Журналіст Віталій Портников провів на території Меморіалу Пам’яті Героїв Небесної Сотні лекцію на тему «Незалежність, війна і майбутнє». Організаторами події є Інститут стратегії культури та Фундація ЗМІН.
Публікуємо найважливіші тези та питання, які порушив публіцист під час своєї лекції.
Свобода вибору власного шляху
Віталій Портников висловив думку, що нам потрібний спільний погляд на те, яку Україну ми хочемо бачити в майбутньому – під час і після війни. Йдеться про таку Україну, яка могла б вижити, розвиватися, яка була б сильною, впевненою в собі країною у сім’ї європейських народів та цивілізованому світі. Україну, якою всі б ми пишалися і у майбутньому якої ми були б впевнені.
Насамперед нам потрібна суверенна країна. Така, яка сама б вирішувала своє майбутнє. Ми повинні мати можливість обирати власний шлях розвитку, стверджує журналіст.
Увесь конфлікт, в епіцентрі якого ми перебуваємо, навіть не останні десять років, а останні сторіччя, з часів Мазепи, Петлюри та Бандери, пов’язаний з тим, що українському народові не дають можливості розвиватися так, як йому хочеться, зазначає журналіст. Українцям весь час намагаються довести, що їхній вільний вибір комусь заважає, вони не мають право власного національного і цивілізаційного голосу, щоб жити спокійно. Це є одна з найочевидніших маніпуляцій, з якою ми стикаємося, а те, що зараз відбувається, є підготовкою саме до такої вільної дороги.
Вважати себе українцем – це не про етнічність та не про сповідування певної віри. Це означає цивілізаційний вибір, який кожний, хто живе на цій землі, робить або відмовляється робити. На думку українського публіциста, майбутня Україна має бути країною саме цього українського вибору.
Питання націоналізму та мови
Бути націоналістом в будь-якій іншій країні вважається почесним – націоналістичні партії виграють парламентські вибори в багатьох країнах світу. Наші сусіди завжди використовували слово «націоналіст» як образу, зазначає Портников. На їхню думку, ти не маєш бути націоналістом в Україні, націоналістом можна бути лише десь в Москві.
«Людина, яка бажає розмовляти своєю рідною мовою, не є націоналістом, це є тенденцією усіх країн та бажанням усіх громадян» – каже Віталій Портников.
Віталій Портников зауважив, що ми створюємо відсоткову норму для виконання творів українською мовою у теле- чи радіоефірі, а насправді мало б бути навпаки. Норма мала б бути для художніх творів іншими мовами. В інших країнах створюють спеціальні квоти для мов національних меншин, щоб вони могли вільно розвиватися в країнах, де є національна мовна більшість. В Україні квоти запроваджують для розвитку саме української мови, що не має сприйматися як велике досягнення.
Історія, демократія та вибори
Український журналіст наголошує, що впродовж сторіч українців переконували в тому, що їхньої історії взагалі не існує, що їхня історія – це частина історії інших народів і інших держав. Росія вкрала нашу історію перед тим, як вкрасти наші землі. Українські діти в школах змушені були вчити не історію України, а вкрадену в України історію Росії.
Демократія – це не просто можливість голосувати, це вільні медіа та змагання концепцій, наголошує публіцист. Без чесних медіа не може бути демократії, бо тоді громадяни голосують не за того, кого він вважає своїм лідером, а за того, кого йому пропонують олігархи.
Згідно з журналістом, європейська Україна повинна в майбутньому мати інші стандарти поведінки власних структур, тих, хто займається бізнесом, працює в економіці, тому це має здійснити суспільство сумлінних платників податків. Водночас державі слід ініціювати цивілізовану економіку та чесний розподіл податків.
«Ті українці, які обрали працювати не на іноземця, а на свою країну, розуміють, що надалі їм буде комфортніше жити в українському суспільстві, хоч і вигідніше було б зробити по-іншому» – вважає журналіст.
Віталій Портников висловлює думку, що першою та основною жертвою російської пропаганди є ми самі, адже західні суспільства, як правило, поважають факти. Російській пропаганді складно вплинути на західного споживача. Для громадянина Заходу побачити та зрозуміти очевидні факти достатньо, для того щоб пропаганда не могла їх перекрити або вплинути на обґрунтовану думку цієї людини.
