Ветеран Дмитро Міхалець має за плечима чималий досвід роботи в поліції, брав участь у боях за Україну в найгарячіших точках – спершу як доброволець, а відтак у складі спеціальних поліцейських батальйонів.
З 2015 року служив у поліції України в різних містах на різних посадах, був заступником начальника Головного управління поліції Львівської області. Початок війни зустрів на Львівщині, займаючись охороною громадського порядку. Саме тоді через Львів проходило декілька мільйонів внутрішньо переміщених осіб. А вже наприкінці 2022 року поїхав захищати Україну на передову.
Тепер він позаштатний радник міського голови Львова та адвокат. Живе і працює в місті Лева, будучи уродженцем Хмельницького. Завдяки 2,07 метра зросту був визнаний найвищим поліцейським України.
«Львів’яни, будьте задіяні! Долучайтеся до підтримки військових на фронті, бо у Львові маєте можливість навчатися, працювати, вести бізнес, відпочивати. Також долучайтеся до допомоги хлопцям, які повернулися з війни. Сьогодні немає більш важливого завдання, ніж перемога. Хтось воює на передовій, хтось працює в тилу, хтось підтримує ЗСУ. Кожен із нас має зробити все, щоб Україна перемогла», – наголошує «Львівській Пошті» Дмитро Міхалець. Спілкувалися ми з ветераном у львівському тирі «Стрільниця».
«Поліцейські на війні були, є і будуть»
Дмитре, ви з тих людей, які відстоюють поліцейських та їхню роль у війні, за що вам подяка. Розкажіть про свій шлях у поліції.
У 2015 році я ризикнув і почав служити у новоствореній патрульній поліції, пройшовши конкурсний відбір. Був командиром роти патрульної поліції Києва. У 2016-му став начальником управління патрульної поліції Івано-Франківська. Працював на шаленому ентузіазмі 24/7. Мав круту команду.
У 2017 році пів року в статусі поліцейського брав участь в АТО/ООС. Служив у Авдіївці, Первомайському.
Другу освіту, юридичну, здобув у 2018-му, закінчивши Київський нацуніверситет внутрішніх справ.
Того ж року перейшов на службу в Хмельницький, очоливши управління превентивної діяльності обласного управління поліції .
Наприкінці 2019-го став заступником начальника Головного управління поліції Львівської області. Потім почався коронавірус. Початок повномасштабного вторгнення зустрів на Львівщині, займаючись охороною громадського порядку.
Це був великий виклик, бо дуже багато українців приїздили до Львова. Всі ми пам’ятаємо, які багатокілометрові черги були на кордоні.
І для всіх цих людей важливою була безпека у Львові та області, яку ми й забезпечували. Гордий, що в той час був долучений до цього. Ми 24/7 жили на роботі. Збільшення рівня злочинності у 2022-му не спостерігалося.
Наголошу, що на початку великої війни багато поліцейських стали на захист України. Вони нікуди не втекли, не перейшли на бік ворога, разом із ЗСУ захищали наші українські міста, зокрема Маріуполь і Харків. Маю багато знайомих, які досі на захисті України.
У березні 2022 року долучився до підготовки сотні поліцейських, які згодом подалися на схід. Було докладено багато зусиль до їх підготовки на полігоні, оснащення. Добрий боєць той, хто підготовлений і добре екіпірований.
Я завжди за поліцейських, які стали на захист України, які витратили багато зусиль і здоров’я. Світла пам’ять тим, що загинули. Поліцейські на війні були, є і будуть. Поліцейські брали і братимуть участь у штурмових діях та окопних боях. Це неправда, що поліції на війні немає!
Наприкінці 2022 року я поїхав захищати Україну на передову. Командував батальйоном «Захід», спершу був заступником, а потім командиром батальйону. Пізніше батальйон брав участь у бойових діях на Бахмутському напрямку, боронив Донецьку та Луганську області. Бахмут став справжнім пеклом на землі. Там я й отримав поранення.
У 2023 році перейшов у окрему штурмову бригаду Національної поліції «Лють», боронив Україну на Донецькому та Луганському напрямках. У січні 2024 року звільнився зі служби. Тепер більше часу маю на виховання сина.
«З дітьми треба говорити, показувати все на власному прикладі»
Ваш син часто запитує про війну? Чи маєте відповіді на всі його запитання?
Мій син Домінік знає, що тато був на війні і захищав Україну. Знає, що я добровільно поїхав. Синові зараз 9 років, він школяр.
Коли працював на посадах, не бачив його, не водив у дитсадок, мало проводив з ним часу. В Домініка бувають різні запитання про війну. Спілкуюся з ним по-дорослому.
Батьки, з дітьми однозначно треба говорити про війну, розповідати, пояснювати. Ветеранам варто більше говорити з дітьми, молоддю.
Беру Домініка зі собою на стрільбище для ветеранів. Син мені допомагає. Перший раз, коли він запитував: «А чому у ветерана нема ніг, чому нема руки?», було складно. Я все сину пояснював.
І вдруге він уже про це не питав. Домінік помагав ветеранам. Син знає, що перед тим, як допомагати ветерану на колісному кріслі чи на протезі, варто запитати, чи це йому потрібно. Вчу сина етичності. З дітьми треба говорити, показувати все на власному прикладі.
Особисто я волів би спілкуватися, ділитися своїм досвідом служби в поліції, підготовкою поліцейських до війни, добровольця на війні зі студентами вишів, зокрема й університету внутрішніх справ. Молодь тепер складна.
Чому?
Бо є інстаграм, тікток, красиве життя і так званий успіх успіху. Гуляють ролики, скільки має заробляти успішний чоловік. На жаль, молодь ведеться на це і хоче лише такого життя. А в країні війна…
«Особисто я був готовим до війни морально і фізично»
А цивільні мали б розуміти, що їхнім обов’язком є захист України! Натомість багато хто хизується, що все «вирішить», щоб не опинитися на фронті. Яким є ваш меседж до молоді як ветерана, котрий побував у гарячих точках фронту?
З молоддю потрібно працювати, говорити. Багато говорити. Молоді потрібно обирати той фах, який подобається, добре вчитися. Зараз в Україні бракує представників робітничих професій.
Кожен українець має бути готовим до того, що війна завтра не закінчиться. Війна може призупинитися, але ворог буде десятки років.
Вважаю, що в найближчі десять років кожен чоловік пройде військову підготовку і побуває в зоні бойових дій. Кожен український чоловік має вміти себе захистити, свою родину.
Переконаний, що потрібно багато працювати над психологічною складовою громадян, розповідати, що перед тим, як відправляють на фронт, навчають і готують.
Особисто я був готовим до війни морально і фізично.
Суспільство зараз збурене. Таке враження, що хтось зумисно підриває мобілізаційний процес…
Однозначно присутня складова підриву мобілізації українців. Україна від мобілізації нікуди не подінеться. Її будуть проводити, бо ворог наступає. Суспільство має розуміти, що в країні війна, що для захисту держави потрібні громадяни.
Варто звернути увагу й на СЗЧ. Чому військові самовільно залишають частини, які причини? Одна з них – людський фактор. Є випадки, коли військові згодом переходять у інші частини і служать, одержують підвищення.
Професійність і людяність завжди важливі, зокрема у війську.
Згоден. Важливо не «я», а «ми», особливо в часі війни. Пишаюся, що завжди служив з крутими професійними людьми.
Від вас не йшли? Були випадки СЗЧ?
Не було.
«Залученість стовідсотково важлива для ветерана»
Чи кожному ветерану, який повертається з фронту, потрібна психологічна допомога?
Тут усе індивідуально. Допомога психолога потрібна тоді, коли ветеран сам це усвідомлює, коли приходить і каже фахівцю: «Я не справляюся».
Мені допомогла стрільба, в яку я повернувся, допомогла робота у формуванні ветеранської політики. Залученість стовідсотково важлива для ветерана.
Ви вірите в перемогу України?
Звісно. Україна вже перемогла. Ми дали чітку відсіч росії. На жаль, втрачаємо цвіт української нації, прекрасних і світлих людей. Дуже хочу, щоб це припинилося.
Чим сильна сьогодні наша держава?
Людьми і колосальним досвідом. Наші захисники завзято і мужньо воюють з ворогом. Ми сильні винаходами. Наш ресурс – знання людей.
Юридична допомога ветеранам
Ви є позаштатним радником міського голови Львова. Знаю, що як юрист маєте зустрічі-консультації з ветеранами, які проходять у місті реабілітацію після поранень. На що скаржаться хлопці?
Я займаюся формуванням ветеранської політики. Це те, чого зараз потребує суспільство. Міський голова Львова і вся команда сфокусовані на цьому. Львів є прикладом.
Щосереди спілкуюся з ветеранами в центрі «Незламні». Маю на увазі юридичні консультації. Є різні запити: комусь військова частина не виплачує коштів, когось понизили на посаді, тож, відповідно, буде менша пенсія. Сюди ж історії про переведення з частини в частину.
Скажімо, ветеран розповідає, що після поранення лежав у лікарні і жодних документів не підписував, а в рапорті є його підпис. Це ж підробка документів!
В одного ветерана ампутована кінцівка після бою, він побував у кількох лікарнях, а йому телефонує слідчий і каже, що він самовільно залишив частину, тому зареєстроване кримінальне провадження. Ну як так?!
Розповідаю, що і як мають робити ветерани в обстоюванні своїх прав, як їх варто захищати. Загалом такі юридичні консультації надаю у центрі «Незламні», лікарні Святого Луки та в Другому ТМО.
Для мене, як адвоката і ветерана, така робота має особливе значення. Юридична допомога у період реабілітації – це також частина повернення людини до нормального життя
Піти в адвокатуру було ризиком, але мені подобається консультувати військових, ветеранів. Я за якісний результат.
Мене як адвоката обурило, коли зателефонував до 15 адвокатських бюро та адвокатів щодо безкоштовної консультації, яку вони декларують в інтернеті, і лише троє її надали. Сказав, що я поранений військовий і проходжу реабілітацію. Всі гроші світу не заробиш.
Ветеранів влада має чути
Сьогодні 50 тисяч містян на війні. Рано чи пізно війна завершиться і військові повернуться додому. Як Львів має готуватися до їхнього повернення?
Війна радше зупиниться. Потрібно бути реалістом. А закінчиться війна, найімовірніше, років через десять. І Львів, і держава загалом багато роблять для ветеранів. Працюють локальні проєкти підтримки.
Варто передусім дбати про соціальний захист хлопців і дівчат, які повернуться з фронту. Ветерану, який повернувся на колісному кріслі, потрібно належним чином облаштувати його під’їзд.
В об’єднаних територіальних громадах голови мусять подбати про ветеранів. Кожен кейс індивідуальний.
Багато вже зроблено, багато ще потрібно робити. У Львові є центр надання послуг учасникам бойових дій. Ветеранам буде потрібна різна допомога у розв’язанні питань, і треба мати всі можливості, щоб максимально допомогти їм у цьому.
Має бути окремий підхід до кожного бійця, який повернувся з війни. Це своєрідне менторство над кожним ветераном, який отримає кваліфіковану допомогу від соціальних працівників щодо збору певних документів: якщо отримав поранення, то допомогу при пораненні тощо.
Так, мітинги будуть, але з цим варто працювати. Ветеранів влада має чути. Важливо вміти чути один одного. Хтось залучатиме ветеранів до політики.
А ви пішли б у політику?
Якщо в цій політиці буде можливість розвивати, впроваджувати новації і змінювати те чи інше на краще для суспільства, громади, то так.
Думаю, буде багато ветеранів у політиці.
Однозначно. Водночас наголошу, що працювати в державних структурах мегаскладно і відповідально.
Стрільба по тарілках як терапія
Ви проводите заняття зі стрільби для ветеранів. Розкажіть про це докладніше.
Я є ініціатором створення проєкту реабілітації ветеранів через стрільбу по тарілках як методу відновлення психологічного стану, командної взаємодії та соціальної адаптації після служби.
Стрільбою по тарілках професійно займаюся вже шість років. Тепер проводжу заняття для ветеранів. Це хороша терапія, реабілітація для них, відпочинок.
Ветерани, які пересуваються на протезах, колісних кріслах, стріляють, спілкуються, розвантажуються психологічно. Їм дуже це подобається. Такі заняття слугують емоційною терапією. Хлопцям важливе спілкування. Вони чекають на ці заняття.
Як ветеран працюю з ними за принципом «рівний рівному». Також у нас завжди є обід, зокрема бограч на природі.
В планах – поширення занять зі стрільби для ветеранів у інших регіонах. Львів має стати центром змагань зі стрільби по тарілках для ветеранів. Тішуся, що є підтримка міста, вибрана локація. Принагідно дякую друзям за підтримку і допомогу в цих заняттях.
Мотоцикл як спосіб відновлення
Що особисто для вас є найкращою реабілітацією?
Мотоцикл. Це мій спосіб відновлення. Дуже люблю мотоцикли. У мене була мрія і я її втілив: за 15 днів проїхав на мотоциклі 11 країн – понад 10 тисяч кілометрів через Європу з метою підтримки українських ветеранів, військовополонених та реабілітаційного центру Unbroken у Львові.
Серед країн – Польща, Данія, Швеція, Норвегія, Велика Британія, Франція, Німеччина, Австрія. Тепер у мене мрія – об’їхати на мотоциклі всю Норвегію. Дуже мені ця країна сподобалася.
фото: Олег Огородник, архів Дмитра Міхальця
