Сьогодні, 21 лютого на 87-му році онкологія забрала життя Степана Хмари – політв’язня, дисидента і борця за незалежність України. Близько року він боровся з важкою хворобою.
З жовтня Степана Ільковича взяла під опіку Патронатна служба Азову, він лікувався разом із бійцями. Відтоді кілька разів оголошували збори коштів на лікування Степана Хмари, зокрема на курс хіміотерапії.
Тиждень тому він почав новий курс лікування, а вранці 20 лютого потрапив в реанімацію в дуже важкому стані. Про смерть Степана Хмари його дружина Роксолана повідомила 21 лютого після полудня.
Журналістка Тетяна Даниленко, яка спілкувалась з Степаном Ільковичем до останнього і допомагала зі зборами на лікування написала, що у свої останні дні він дуже важко переживав ситуацію на фронті і всередині країни: «Мав тверезі політичні оцінки. При цьому шалено вірив у перемогу. «Повір, – казав, – все, що ми, політв’язні, обговорювали і прогнозували, тоді звучало як фантастика. Але ми вірили і тюрма народів розпалася».
Інформацію про місце і час прощання зі Степаном Хмарою та його поховання повідомлять згодом.
Ким був Степан Хмара
Степан Ількович Хмара народився 12 жовтня 1937 року в селі Боб’ятин на території нинішнього Червоноградського району на Львівщині. Вищу освіту за фахом лікаря-стоматолога здобув в 1964 році в Львівському державному медичному інституті. Відтоді долучається до дисидентського руху, підпільно видає «Український вісник», у якому виходять його праці.
У 1975 році його затримують вперше, але згодом відпускають через брак доказів. У 1980-му Хмару арештовує КДБ і цього разу його засуджують до семи років таборів строгого режиму на Уралі за «антирадянщину» – політичну та правозахисну діяльність.
В 1987 році стає одним із керівників Української гельсінської спілки, а за два роки – заступником голови Львівського страйкового комітету, до якого увійшли представники понад 50 страйкомів заводів, закладів, установ і громадських організацій.
В жовтні 1990 року підтримав «Студентську революцію на граніті» і сам голодував зі студентами. З листопада того ж року його протримали п’ять місяців під вартою через одиночний пікет проти військового параду – начебто через напад на правоохоронця.
Народний депутат Верховної Ради 1-го, 2-го і 4-го скликань. Входив до Народної ради, був активним учасником Помаранчевої революції.
Герой України (2006), кавалер ордена Свободи (2008) та ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня (2007).
