Після розвалу Радянського Союзу багато великих львівських виробництв не пережили переходу з планової економіки на ринкову і опинилися в глибокій фінансовій кризі. Далеко не всім вдалося з неї вийти і знайти своє місце на ринку. Верстати на великих заводах зупинилися, величезні цехи поросли травою…
Проте кінець чогось одного – це початок зовсім іншого. Така сама доля чекала і на львівську промисловість. У цьому матеріалі «Львівська Пошта» продовжить розповідь про історію міських заводів, розкаже, які підприємства з’явились у Львові та на Львівщині за часів незалежності.
«Ензим»
Львівський завод «Ензим» був заснований у 1994 році. Його поява пов’язана з розпадом Радянського Союзу та переходом України до ринкової економіки. На той час підприємство зосередилося на виробництві хлібопекарських дріжджів, що стало основою його подальшого розвитку.
Завод поступово модернізував виробничі потужності, інтегруючи нові технології та відповідаючи на виклики сучасного ринку.
Основною продукцією заводу є пресовані, сухі та рідкі дріжджі, які використовують у хлібопекарській і кондитерській промисловості. З часом підприємство розширило асортимент, почавши виробляти біопрепарати для інших галузей, зокрема корми й біоетанол.
Сьогодні «Ензим» є одним із найбільших виробників дріжджів у Східній Європі, його продукцію експортують у більш ніж 20 країн.
«Фуджікура»
У квітні 2016 року у Львові відкрили ТОВ «Фуджікура Аутомотів Україна – Львів», яке є дочірнім підприємством японської компанії Fujikura. Компанія спеціалізується на виробництві автомобільних кабельних мереж.
Основною продукцією заводу є кабельно-провідникові системи для автомобільної промисловості, зокрема для таких великих виробників, як Volkswagen.
На заводі понад три тисячі працівників. Він став важливим роботодавцем у регіоні, забезпечивши місцем праці більш ніж 3000 працівників. Компанія також співпрацює з місцевими освітніми установами для підготовки кваліфікованих кадрів і пропонує можливості професійного розвитку для своїх співробітників.
«Фуджікура» спрямована не лише на виробничі цілі, а й активно підтримує місцеву громаду, створюючи комфортні умови праці та забезпечуючи соціальні програми для працівників. Це підтверджує стратегічний підхід компанії до довгострокової співпраці та інвестицій в Україну.
А оскільки більшість виробництв за останні десятиріччя почали засновувати поза межами Львова, то продовжимо перелік найвідомішими виробництвами Львівщини, які заклали в часи незалежної України.
Підприємства Львівщини: «Йоха-Україна»
Завод «Йоха-Україна» був заснований у 2004 році в Яворівському районі як український підрозділ данської компанії Joha Group, відомої в світі завдяки виробництву високоякісної білизни і трикотажних виробів.
Від початку своєї діяльності завод став частиною міжнародної мережі з виробництва одягу, зосередивши увагу на текстильних виробах для європейського ринку.
Основна спеціалізація заводу – виготовлення термобілизни і функціонального одягу. Підприємство пропонує різну продукцію: від спортивного одягу до лижних костюмів.
«Брама»
Завод «Брама» – українське підприємство, яке спеціалізується на виробництві внутрішніх дверей. Діяльність підприємства почалася в 2002 році у селі Рясне-Руське, що біля Львова.
Тепер завод виготовляє продукцію для житлових і комерційних приміщень. В асортименті міжкімнатні двері багатьох стилів та конструкцій, розраховані на різні смаки й бюджети.
Компанія працює й на експорт: у 2009 році почала експортувати свою продукцію в Литву, Польщу та Вірменію, а в 2013-му – у США, Хорватію, Латвію, Румунію, Естонію, Азербайджан, Таджикистан, Болгарію і Молдову.
На сьогоднішній день підприємство експортує внутрішні двері в 15 країн світу.
«Кормотех»
«Кормотех» – одна з найвідоміших компаній на Львівщині, яка спеціалізується на виробництві кормів для домашніх тварин. Підприємство, засноване в 2003 році, розташоване в селі Прилбичі Яворівського району.
Компанія виготовляє сухі та вологі корми під власними брендами –Optimeal, Club 4 Paws та Miau. Корми випускають як собак, так і для котів.
Завод розширився та почав експортувати продукцію до понад 40 країн світу, зокрема в Європу, Азію та США. У 2011 році компанія інвестувала у модернізацію виробництва та відкриття нового заводу з виготовлення вологих кормів.
Сьогодні «Кормотех» є одним із лідерів у галузі виробництва кормів в Україні. Компанія також співпрацює з ветеринарами та експертами з харчування. Окрім того, «Кормотех» підтримує притулки для тварин і запроваджує освітні програми, які популяризують відповідальне ставлення до домашніх улюбленців.
Перелік підприємств, які працюють на Львівщині та у Львові, неповний. Заводи, згадані в тексті, показують лише загальні тенденції розвитку промисловості в регіоні.
Чому великі підприємства більше не зосереджені у Львові
З огляду на розташування цих п’яти підприємств, можна зробити висновок, що великі виробництва зосереджені не в місті, а в області. Переважно в Яворівському районі.
Чому саме Яворівський район, а не обласний центр став ядром виробництва Львівщини та як почали зароджуватися львівські підприємства на території Львівської області, розповів у коментарі «Львівській Пошті» колишній керівник управління інвестиційної політики Львівської обладміністрації Роман Матис:
«Друга половина 90-х років мала кілька позитивних факторів, які вплинули на розвиток економіки, зокрема й Львівщини. Ці події відбувалися в 1998 і 1999 роках. Є дві ініціативи від влади, які допомогли оживити економіку області. Перша – створення вільних економічних зон. На Львівщині створили вільну економічну зону «Яворів». Аргументом влади було те, що важливо оживити «мертвий» регіон Львівщини. Після того, як гірниче підприємство «Сірка» перестало функціонувати, це стало аргументом для створення економічної зони. Ця економічна зона дала непоганий поштовх для розвитку в області виробництв і залучення іноземних інвестицій
Умови були запропоновані цікаві: підприємство звільняли від податку на прибуток на три роки повністю, відтак воно сплачувало на весь термін дії цієї економічної зони лише 50% цього податку. За таким самим принципом існував нульовий земельний податок, який через три роки підприємство також сплачувало тільки на 50%. Але найцікавіше, як на мене, це відсутність плати у Фонд страхування на випадок безробіття з найманих працівників. Це суттєво зменшувало навантаження на оплату праці. Також була відсутність мита і податків на імпортоване обладнання, призначене для виробництва. Ось ці чинники протягом десяти років і сприяли залученню в регіон десятків інвесторів, які започаткували свої підприємства».
Експосадовець також розповів про те, як влада ставилася до розвитку бізнесу у вільній економічній зоні в Яворівському районі:
«У 2005 році уряд Тимошенко вніс зміни в бюджет, згідно з якими були скасовані податкові пільги для підприємств у вільних економічних зонах. І тоді понад 10 підприємств із Яворівської економічної зони готували позов до держави та уряду стосовно цієї зміни. На той час це негативно вплинуло на бізнес. І тоді ж влада декларувала, що вільна економічна зона забезпечує близько 86% всього виробництва в області.
Важливим моментом є те, що ці підприємства потребують додаткових постачальників товарів і послуг. Такі підприємства починають споживати сировину і послуги інших підприємств, присутніх у регіоні, як-от послуги транспортного або харчового сегментів і не тільки».
Роман Матис також розкрив тему ФОПів: як вони з’явилися та як вплинули на розвиток бізнесу не тільки на Львівщині, але й по всій Україні:
«Другий аспект – підписання указу про створення спрощеної системи оподаткування. Легенда появи цієї ініціативи – це пошук Кучмою підтримки своєї кандидатури через пошук голосів серед бізнесу. Тоді близько трьох мільйонів людей в Україні торгували на базарах і, відповідно, не платили податки. Отже, держава вирішила запропонувати їм спрощену систему оподаткування. І ось коли створили систему для торговців на базарах, у 1999–2000 роках цю систему активно почали використовувати айтівці. В них було три опції, як вони могли б працювати. Це, зокрема, оформлення в штат працівників, яке тягло на собі більш ніж 50% податкового навантаження. Ще одним варіантом було укладення цивільно-правового договору або робота «вчорну».
У 1999 році айтівці це зрозуміли і почали це активно використовувати. IТ-галузь почувалась і почувається добре через те, що є адекватне оподаткування. Це дало можливість в межах міста Львова виникнути такій великій АТ-галузі.
Ось дві ініціативи, які на початку дали поштовх, а потім стикнулися з нерозумінням владою визначення надійного партнерства».
Також колишній керівник управління інвестиційної політики поділився своїми думками щодо концепції розвитку львівської промисловості:
«Львівщина в моїй голові – це виробнича база. Райони – це виробнича база, там можна дотримуватися санітарних зон, вимог щодо відстані до житла і соціальних об’єктів. Якщо виробництву потрібно мати санітарну зону, то забезпечити її можна якраз в області. Відповідно вартість робочої сили буде менш конкурентною, аніж у Львові. В цьому більша логіка, щоб зосередити виробництво в районі. Львів має іншу функцію – можливість розвитку науково-дослідних центрів. На сьогоднішній день Львів – це близько 120 тисяч студентів і 22–25 тисяч випускників щороку. Такі люди можуть виконувати сервісні функції з третього курсу. Цим і треба користуватися. Тому в контексті сервісу і дослідницької галузі можу сказати, що Львів може стати центром досліджень і розвитку, а область – центром реалізації цих досліджень та розробок».
Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що навіть після розпаду Радянського Союзу Львівщина змогла створити умови, які приваблюють інвесторів та бізнес до регіону. І хоча тепер у Львові вже нема великих заводів, він не втратив себе на ринку, а знайшов свою нішу в національній та світовій економіці.
Враховуючи велику кількість університетів, студентів, місто має змогу створити потужну науково-дослідну базу, ідеї якої можна буде втілювати в області.
