати Гадюкіни» від «Нашого Формату».
В цій рубриці ви знайдете уривки збірки оповідань «Арабески» Сергія Жадана від Meridian Czernowitz, книги «Залізний генерал. Уроки людяності» Людмили Долгоновської від Vivat, спогадів «Жити переможно: школа Патріарха Йосифа Сліпого» Бориса Ґудзяка від видавництва УКУ, збірки Валерія Пузіка «Мисливці за щастям. Якщо треба буде помирати я тебе розбуджу» від Vivat, видання «Сила опору. Українці в радянських таборах» від «Локальної історії», збірки короткої прози в жанрі фантастики від українських письменниць «Мотанка», книг Артема Чеха «Пісня відкритого шляху», Павла «Паштета» Белянського «Битись не можна відступити».
А починався «Літтред» з уривків роману Юлії Чернінької «Спадок на кістках», видання Олександра Кучерука, Юрія Черченка і Михайла Ковальчука «Євген Коновалець. Історія нерозкритого вбивства», книг Тетяни Рубан «Тимчасово переселені» і Олени Чернінької «Лемберґ: мамцю, ну не плач».
