На вулиці Софії Яблонської, 31 – там, де десятиліттями гудів один із найбільших промислових гігантів радянського Львова, тепер пахне кавою, чути стукіт ковальського молота та звуки репетицій. Завод РЕМА, який свого часу постачав медичну апаратуру в 28 країн світу, поступово перетворюється на щось зовсім інше. Тут народжується ReZavod – один із найцікавіших прикладів ревіталізації промислової спадщини в Україні. «Львівська Пошта» розібрала одне з найважливіших питань – чи це лише про естетику і культуру, чи за цим стоїть реальна економічна вигода.
Від дефібриляторів до артрезиденцій
Львівський завод радіоелектронної медичної апаратури – промислове підприємство, засноване у 1944 році, що спеціалізувалося на медичному обладнанні. Поступово підприємство виросло в потужний виробничий центр союзного і міжнародного значення.
До 1975 року завод РЕМА здійснював експорт продукції в 28 країн світу. Тут виробляли дефібрилятори, кардіографи, апарати мікрохвильової терапії «Луч», електронні стимулятори дихання – прилади, які рятували людські життя. Від 1982 року завод випускав 80% апаратури, розробленої інститутом для кардіології, неврології, психіатрії, акушерства і гінекології, хвильової та електрофізіотерапії – загалом понад 200 найменувань приладів.
Але після розпаду Радянського Союзу підприємство, як і більшість українських заводів, почало занепадати. Виробництво скорочували, корпуси пустіли, обладнання іржавіло. Величезна промислова територія в самому серці міста поступово перетворювалась на привид колишньої слави і водночас на потенційний актив, якого ніхто ще не бачив.
Як все почалось: дизайнери, ковалі і несподіване сусідство
За даними видання Espreso.Zahid, першою у 2015 році в одне з занедбаних приміщень прийшла дизайнерська команда «Хочу раю» і почала співпрацювати з заводом, допомагаючи створювати дизайн для дефібриляторів. Натомість підприємство почало продавати їм неробочі пристрої та надало дозвіл на використання верстатів. Згодом, коли кількість охочих орендувати простір почала зростати, тут виник ReZavod – об’єднання компаній і майстерень під одним дахом.
Органічно, без гучних анонсів і великих інвестицій, розпочалась ревіталізація. Не з вказівки «зверху» – зміни робили конкретні люди, яким просто потрібен був простір для роботи. Тепер тут працюють ковалі, художники, архітектори, відеопродакшн, майстри книжкової справи, курси ораторського мистецтва. Часто відбуваються воркшопи та майстер-класи. На більшій частині території розмістились майстерні, галереї актуального та вуличного мистецтва, офіси, фотостудія, майданчик для вечірок та сортувальна станція.
Один із орендарів – фотограф, який працює тут уже третій рік, ділиться досвідом: «Тут є спільнота. Не просто сусіди по офісу, а люди, з якими ти перетинаєшся, обмінюєшся ідеями, робиш спільні проєкти», – розповідає він.
Завод, який не зупинився
Важлива деталь, яку часто забувають: РЕМА не є повністю покинутим заводом. Підприємство досі працює і виробляє медичне обладнання. Це рідкісний приклад співіснування: в одних корпусах – сучасне виробництво медичної техніки, в інших – творчий хаб із художниками та стартапами. Промисловість і креативна економіка не витісняють одна одну, а мирно сусідять.
Цей симбіоз, можливо, одна з найцінніших особливостей ReZavod порівняно з іншими ревіталізованими просторами Львова. Тут не просто зберігається індустріальна естетика як декорація – тут зберігається жива пам’ять виробництва.
Орендарка однієї з майстерень, яка займається керамікою, каже, що саме це поєднання і приваблює: «Коли знаєш, що за стіною досі виробляють реальні прилади, які рятують людей, якось інакше сприймаєш власну роботу. Це не просто лофт для фотосесій».
Чи вигідно це місту – думка економіста
Степан Куйбіда, кандидат економічних наук та експерт з місцевого економічного розвитку, каже, що питання вигоди від ревіталізації не має однозначної відповіді, але економічна логіка тут точно є.
«Все визначається конкретним об’єктом. Дуже багато залежить від локації, ступеня забруднення, стану будівель і майбутньої функції. Якщо об’єкт розташований у хорошому місці, має якісне транспортне сполучення і навколо нього можна сформувати нову економічну активність, ревіталізація часто вигідніша, ніж освоєння нових територій», – пояснює він.
За словами Степана Куйбіди, у Львові великі промислові території практично в межах міста мають значний потенціал, який досі не реалізований повною мірою. Такі локації можуть створювати значно більшу додану вартість, ніж у часи, коли там працювало виробництво. Головне правильно підійти до переосмислення цих територій.
Якщо говорити про окупність, економіст попереджає: не всі об’єкти окуповуються взагалі. Для творчих хабів найпоширенішою є модель операційної самоокупності, коли простір заробляє достатньо для покриття витрат через оренду, події, кафе та майстерні, але не завжди повертає весь вкладений капітал.
«Повна окупність зазвичай з’являється тоді, коли поряд із культурною функцією є сильна комерційна складова. Творчий хаб без бізнес-моделі – це благодійність. Творчий хаб із правильно вибудуваною моделлю – це актив», – наголошує Степан Куйбіда.
Окремо він наголошує на прихованих витратах, які найчастіше стають неприємним сюрпризом для інвесторів: «Найбільші ризики перебувають під землею. Це рекультивація, старі комунікації, забруднення ґрунтів, азбест, важкі метали, залишки фундаментів». Саме ці речі найчастіше ламають початкові кошториси і перетворюють привабливий проєкт на фінансову пастку.
Що місто отримує насправді
Для оцінки реального економічного ефекту від ревіталізації Куйбіда пропонує дивитися не на абстрактні, а на чотири конкретні показники.
“Перший – зростання податку на нерухомість, тому що територія починає працювати та акумулювати кошти. Другий – ПДФО: якщо з’являються нові робочі місця, місто отримує додаткові податкові надходження. Третій – загальна ділова активність навколо об’єкта: оренда, підприємництво, послуги, єдиний податок. І четвертий, який часто недооцінюють, – це уникнення зайвих витрат», – перелічує співрозмовник «Львівської Пошти».
Останній пункт, за словами економіста, є особливо важливим у контексті Львова: «Місту не потрібно тягнути нові дороги та мережі на околиці, якщо бізнес і люди повертаються на вже освоєні території. І не потрібно роками утримувати та охороняти занедбані промислові зони».
Чи зростатиме попит після війни
Питання майбутнього таких просторів у повоєнній Україні Степан Куйбіда вважає відкритим.
«Якщо дивитися виняткого через призму макроекономіки, то творчі хаби не будуть головним драйвером економічного зростання країни. Але якщо дивитися через призму міста – вони є важливою складовою його відновлення і конкурентоспроможності», – каже він.
Для Львова, на думку експерта, творчі індустрії – це частина конкурентної переваги, яку місто вже має і яку важливо не втратити: «Вони створюють середовище, утримують таланти, залучають туристів, формують репутацію». Водночас творчість і культура – це частина реабілітації суспільства після війни. Людям потрібні місця, де можна не лише працювати, а й дихати.
Місто заводів: Львів шукає нові сенси для старих стін
ReZavod – не єдиний подібний проєкт у місті. Територію колишнього заводу «Галичскло» перетворили на !FESTrepublic, Фабрику повидла – на Jam Factory Art Center. Львів поступово усвідомлює: промислова спадщина – це не тягар, а ресурс. Старі заводські корпуси з їхніми високими стелями, цегляними стінами і просторими дворами – ідеальне середовище для творчих індустрій, яким потрібен об’єм, характер і доступна оренда.
